Вирок № 58046271, 01.06.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/6142/16-к

Провадження № 1-кп/263/366/2016

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючої судді Кір'якової Н.П.,

при секретарі Соколовій О.Б.,

за участю прокурора Сластіна М.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі кримінальне провадження відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Єлизаветівка, Мар'їнського району Донецької області, громадянина України, маючого середньо-технічну освіту, одруженого, військовослужбовця за контрактом військової частини 3057, старшого прапорщика, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

З 13.01.1997 р. по даний час ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військових частинах Національної гвардії України.

Відповідно до положень ч. 1 п. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини.

Відтак з 13.01.1997 р., тобто з моменту укладення контракту та зарахування до списків особового складу військової частини 4111, відповідно до наказу командира вказаної військової частини №7 від 13.01.1997р., ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.

25.01.2011 р. ОСОБА_1 з військовою частиною 3037, яка на той час дислокувалася в м. Донецьк, укладено контракт про проходження військової строком до 25.01.2016 (на 5 років).

З 28.06.2014 р. військова частина 3037 дислокується в Жовтневому районі м. Маріуполя.

Згідно п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують кожного захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

Будучи військовослужбовцем, старший прапорщик ОСОБА_1, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 17, 30, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Разом з тим, старший прапорщик ОСОБА_1 у порушення вимог вищевказаного законодавства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи військову дисципліну, з метою назавжди ухилитись від несення обов'язків військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без поважних причин та дозволу командування військової частини 3037 (Жовтневий район м. Маріуполя), 28.09.2014 р. самовільно залишив розташування військової частини 3037 направився до місця постійного проживання в м. Донецьк, де перебував до 30.04.2016, проводячи службовий час на власний розсуд.

30.04.2016 р. під час перетину контрольно-пропускного пункту «Мар`їнка» Донецької області співробітниками СБ України ОСОБА_1 впізнаний як військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину.

В цей же день ОСОБА_1 доставлений в розташування військової частини 3057 (Жовтневий район м. Маріуполя), яка є правонаступницею військової частини 3037.

Наказом командира військової частини 3057 №1 від 05.01.2015 р. ОСОБА_1, який з 04.01.2006 р. проходив військову службу на посаді старшого техніка (з безпеки дорожнього руху) у військовій частині 3037, зараховано в розпорядження командира військової частини.

01 червня 2016 року між прокурором військової прокуратури Маріупольського гарнізону Сластіним Миколою Станіславовичем, якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 42014051100000268, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09жовтня 2014 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України, та обвинуваченим ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. ст. 468, 469 та 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.

Згідно з даною угодою прокурор та обвинувачений ОСОБА_1 дійшли згоди щодо формулювання підозри, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.1 ст.408 КК України. Обвинувачений ОСОБА_1 у повному обсязі сформульованої підозри беззастережно визнав свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, щиро покаявся у скоєному злочині та активно сприяв розкриттю злочину. Обвинувачений ОСОБА_1 та прокурор дійшли угоди про те, що кожен з них не заперечує проти визнання судом обвинуваченого ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 408 КК України та з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, особи винного,який під час проходження військової служби зарекомендував себе позитивно, не судимий, на обліку у лікарів психіатра, нарколога не перебуває та обставин, що пом'якшують його покарання у вигляді щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, погоджуються на застосування ст. ст. 53, 69 КК України, а саме можливості виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі та можливість призначення йому більш м'якого покарання не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 408 КК України у вигляді штрафу у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 20 400 (двадцяти тисяч чотириста) гривень.

В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені ОСОБА_1

Прокурор в судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просив цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому ОСОБА_1 узгоджену в угоді міру покарання та інші передбачені угодою заходи.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні також просив затвердити угоду, укладену з прокурором, і призначити узгоджену в ній міру покарання та інші передбачені угодою заходи, при цьому беззастережно визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 408 КК України, дав згоду на застосування узгодженого виду та міри покарання, а також інших заходів у разі затвердження угоди, заявивши, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання.

Захисник в судовому засіданні просив затвердити угоду, укладену з прокурором, і призначити узгоджену в ній міру покарання та інші передбачені угодою заходи.

Розглядаючи в порядку п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Відповідно до правил ст. ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Суд, шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що ОСОБА_1 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України.

Враховуючи викладене, оскільки умови угоди про визнання винуватості між прокурором військової прокуратури Маріупольського гарнізону Сластіним Миколою Станіславовичем та обвинуваченим ОСОБА_1 відповідають вимогам КПК та КК України, суд, врахувавши заслухані доводи сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження цієї угоди.

За таких обставин суд вважає, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч.1 ст. 408 КК України, оскільки він будучи військовослужбовцем самовільно залишив військову частину з метою ухилитися від військової служби (дезертирство).

При призначенні покарання суд враховує дані, характеризуючі особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

Враховуючи, що угодою про визнання винуватості передбачено призначення покарання більш м'якого ніж передбачено законом, суд вважає за необхідне застосувати вимоги ст. 69 КК України.

Крім того, враховуючи, що угодою про визнання винуватості передбачена можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі та можливість призначення йому більш м'якого покарання не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції 2001 року) у вигляді штрафу у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 20 400 (двадцяти тисяч чотириста) гривень, суд вважає за необхідне застосувати при призначенні покарання вимоги ст. 53 КК України.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 06 травня 2016 року застосовано запобіжний захід у вигляді застави в сумі 27 560 грн. Вищезазначена сума була сплачена 06.05.2016 року ОСОБА_5, що підтверджується копією квитанції №8618715. Оскільки, ОСОБА_1 призначається покарання у вигляді штрафу у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 20 400 (двадцяти тисяч чотириста) гривень, тому заходи забезпечення кримінального провадження, а саме: застава підлягає скасуванню, крім того, відповідно до ст. 182 КПК України сума грошових коштів в розмірі 27560 грн., внесених в якості застави підлягає поверненню заставодавцеві - ОСОБА_5

Керуючись ст. ст. 314, 373, 374, 475 КПК України,ст.ст.53,69 КК України, суд

З А С У Д И В:

Затвердити угоду від 01 червня 2016 року, укладену між прокурором військової прокуратури Маріупольського гарнізону Сластіним Миколою Станіславовичем та обвинуваченим ОСОБА_1.

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.408 КК України та призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 20 400 (двадцяти тисяч чотириста) гривень.

Захід забезпечення кримінального провадження заставу - скасувати.

Зобов'язати Головне Управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повернути ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 27 560 (двадцять сім тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, сплачену нею за квитанцією №8618715 від 06.05.2016 року на р/р №37311047011792, отримувач коштів - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, банк отримувача - Держказначейська служба України, м. Київ, код банку -820172, код ЄДРПОУ 26288796 згідно ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 06 травня 2016 року по справі №241/811/16-к в якості застави за ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.П. Кір'якова