Ухвала суду № 58041599, 17.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2016 року м. Київ К/800/11223/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015

у справі № 810/3572/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 20.12.2013 № 0002382300 та № 0002372300.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 (на підставі направлень від 10.09.2013 № 167, № 168, № 169, № 170, наказу від 01.08.2013 № 76 та відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.4 ст. 77 п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України), складено акт № 294/10-13-22-01-121/36460480 від 18.11.2013, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.138.2. пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму - 512926,00 грн.; пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 488501,00 грн.

На підставі акта перевірки, 20.12.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002382300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 610 626,00 грн., у тому числі за основним платежем - 488 501,00 грн., за штрафними санкціями - 122 125,00 грн. та № 0002372300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 641 158,00 грн., у тому числі за основним платежем - 512 926,00 грн., за штрафними санкціями - 128 232,00 грн.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між ТОВ «Фоззі-Фуд» (виконавець) та ТОВ «Тема-Б» (замовник) укладено договір № 78-Р/10 від 01.01.2010 про надання послуг мерчандайзингу, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання по виконанню замовнику послуг з передпродажної підготовки товарів та мерчандайзингу, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином отримані послуги.

Відповідно до Додаткової угоди від 01.01.2010 до договору № 78-Р/10 від 01.01.2010 для цілей даного договору мерчандайзинг визначається як сукупність послуг по стимулюванню збуту товарів, придбаним виконавцем у замовника (далі - товари або продукція): по розміщенню товарів на торговому обладнанні (полицях, стендах та і т.д.), безпосередньо в місцях продажу, по рекламній діяльності стосовно товарів в місцях продажу, з метою формування та підтримання попиту на товари на ринку, збільшення обсягів реалізації товарів кінцевим споживачам, та як наслідок збільшення доходів замовника від продажу таких товарів.

Факт здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Фоззі-Фуд» на виконання умов зазначеного договору підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, звітами про продаж продукції за березень, квітень, травень та листопад 2012 року, планами-схемами по розміщенню товару, розрахунками вартості послуг від 31.03.2012, від 30.04.2012, від 31.05.2012 та від 30.11.2012, журналом-ордером та відомістю по рахунку щодо замовлених та оплачених послуг мерчандайзингу, банківськими виписками.

Крім того, на підтвердження впливу наданих контрагентом мерчандайзингових послуг на фінансовий стан та наявності економічного ефекту, позивачем надані копії податкових декларацій товариства з податку на прибуток за 1, 2, 4 квартали 2012 року та податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, листопад, грудень 2012 року.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль