Рішення № 58042327, 25.05.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 10/23/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2016 Справа № 908/656/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача: ОСОБА_1 Міські теплові мережі, м. Запоріжжя

про стягнення 188 134 584 грн.67 коп.

Суддя: Алейникова Т.Г.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2, на підставі довіреності № 14-109 від 18.04.2014 р.;

від відповідача ОСОБА_3, на підставі довіреності № 54/20-19 від 05.01.2015 року;

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До господарського суду Запорізької області заявлено позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ до ОСОБА_1 "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 188 134 584,67 грн. за договором купівлі-продажу природного газу №851/14-ТЕ-13 від 21.12.2013 року, яка складається з суми основного боргу у сумі 75 662 707,77 грн., суми на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 68 545 359,07 грн., 3 % річних у розмірі 4 943 303,79 грн., пені у розмірі 38 983 214,04 грн.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., витягом автоматичного розподілу справи між суддями від 10.03.2016 року, справу 908/656/16, передано на розгляд судді Алейниковій Т.Г.

Ухвалою суду від 11.03.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 908/656/16, присвоєно справі номер провадження № 10/23/16 та призначено розгляд справи на 11.04.2016 року.

На підставі вищевикладеного судом було прийнято справу до свого провадження та призначено судове засідання на 11.04.2016 року о 10 год. 00 хв.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2016 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник Відповідача в судовому засіданні 11.04.2016 р. заперечив проти позовних вимог, заявив клопотання про витребування у позивача розрахунку суми позовних вимог, а також заявив що сума основного боргу станом на день звернення позивача з позовом до суду погашена відповідачем в повному обсязі, та просив відкласти розгляд справи для проведення звіряння розрахунків між Позивачем та Відповідачем. Відповідачем також зазначено, що сума заборгованості з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, пені здійснено Позивачем без урахування норм постанови КМУ № 217 від 18.06.2014 року. Представники сторін надали суду клопотання про продовження терміну розгляду справи на 15 днів. Суд клопотання прийняв та задовольнив.

За результатами розгляду позовних вимог позивача та заперечень відповідача, а також наданих до нього документів та контррозрахунку у судовому засіданні 25.05.2016 р., розгляд справи був закінчений, судом оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Справа розглянута в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами та без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 851/14-ТЕ -13 купівлі-продажу природного газу (надалі за текстом договір).

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за даним договором використовується Покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими профспілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовується для виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до п. 2.1. договору продавець (НАК „Нафтогаз України) передає Покупцеві (ОСОБА_1 „МТМ) з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 365 395, 00 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб.м).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу.

Згідно п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками продавця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання - передачі газу, в якому визначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна і вартість. Продавець, не пізніше 8-го числа, зобов'язується повернути покупцю та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаному уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків.

Пунктом 5.2. договору встановлена ціна за 1000 куб. м газу, що становить 1 309,20 грн. з ПДВ. До даного договору були укладені додаткові угоди від 28.01.2014р. №1, у звязку зі зміною рахунку Продавця на рахунок із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за спожитий природний газ та змінена ціна за рахунок збільшення ставки ПДВ, додаткова угода від 30 04.2014 р. № 2, якою встановлено, що газ постачається виключно для категорії населення.

ОСОБА_4 та умови розрахунків визначені п. 6.1 згідно якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов Договору позивач поставив Відповідачу протягом січня грудня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ 333 973 173,08 грн., що, що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2014 року, від 28.02.2014 року, від 31.03.2014 року, від 30.04.2014 року, від 31.05.2014 року, від 30.06.2014 року, від 31.07.2014 року, від 31.10.2014 року, від 30.11.2014 року та від 31.12.2014 року б/н:

Позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 333 973 73,08 грн., таким чином НАК «Нафтогаз України» виконала умови Договору № 651/14-ТЕ-13 від 21.12.2013 року.

Відповідач свої зобов'язання за договором поставки природного газу виконав, за поставлений природний газ розрахувався, проте не у визначені договором строки.

Сума основної заборгованості станом на момент подання позову до суду відсутня, в зв`язку з чим провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 75 662 707,77 грн. суд вирішив припинити.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі порушення Покупцем умов п 6.1. Договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Розмір пені розрахований Позивачем складає 38 983 214,04 грн.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо вчасної оплати отриманого природного газу, Позивачем здійснений розрахунок суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, розмір яких складає 68545359, 07 грн. (інфляційні) та 4943303, 79 грн. (3% річних).

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду контр розрахунок заборгованості та відзив, в якому зазначив, що:

Сума основного боргу по договору від 27.12.2013р. № 8514-ТЕ-13, в розмірі 75 662 707,77 грн. на момент подачі позову відсутня, оскільки відповідачем була сплачена у самостійному порядку у повному обсязі задовго до подання позовної заяви, що підтверджується платіжними дорученнями. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу 75 662 707,77грн. за договором від 27.12.2013р. № 8514-ТЕ-13 просив відмовити.

В обґрунтування заперечень проти позову щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань Відповідач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Крім того, як випливає з ч. 4 ст. 232 ГК України, 3% річних за своєю правовою природою є платою за неправомірне користування чужими коштами.

Пунктом 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 3 вказаної Постанови Пленуму ВГСУ №14 інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Позивачем при застосуванні індексу інфляції визначені наступні періоди нарахування фінансових санкцій:

3% річнихІнфляційні нарахуванняЗа зобовязаннями січня 2014з 15.02.2014 по 22.04.2014лютий - травень 2014За зобовязаннями лютого 2014з 15.03.2014 по 16.12.2014 березень 2014 - січень 2014За зобовязаннями березня 2014з 15.04.2014 по 25.12.2014квітень 2014- грудень 2015 За зобовязаннями квітня 2014з 15.05.2014 по 16.01.2015травень 2014- січень 2015За зобовязаннями травня 2014з 15.06.2014-20.01.2015червень-2014- січень 2015За зобовязаннями червня 2014з 15.07.2014 по 21.01.2015липень 2014 січень 2015За зобовязаннями липня 2014з 15.08.2014 по 21.01.2015серпень 2014- січень 2015За зобовязаннями жовтня 2014з 15.11.2014 по 26.01.2015листопад 2014- січень 2015За зобовязаннями листопада 2014з 15.12.2014 по 21.10.2015грудень 2014- вересень 2015За зобовязаннями грудня 2014з 15.01.2015 по 14.07.2015січень 2015 - вересень 2015Ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) та ст. 33 ГПК встановлено, що позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 55 ГПК, ціну позову вказує позивач. Зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона покликається.

Отже, законодавством визначено, що позивач повинен зазначити та довести час прострочення.

У застосуванні індексації повинні враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р, яким визначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Зважаючи на вищезазначений принцип який застосовується для нарахування інфляційних нарахуванні, розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних витрат за кілька днів прострочення є неправомірним, оскільки найменший період його визначення складає місяць.

Таким чином, при застосуванні індексу інфляції позивачем не враховано дійсного періоду здійснення платежів.

Як зазначив Відповідач в розрахунку боргу позивач безпідставно включив до періоду прострочення дні фактично проведених відповідачем оплат.

Відповідно до п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»: день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України викладеної у постанові від 16.09.2014 р. у справі №904/2096/14 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» зазначено, що вказане обмеження стосується процентів річних, які нараховуються (роздруківки з Єдиного державного реєстру судових рішень додаються).

Аналогічна правова позиція зазначена у Постановах Вищого господарського суду України від 10.07.2013 № 5002-33/4081-2012 та від 07.07.2015 у справі № 914/251/15 (роздруківки з Єдиного державного реєстру судових рішень додаються).

Таким чином Відповідач зазначив, що розрахунок санкцій позивача суперечить Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Окрім того, необхідно звернути увагу суду, що в період дії договору, на виконання ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» 18 червня 2014 р., Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 217, яка є обовязковою до виконання в силу ст.117 Конституції України всіма учасниками, на яких вона розповсюджується.

Вказаною постановою затверджено ОСОБА_4 розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником.

Отже, розрахунки за природний газ всіма учасниками здійснюються відповідно до затвердженого розподілу коштів.

З наведеного в позові розрахунку фінансових санкцій періоду прострочення вбачається, що позивачем при зарахуванні коштів, отриманих згідно розподілу, порушено порядок їх зарахування, встановлений ОСОБА_4 № 217.

Пунктом 17 ОСОБА_4 №217 (в редакції постанови, що діяла восени 2014 року) визначено порядок урахування Сторонами оплат: кошти, які уповноважений банк за реєстром нормативів перераховує на спеціальні рахунки гарантованого постачальника за природний газ та теплогенеруючих організацій за теплову енергію, враховуються сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію, які споживаються у місяці, в якому зазначені кошти надійшли на спеціальні рахунки гарантованого постачальника та теплогенеруючих організацій.

У разі коли сума коштів, що надійшла за реєстром нормативів на спеціальні рахунки гарантованого постачальника або теплогенеруючої організації, перевищує вартість спожитого природного газу або спожитої теплової енергії у місяці, в якому зазначені кошти надійшли, сума такого перевищення враховується сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію у зворотному порядку: насамперед - за природний газ та теплову енергію, які споживалися у місяці, що передує місяцю, в якому зазначені кошти надійшли, потім - за природний газ і теплову енергію, які споживалися у місяці, що передує розрахунковому місяцю, і далі - залежно від наявності заборгованості за зазначені місяці.

Тобто, передбачається можливість врахування перерахованих коштів як оплата за природний газ та теплову енергію, які споживалися до місяця, в якому вперше встановлено нормативи тільки в тому випадку, коли сума надходжень перевищує вартість спожитого природного газу або спожитої теплової енергії.

Так, вперше реєстр нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і тепло генеруючих організацій (згідно ОСОБА_4 № 217) встановлено на листопад 2014 р. (постанова НКРЕКП від 30.10.2014 № 211 додається).

Тож, згідно наведених приписів ОСОБА_4 № 217, кошти, що надійшли позивачу в листопаді 2014 р. згідно встановленого відсотку розподілу, повинні зарахуватись як оплата за природний газ, який споживався в листопаді 2014р.; кошти, що надійшли позивачу в грудні 2014 р. згідно встановленого відсотку розподілу, повинні зарахуватись по-перше, як оплата за природний газ, який споживався в листопаді 2014 р., по-друге, - як оплата за природний газ, який споживався в грудні 2014 р .І лише у випадку перевищення суми надходжень порівняно з вартістю спожитого природного газу наростаючим підсумком з листопада 2014 р., такі суми можуть зараховуватись як оплата за природний газ, який споживався в жовтні 2014 р. і далі у зворотньому порядку.

Приписи ОСОБА_4 № 217 чітко встановлюють:

- першочерговість проведення розрахунків за поточне споживання природного газу;

- кошти за теплову енергію, що надходять від споживачів теплової енергії не потрапляють в розпорядження відповідача, що виключає здатність відповідача самостійно користуватися цими коштами;

- відповідач не впливає на відсоток розподілу грошових коштів, що підлягає поверненню на рахунок теплопостачального підприємства, що виключає їх самостійне використання коштів за іншими напрямками.

- чіткий державний механізм погашення заборгованості за укладеними договорами на постачання природного газу.

Відповідач вважає, що в порушення встановленого порядку № 217, Позивач зараховує кошти, що надходили в листопаді, грудні 2014 р. частково в оплату природного газу, спожитого у лютому, березні, квітні, травні 2014р. і т.д.

За таких обставин, нарахування 3% річних та інфляційних втрат по зобовязанням 2014 року, здійснені позивачем, відповідач вважає невірними, та надає контр розрахунок.

Щодо нарахування пені Відповідач зазначив, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу встановлений порядок застосування штрафних санкцій: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В постанові від 30.07.2014 р. у справі № 910/23600/13 Вищий господарський суд України вказує, що період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання. У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (ст.599 ЦК України).

Дійсна вартість або ціна позову стала підґрунтям для конфлікту інтересів, оскільки правила, прописані в ст. 55 ГПК України не визначають, за яким процедурами суддя (одноособово) або суд (колегіально) мають погодитися з тим, що ціна позову є правильною або відповідає дійсній вартості.

У рішенні господарського суду Житомирської області по справі № 906/1601/15 зазначено правову позицію, з якою погодився Виший господарський суд: пунктом 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Господарський суд вважає, що роз'яснення, які викладені в цьому пункті можуть бути застосовані і до визначення періоду нарахування 3% річних, тобто день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення річних.

Згідно п. 1.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 10.07.2014р. №6 «Про внесення змін та доповнень в деякі постанови Пленуму Вищого господарського суду України» вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у звязку з порушенням грошових зобовязань, але за своєю природою не є основним зобовязанням, а є заходом відповідальності за порушення зобовязань.»

Таким чином, дні фактичної оплати суми також не повинні включатися в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань.

Відповідач зазначив, що з розрахунку, наданого позивачем до матеріалів справи, вбачається, що при визначенні періоду нарахування інфляційних нарахувань, пені та річних, всупереч вищевказаним роз'ясненням включено дні фактичної сплати заборгованості, що суперечить п. 1.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

В обґрунтування своїх заперечень Відповідач зазначив, що у період дії договору та відповідно до предмету договору природний газ постачався для вироблення теплової енергії виключно для надання послуг населенню.

Сторонами у справі, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Департаментом фінансів Запорізької облдержадміністрації, Департаментом фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради, Департаментом житлово-комунального господарства Запорізької міської ради укладено договори від 23.10.2014 № 893/30, від 30.10.2014р. № 929/30, від 05.12.2014р. № 1042/30, від 26.12.2014р. № 1611/30, від 07.12.2015р. № 227/375, 23.12.2015р. № 656/373-в про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік") на загальну суму 92 760 887, 42 грн.

За змістом п. 1 зазначених договорів предметом договорів є організація проведення взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і ОСОБА_4 та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30.

Пунктом 8 договорів сторони погодили, що відповідач перераховує на рахунок позивача кошти у сумі 13 060 574,42 грн., 8 417 089,00грн., 9 558 020,00грн., 21 681 557,00 грн., 1 896 115,00 грн., 38 147 532,00 грн. відповідно, для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з Договором від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13 - за 2014рік.

За змістом п/п 2 п. 11 та п. 16 договорів, з метою виконання договору сторони зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до Договору.

Таким чином Відповідач вважає, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.

Згідно підпункту 9 вказаного розділу сторона остання (НАК «Нафтогаз України) перераховує кошти для погашення та обслуговування запозичень, залучених під державні гарантії, сплату податкових зобовязань, і проведення розрахунків з постачальником імпортованого природного газу.

Отже, на виконання умов вищевказаних договорів за газ спожитий у 2014 році згідно договору від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13 були перераховані грошові кошти за рахунок субвенцій з державного бюджету на суму 92 760 887,42 грн., у т.ч. ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями з відповідним призначенням платежу, що надаються у матеріали справи.

Пунктом 16 договорів сторони засвідчили, що після виконання договорів вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Наданими у справу доказами вищезазначеними договорами про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України „Про державний бюджет України на 2014 рік), платіжними дорученнями від 27.10.14р. №3 на суму 13 060 574,42 грн., від 26.11.14 №6 на суму 8 417 089,00грн., від 17.12.14 №7 на суму 9 558 020,00грн., від 29.12.14 №8 на суму 21 681 557,00грн., від 18.12.15 №11 на суму 1 896 115,00грн., від 28.12.15 №12 на суму 38 147 532,00 грн. підтверджено, що розрахунок за природний газ поставлений у 2014 році згідно договору від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13 відбувся в порядку та строки, передбачені у договорах про організацію взаєморозрахунків.

Виділення державою субвенцій з державного бюджету на погашення різниці в тарифах з розбивкою сум окремо по кожному місяцю, нормами чинного законодавства не передбачено.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014р. №30 було затверджено ОСОБА_4 та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі за текстом Постанова № 30).

Згідно п. 4 Постанови КМУ №30 підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатках 2 і 3.

Згідно частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Однак, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13, а тому для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати) та пунктом 7.2 договору від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13 (пеня) необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, які діяли на момент подання позову, розгляду справи і відповідно до пункту 16 яких сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Таким чином, умовами договорів про організацію взаєморозрахунків передбачалося не тільки надання державою коштів з погашення заборгованості з різниці в тарифах, даними договорами змінено порядок сплати за природний газ спожитий в 2014 році за договором від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13, а також змінювалися строки виконання відповідачем грошових зобовязань перед позивачем, які виникли на підставі вказаного договору.

Про що свідчить п.п.2 п. 11 договорів про організацію взаєморозрахунків, оскільки сторони зобовязалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Договір про організацію взаєморозрахунків набув чинності і державою профінансовано оплату за природний газ спожитий у 2014 році за договором від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13 у сумі 92 760 887,42 грн.

Разом з тим, Договори про організацію взаєморозрахунків не передбачали можливості існування між сторонами інших грошових зобовязань і підстав для інших грошових вимог.

Відповідач у відзиві зазначає, що у Позивача відсутні правові підстави для стягнення пені, інфляційних та 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості, строк оплати якої змінений спільними протокольними рішеннями та договорами про організацію взаєморозрахунків. Така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України наведеним, зокрема, у постановах від 11.11.2015 у справі № 927/1733/14 та від 01.07.2015 у справі № 924/1230/14, який згідно зі статтею 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Також за даним договором розрахунки проводилися за рахунок надання пільг та субсидій відповідно до укладених між сторонами спільних протокольних рішень, якими був змінений порядок розрахунків за спожитий природний газ за договором від 27.12.2013 № 851/14-ТЕ -13, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 11.01.2005р. № 20 „Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (зі змінами) (далі - ПКМУ № 20).

Таким чином, за спірним договором було перераховано відповідно до ПКМУ № 20 в рахунок оплати за природний газ спожитий по договору від 27.12.2013 № 851/14-ТЕ 13 69 462 497,73 грн.

Враховуючи, що сторонами було змінено порядок та строки проведення розрахунків за спірним договором, строки виконання зобовязання відповідачем було дотримано, та з урахуванням зазначеного підстави для застосування положень ч.2 ст. 625 України , пункту 7.2. Договору від 27.12.2013р. № 851/14-ТЕ-13 відсутні.

З посиланням на норми п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, Відповідач просив суд зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню на 99,9 %.

В обґрунтування підстав зменшення відповідач зазначив, що відповідно до п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України, ст. 7 та ч. 2 ст. 175 ГК України особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно, ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, як зазначено ст.ст. 217, 218 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. А підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. При цьому, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2. ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 614 ЦК України визначено, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не передбачено договором або законом.

Отже, цивільне або господарське правопорушення має певний склад, елементами якого є: протиправна поведінка; наявність шкоди (збитків), які були завдані; причинний звязок між протиправною поведінкою та шкодою (збитками), які були завдані; вина правопорушника.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (штраф, пеня).

Згідно із пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При вирішення питання застосування відповідальності необхідно враховувати специфіку діяльності ОСОБА_1 „МТМ, як теплопостачального підприємства, а саме:

ОСОБА_1 „Міські теплові мережі є основним постачальником теплової енергії в місті Запоріжжя. Основною діяльністю підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста, що складає більше 260 тисяч договорів (особових рахунків) на отримання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (довідка додається). Для здійснення основної діяльності ОСОБА_1 „МТМ має видані у встановленому порядку уповноваженим органом ліцензії на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Основним платником та боржником ОСОБА_1 „Міські теплові мережі є населення, бюджетні установи та організації. У процентному співвідношення населення складає 98% від всіх споживачів теплової енергії ( довідка додається).

Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" передбачено право виконавця у разі несвоєчасного внесення споживачем платежів за надані послуги нараховувати пеню у розмірі, встановленому законом та договором.

Однак, протягом всього спірного періоду й на сьогоднішній день розмір пені, який стягується за несвоєчасне внесення споживачем за надані послуги з централізованого опалення, підігріву питної води послуги, не встановлений, а отже здійснювати нарахування штрафних санкцій населенню на основний борг за спожиті послуги Відповідач не має можливості.

Тобто, у відповідача відсутні реальні економічні важелі впливу, адже згідно чинного законодавства України теплопостачальні підприємства не можуть нараховувати населенню ані штрафні санкції, ані збитки від інфляції.

Розрахунки відповідно до Правил № 630 споживачі здійснюють 20 числа місяця, наступного за звітним та не у повному обсязі. За умовами догорів на постачання природного газу підприємство повинно остаточно розрахуватись 14. числа місяця наступного за звітним і таким чином відбувається так званий „касовий розрив, що суттєво впливає на порушення строків розрахунків відповідачем за спожитий природний газ.

Таким чином у відповідача постійно утворюється заборгованість, що має стійку тенденцію зросту за останні роки, в умовах загального падіння платоспроможності споживачів. При цьому відповідач в силу законодавчих чинників незалежно від наявності заборгованості самостійно не має право припиняти надання послуг.

Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.05.2016р. складає 451 741,1 тис. грн. у тому числі: населення 311 504,8 тис. грн., заборгованість державного бюджету по пільгам і субсидіям 31 487,8 тис. грн., заборгованість бюджетних організацій 18 111,2 тис. грн.(копія довідки додається). Не зважаючи на вжиття відповідачем всіх передбачені законодавством заходів щодо стягнення зазначених заборгованості в умовах різкого зниження платоспроможності споживачів та несвоєчасних розрахунків бюджету заборгованість зростає.

Загальна сума заявлених позовних вимог складає 188 134 584,67грн., з яких сума основного боргу становить 75 662 707, 77 грн., пеня становить 38 983 214, 04 грн., інфляційні витрати становлять 68 545 359, 07 грн. та 3 % річних становлять 4 943 303, 79 грн.

Тарифами на теплову енергію також витрати на покриття штрафних та фінансових санкцій не передбачені, отже у відповідача відсуне джерело покриття штрафних та фінансових санкцій, які становлять подвійний розмір оплати ціни природного газу.

При цьому відповідач не є дотаційним підприємством і з бюджетів всіх рівнів фінансування на здійснення його господарської діяльності або покриття збитків не отримує.

Платіжними дорученнями про сплату природного газу за даним договором підтверджується, що відповідач практично щоденно здійснював оплату отриманого газу, тобто добросовісно вживав всіх можливих заходів для виконання зобовязання за договором. Про це свідчить не тільки дотримання відповідачем ОСОБА_4 №217, а те, що до жовтня 2014 року ОСОБА_1 „МТМ здійснював оплати власними коштами. Однак, не зважаючи на всі спроби відповідача, у нього утворилась заборгованість.

Вищезазначене підтверджує, що в діях відповідача відсутня вина, як необхідна умова для покладення на нього відповідальності за порушення зобовязання.

Фінансова звітність ОСОБА_1 «МТМ» підтверджує зростання збитків від основної діяльності відповідача здебільш через застосування позивачем до відповідача великих штрафних санкцій.. На підтвердження чого надаємо звіти про фінансовий стан на 30.06.2015, на 30.09.2015, на 31.12.2015 року де в строках 2355 підтверджено наявність збитку у відповідача.

В обґрунтування позиції щодо зменшення розміру пені Відповідач навів фінансові показники Позивача, та зазначив, що у окремій фінансовій звітності за 2015 рік, що проведена незалежним аудитором Пат НАК "Нафтогаз України" компанією ПрАТ "Делойт енд Туш ЮСК" зазначено: "Разом із компенсацією різниці у цінах ПАТ "Нафтогаз України" отримує фінансову підтримку від держави у вигляді облігацій внутрішньої державної позики в обмін на емісію акцій компанії. Отримані кошти призначені для покриття касового дефіциту компанії" (стор. 18).

Як зазначено у аудиторському звіті станом на 31.12.2015 року у порівнянні зі збитками у 2014 році оборотні капітали Компанії перевищували її поточні зобов`язання на 17 599 470 тис. грн. (стор. 19).

Протягом 2014, 2015 років Уряд України надав компанії Позивача облігацій внутрішньої державної позики на суму 96,6 мільярдів гривень, і 29,7 мільярдів на емісію нових акцій, в результаті чого Позивач зареєстрував збільшення акціонерного капіталу у розмірі 6 мільярдів гривень у 2014 році та 104,6 мільярда у 2015 році. Всі отримані облігації у 2014, 2015 роках, були продані за грошові кошти (стор. 18).

Більш того, у червні 2015 року Позивач реструктуризував свою заборгованість з одним із обслуговуючих банків з перенесенням остаточних термінів погашення заборгованості до червня 2020 року. У звіті зазначається, що за аналізом компанії Позивача перенесення строків не є значним впливом на фінансові зобов`язання Позивача (стор. 35).

Отже на відміну від Відповідача, який не отримує жодної підтримки від держави, або компенсації на покриття тих чи інших витрат, Позивач отримує декілька компенсацій як то різниця у цінах та підтримка у вигляді облігацій.

За текстом відзиву зазначає, що доказів того, що порушення відповідачем строків розрахунків за поставлений газ призвело до виникнення збитків в сумі заявленої до стягнення пені саме з вини відповідача, позивач суду не надав.

Зважаючи на дію ОСОБА_4 №217 зазначає, що Відповідач не може впливати на встановлений державою порядок розрахунків, оскільки кошти від споживачів надходять на спеціальні рахунки, розподіляються і одразу перераховуються банком на рахунок позивача, незалежно від його волі і дій. Отже, відповідач не міг користуватися зазначеними коштами, оскільки вони не попадають в його розпорядження до здійснення розподілу. Іншого порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ не передбачено. Тоді як надходження від споживачів теплової енергії це єдиний дохід відповідача.

В Постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2014 року №826/14745/14, яка залишена в силі Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року, визначено, що право власності теплопостачальної організації щодо грошових коштів, що надходять на рахунки підприємства, як плата за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, виникає тільки після їх розподілу відповідно до вимог ОСОБА_4 № 217.

Розрахунок середнього відсотка коштів, що залишались в розпорядженні ОСОБА_1 „МТМ після розподілу зі спец рахунків протягом 2014- 2015 р (додається).

Таким чином, підприємство відповідача змушене функціонувати в умовах жорсткого державного регулювання проведення розрахунків за спожитий природний газ відповідно до ОСОБА_4 № 217, який обмежує можливість відповідача розпоряджатись коштами, що надходять від споживачів теплової енергії, і не має джерела для погашення заборгованості, яка утворилась у попередні періоди іншим шляхом, ніж встановлено ОСОБА_4 № 217. Тобто у відповідача відсутні будь які інші джерела надходження коштів і відтак він позбавлений права сплачувати заборгованість за природний газ за більш ранній, в тому числі й спірний період в іншому порядку.

Розподіл коштів здійснюється без урахування коштів на виплату заробітної плати, першочерговість якої визначено Законом України „Про оплату праці, податків і зборів, які повинні бути сплачені у чітко визначені строки відповідно до Податкового кодексу України.

Середньозважений відсоток коштів, що залишаються підприємству після розподілу склав:

- за період з листопада по грудень 2014 р. 35,98%

- за період з січня по грудень 2015 р. 26,38%

- за період з січня по квітень 2016 р. 9,94% (Довідка нормативів відрахувань за весь період додається).

Відповідач вважає, що зазначені обставини характеризують винятковість обставин, що зумовлені діяльністю комунальних підприємств теплопостачання.

Як зазначено відсоток, що повертається на рахунок підприємства після здійснення розподілу є недостатнім для виплати заробітної плати та позбавляють ОСОБА_1 „МТМ можливості розраховуватись за зобовязаннями ОСОБА_1 „МТМ за енергоресурси, що необхідні для вироблення теплової енергії (електроенергію, холодну воду) відповідно до договорів, укладених з КП „Водоканал, ВАТ „Запоріжжяобленерго. Наслідком чого, у ОСОБА_1 „МТМ утворюється значна заборгованість перед постачальниками цих ресурсів. Станом на 01.05.2016р. заборгованість за електроенергію складає 21 069,8 тис.грн., за холодне водопостачання 10 696,4 тис.грн. (довідка додається).

При такій значній сумі заборгованості та браку обігових коштів їх не вистачає для проведення розрахунків за електроенергію та водопостачання, у будь - який час вищезазначені кредитори можуть ініціювати порушення питання про банкрутство відповідача.

За таких обставин існує реальна загроза зупинки підприємства, банкрутства ОСОБА_1 "МТМ, що призведе до зриву опалювального періоду 2016-2017р.р.

Наведені обставини вважає суттєвими, що безпосередньо впливає на фінансовий стан ОСОБА_1 «МТМ» і є підставою для зменшення розміру відповідальності, що може бути застосована до відповідача. Зазначає, що наявні обставини, сталися не з вини відповідача, тому вважає у відповідача наявні підстави щодо зменшення нарахованої позивачем пені за неналежне виконання зобовязань за договором.

У разі стягнення пені в повному обсязі підприємство вимушене буде сплачувати штрафні санкції Компанії замість спрямування грошових коштів для проведення капітального ремонту теплових мереж, проведення фінансування ремонтно-відновлювальних робіт на обєктах теплопостачання.

За даним договором позивачем передано природного газу на суму 333 973 173,08грн. половину з яких 162 223 385,15 грн. складають субвенції з державного бюджету з різниці в тарифах, пільги та субсидії надані державою населенню. Це ті кошти, що навіть не предявляються населенню для сплати за теплову енергію, оскільки державою гарантується їх погашення надавачам таким послуг. Задовго до подання позову відповідачем були проведені розрахунки у повному обсязі, у тому числі за рахунок власних коштів.

Вищим господарським судом України у справі від 06.08.2015р. № 922/3797/13 висловлена правова позиція, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3.ч 3 ст.509 та ч.ч.1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошві суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначена, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2015 по справі № 922/1293/14 (роздруківка з Єдиного державного реєстру судових рішень додається).

Отже, предявляючи вартість спожитого природного газу за спірним договором у подвійному розмірі, вважаємо що позивач фактично збагачується за рахунок відповідача і предявлені у таких розмірах санкції ні в якому разі не компенсацією збитків внаслідок несвоєчасного виконання договірних умов відповідачем.

З положень ст. 233 Господарського кодексу України та пункту 3 частини 1 ст. 83 ГПК України, вважаємо, що в наявності обставини для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню, оскільки відповідач є комунальним підприємством, яке споживає природний газ не для власних потреб, а для вироблення теплової енергії для задоволення потреб населення з опалення та гарячого водопостачання; розрахунки відповідачем здійснювались із суворим дотриманням ОСОБА_4 № 217 та за рахунок власних коштів майже щоденно та за рахунок субвенцій з державного бюджету, заборгованість з основного боргу у самостійному порядку відповідачем погашена до предявлення позову.

Також в судовому засіданні Відповідач надав суду клопотання про надання відстрочки виконання рішення суд, в якому зазначив , що суттєвою обставиною, що безпосередньо впливає на фінансовий стан ОСОБА_1 «МТМ», є дія постанови КМУ № 217 (в редакції постанови КМ України від 10.09.2014 №444). Даною постановою затверджено ОСОБА_4 розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, який визначає розподіл коштів виключно до структури тарифу (далі ОСОБА_4 № 217).

П. 8 ОСОБА_4 № 217 зазначено, що усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку (ПАТ «Державний ощадний банк України») для відповідної категорії споживачів.

Жодного відсотка від отриманих на спеціальні рахунки коштів на погашення заборгованості минулих періодів постанова КМУ № 217 не передбачає.

Сплачувати заборгованість за природний газ за більш ранній період ОСОБА_1 „МТМ має можливість виключно з суми, що залишилась після розподілу та перерахування коштів на рахунок гарантованого постачальника природного газу та сплати обовязкових платежів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріли справи, письмові докази сторін надані в обґрунтування своїх вимог та заперечень до матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимоги Позивача.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені у справі представником позивача були підтверджені належними доказами.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Уклавши спільні протокольні рішення та договори про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до Договору купівлі-продажу природного газу № 851/14-ТЕ-13 від 27.12.2013 року від 18.03.2013.

Договори про організацію взаєморозрахунків та спільні протокольні рішення не передбачали можливості існування між сторонами інших грошових зобов`язань і підстав для інших грошових вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 "Міські теплові мережі" виконав свій обов`язок з перерахування коштів ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за Договорами про організацію взаєморозрахунків від 23.10.2014 № 893/30, від 30.10.2014р. № 929/30, від 05.12.2014р. № 1042/30, від 26.12.2014р. № 1611/30, від 07.12.2015р. № 227/375, 23.12.2015р. №656/373-в та спільними протокольними рішеннями належним чином.

Враховуючи наведену вище позицію Верховного Суду України, пеня, інфляційні втрати та 3 % річних не можуть бути нараховані на заборгованість, строк зобов'язання з оплати якої змінений вказаними спільними протокольними рішеннями.

Таким чином пред'явлені позивачем до стягнення сума індексу інфляції в розмірі 68 545 359,07 грн., 3 % річних у розмірі 4 943 303,79 грн., пені у розмірі 38 983 214,04 грн. підлягають частковому задоволенню.

Отже враховуючи вищевикладені обставини, проаналізувавши надані докази, суд частково задовольняє позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ до ОСОБА_1 "Міські теплові мережі" м. Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 17 53486, 24 грн. за договором купівлі-продажу природного газу №851/14-ТЕ-13 від 27.12.2013 року, яка складається з пені в розмірі 100 000,00 грн., 3% річних в розмірі 163 333, 80 грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1 490 152, 44 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подасться до суду; ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється 2 % від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Крім того, пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Також, згідно п. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

А відповідно до п. 2 тієї ж статті, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з об'єктивної оцінки обставин справи, приймаючи до уваги фінансові труднощі, розміру штрафних санкцій (пені) наслідкам порушення господарського зобов'язання, суд вважає за можливе скористатись наданим ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального Кодексу України правом та зменшити розмір пені до 100 000,00 грн. та задовольнити дану суму.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для розстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим у встановлений законом термін або у встановлений господарським судом способом.

Як встановлено судом, причини наявності заборгованості у ОСОБА_1 "Міські теплові мережі" пов'язані зі скрутним фінансовим становищем.

Згідно ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Приймаючи до уваги заяву відповідача, думку позивача, суд вважає за можливе заяву відповідача задовольнити та відстрочити виконання рішення суду на 3 місяці.

Суд вважає, що відстрочка виконання рішення господарського суду буде сприяти захисту інтересів обох сторін та позитивно вплине на господарську діяльність відповідача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 44, 49, 75, 82,83, 84, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ до до ОСОБА_1 "Міські теплові мережі" м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 "Міські теплові мережі" (69059, м. Запоріжжя, бульв. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - пеню в розмірі 100 000, 00 грн., 3% річних в розмірі 163 333,80 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1 490 152, 44 грн та 35069, 73 грн. судових витрат.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення на 3 місяці до 25.08.2016 року.

Суддя Т.Г. Алейникова

Рішення підписане 31.05.2016 р.