Постанова № 58043694, 23.05.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2016 р. Справа № 922/6179/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

прокурора Захарова Н.О. посв. № 032956 від 10.04.2015р.,

позивача ОСОБА_1 дов. № 21 від 15.02.2016р.,

третьої особи ОСОБА_2 дов. № 0102.030 від 17.09.2015р.,

відповідача ОСОБА_3 дов. б/н від 01.12.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 631 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2016 р. у справі № 922/6179/15,

за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківський національний університет імені ОСОБА_4, м. Харків

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Харків,

про визнання договору та додаткових угод до нього недійсними та повернення майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, в якій просив суд: визнати недійсними договір оренди від 16.11.2011р. №5051-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та додаткові угоди до вказаного договору - №1 від 26.05.2015 р., №2 від 26.05.2015 р.; припинити зобов'язання за вказаним договором оренди від 16.11.2011 р. №5051-Н на майбутнє; зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 звільнити індивідуально визначене майно - частину поверхні покрівлі підвального приміщення навчального корпусу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна загальною площею 156,4 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Харків, майдан Свободи,6 (вартістю 225 000 грн.) та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337).

Рішенням господарського суду Харківської області від 09 лютого 2016 року у справі № 922/6179/15 (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсними договір оренди від 16.11.2011 р. №5051-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та додаткові угоди до вказаного договору - №1 від 26.05.2015, №2 від 26.05.2015 р. Припинено зобов'язання за договором оренди від 16.11.2011р. №5051-Н на майбутнє. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 звільнити індивідуально визначене майно - частину поверхні покрівлі підвального приміщення навчального корпусу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна загальною площею 156,4 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6 (вартістю 225 000 грн.), та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337). Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь державного бюджету України 2436 грн. судового збору.

Відповідач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що предметом договору оренди № 5051-Н від 16.11.2011р. є частина покрівлі підвального приміщення навчального корпусу, яка є окремим індивідуально визначеним майном та не використовується у навчальному процесі. Таким чином, на думку відповідача, договір оренди № 5051-Н від 16.11.2011р. та додаткові угоди до вказаного договору № 1 від 26.05.2015р., № 2 від 26.05.2015р. укладені у відповідності до вимог чинного законодавства, а предмет спірного договору використовується орендарем за призначенням, що передбачене п. 1.2 цього ж договору.

Прокурор, позивач та третя особа відзивів на апеляційну скаргу не надали, у судовому засіданні просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

В судовому засіданні 18.05.2016р. було оголошено перерву до 23.05.2016р. о 11:15 год.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2011 р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) укладено з ФОП ОСОБА_5 (орендар) договір оренди №5051-Н, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину поверхні покрівлі підвального приміщення різноповерхового 6-12 навчального корпусу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (інв. №103100090) загальною площею 156,4 кв. м. за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6, що знаходиться на балансі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 14.06.2011р. і становить 184 600,00 грн.

Актом приймання-передачі орендованого майна від 16.11.2011р., який є додатком №1 до договору №5051-Н від 16.11.2011р., регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області вищезазначене майно передано в строкове платне користування ФОП ОСОБА_5

Згідно з п. 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою: розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Згідно з додатковою угодою №1 від 26.05.2015 до договору оренди №5051-Н від 16.11.2011 внесені зміни до п.1.1 та п.3.1 договору в частині предмету договору та орендної плати за користування майном.

Відповідно до додаткової угоди №2 від 26.05.2015 р. до договору оренди №5051-Н від 16.11.2011 р., строк дії договору продовжено на 2 роки 11 місяців, а саме до 16.09.2017 р. (на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 617 від 17.04.2015р.).

Як вбачається з тексту спірного договору оренди, внесення орендної плати передбачено, шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2011р. 2 279,74 грн. Орендна плата за перший місяць оренди листопад 2011р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за жовтень - листопад 2011р.

Згідно з п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої методики, у співвідношенні:

- безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами у розмірі 50%;

- на рахунок, визначений балансоутримувачем у розмірі 50%.

Прокуратурою Харківської області, під час вивчення стану цільового використання майна навчальних закладів області отримано інформацію від 10.11.2015р. № 03-4992 регіонального відділення Фонду державного майна України у Харківській області щодо порушення норм законодавства під час передачі в оренду низки обєктів нерухомості, які перебувають на балансі освітніх закладів.

Прокурор, вважаючи, що при укладенні договору оренди від 16.11.2011р. №5051-Н наявні порушення приписів Закону, а саме передання в оренду об'єкта державної власності, який є обєктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним даного договору оренди та додаткових угод до нього, припинення зобов'язань за цим договором на майбутнє та зобовязання відповідача звільнити спірне приміщення і повернути його позивачу.

Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 16.11.2011р. № 5051-Н та додаткових угод до нього недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи на території навчального закладу порушує вимоги чинного законодавства, і, оскільки орендар здійснив користування приміщенням, договір оренди підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє, ці вимоги є обґрунтованими, правомірними та підтвердженими матеріалами справи.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Судова колегія, розглянувши умови спірного договору дійшла висновку, що під час укладення договору оренди майна № 5051-Н сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.

Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтею 5 статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Листом від 17.08.2011 № 06-4804 регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області повідомлено Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, як орган управління ХНУ ім. В.Н. Каразіна, про надходження заяви від орендаря стосовно наміру взяти в оренду частину покрівлі підвального приміщення площею 156,4 м2.

Також, до регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області було надано довідку балансоутримувача ХНУ ім. В. Н. Каразіна від 15.06.2011 № 0805/63А щодо пропозиції передачі частини покрівлі підвального приміщення загальною площею 156,4 м2 з метою розміщення літнього майданчику, що здійснює продаж товарів підакцизної групи товарів.

Також, відповідно до ст. 24 Закону, орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

Пунктом 5.8. спірного договору сторони визначили порядок страхування майна, що передане в користування відповідачеві.

Матеріали справи свідчать про те, що 17.11.2011р. відповідач уклав з ТОВ "Страховою компанією Союз-Дніпро" договір страхування № 724-11,предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України, повязані з володінням, користуванням, розпорядженням майном.

Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Предметом оренди за вказаним договором є нежитлове приміщення, що відповідає обєктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, обєкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься обєкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товарисвта залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

При цьому, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Згідно з п. 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою: розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Відповідно до пункту 215.1 статті 215 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV до підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Тобто, відповідач користується орендованим майном за призначенням, що передбачене пунктом 1.2 договору оренди.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував, що предметом договору оренди №5051-Н від 16.11.2011р. є частина покрівлі підвального приміщення навчального корпусу, яке є окремим індивідуально визначеним майном.

Як було встановлено Харківським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 2-а-6445/08 та зазначено у постанові від 03.07.2008 р., яка є чинною, приміщення, яке перебуває на балансі університету, для розміщення кафе збудовано таким чином, що сполучення між кафе та університетом відсутнє. З боку кафе відсутній доступ до університету, а з університету до кафе. Вхід до кафе розташовано з проспекту Правди, а вхід до університету з площі Свободи. З оглянутої в судовому засіданні копії плану першого поверху Державного національного університету ім. В.Н. Каразіна, вбачається, що приміщення кафе має сполучення з будівлею університету лише шляхом наявності спільної стіни та перекриттів стелі. Тобто, кафе знаходиться не в приміщенні чи на території учбового закладу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а знаходиться в частині будівлі, яка лише перебуває на балансі вказаної установи.

Отже, частина покрівлі підвального приміщення навчального корпусу є частиною будівлі, яка перебуває на балансі університету ім. В.Н. Каразіна, технологічно не пов'язана та не використовується у навчальному та науковому процесі.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Також, відповідно до ч. 1, 2 Закону України "Про вищу освіту" (в редакції станом на момент укладення спірного рішення) вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освітити повязаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження освітньої діяльності. Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за № 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість надання в оренду приміщень, що входить до матеріально-технічної бази навчального закладу.

Як вбачається з матеріалів справи, на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались (довідка від 15.06.2011 року № 0805/63А).

Таким чином, договір оренди №5051-Н від 16.11.2011р. та додаткові угоди до вказаного договору - №1 від 26.05.2015р., №2 від 26.05.2015р. були укладені у відповідності до вимог чинного законодавства. Предмет договору оренди використовується орендарем за призначенням, що передбачене пунктом 1.2. договору оренди, а саме - розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи. Більш того, саме цей договір було погоджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та пролонговано до 16.09.2017р. Орендна плата сплачувалась орендарем вчасно та в повному обсязі, зауважень з боку позивача та балансоутримувача на адресу відповідача матеріали справи не містять.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 16.11.2011р. № 5051-Н, як то: укладення вказаного договору має насідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що договір оренди № 5051-Н від 16.11.2011 року та додаткові угоди до нього повністю відповідають вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", у звязку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.

Щодо вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди №5051-Н від 16.11.2011р. на майбутнє, а також зобов'язання відповідача звільнити спірне приміщення та повернути його позивачу, колегія суддів зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди та додаткових угод до нього, а тому дані вимоги прокурора також не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування відповідачем нерухомим майном, та спрямування відповідних коштів на забезпечення потреб університету, а також зважаючи на те, що, при зверненні з даним позовом прокурором не доведено наявності використання майна, яке є предметом оспоруваного договору, всупереч діючих норм права, судова колегія дійшла висновку, що при зверненні до суду з даним позовом про прокурором не доведено наявності порушення охоронюваного законом інтересу держави, що є підставою для відмови в його задоволенні за необґрунтованістю.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в матеріалах справи, а тому, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2016 р. у справі № 922/6179/15 підлягає скасуванню, в задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 року було відстрочено заявнику апеляційної скарги сплату судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі до винесення постанови у справі.

Станом на день прийняття постанови відповідачем не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги.

Зважаючи на ст.ст. 44, 49 ГПК України, судова колегія приходить до висновку про покладення судових витрат на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2016 р. у справі № 922/6179/15 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2016 р. у справі № 922/6179/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, ідентифікаційний код 23148337) на користь державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова, рахунок отримувача - 31216206782003, код отримувача - 37999654, банк отримувача - ГУДКСУ у Харківській області, код банку отримувача - 851011) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2679,60 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.