Ухвала суду № 58040935, 01.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 825/200/16

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Безименної Н.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Головне управління юстиції у м. Києві про скасування рішення про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Головне управління юстиції у м. Києві про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», індексний номер: 25010620 від 03.10.2015 р. 13:34:01 (номер запису про право власності 11453890 від 03.10.2015 р.).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на її думку, оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.12.2007 р. між ОСОБА_3 та AT «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено договір кредиту № 2402/1207/02-067, предметом якого є надання банком позичальнику грошових коштів у розмірі 15500 доларів США на термін до 19.12.2017 р. зі сплатою процентної ставки 11,9 % річних за призначенням: для споживчих потреб.

Для забезпечення виконання боргових зобов'язань за вищезазначеним договором між позивачем та Банком був укладений Іпотечний договір від 20.12.2007 р. № 3308, відповідно до якого він передав Банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1

У п. 11 вказаного Іпотечного договору визначено, що в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцять календарних днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Зазначений Іпотечний договір посвідчено нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 5926.

20.12.2007 р. цим же нотаріусом, у зв'язку із посвідченням іпотечного договору, було накладено заборону відчуження предмета іпотеки, яка зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за № 5927/696. Відповідні дані були внесені до Державного реєстру іпотек, що підтверджується інформаційною довідкою.

28.11.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу від 28.11.2012 р. № 15, за яким Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Заєць І.О.

29.11.2012 р. на підставі зазначеного договору ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було зареєстровано іпотекодержателем щодо об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1

15.05.2013 р. на підставі постанови Деснянського ВДВС Чернігівського міського управління юстиції № 725/5 на квартиру № 104 за адресою: м. Чернігів, вул. Волковича, буд. № 2 було накладено арешт, про що внесено відповідний запис до Державного реєстру прав.

03.10.2015 р. рішенням приватного нотаріуса КМНО Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 11453890 від 03.10.2015 р.).

Вважаючи таке рішення неправомірним позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню як протиправне.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1952-IV), «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV (далі - Закон № 898-IV), «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 р. № 1304-VII (далі - Закон № 1304-VII), «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІV (далі - Закон № 606-ХІV), Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Постанова № 868).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1, 2 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Згідно зі ст. 24 Закону № 898-IV відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 35 Закону № 898-IV передбачено, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У ч. 1 ст. 9 Закону № 1952-IV закріплено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 Постанови № 868, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1, 9 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Пунктами 1, 2, 3, 5, 8 частини 2 статті 9 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно з ч. 4 ст. 16 Закону № 1952-IV заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію.

Пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV визначено, що в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Згідно зі ст. 57 Закону № 606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до п. 1 Закону № 898-IV протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Отже, законодавством регламентовано повноваження нотаріуса як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора, здійснювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень в Державному реєстрі прав (далі - Державний реєстр) у порядку, визначеному законодавством.

Разом з тим, державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна, який було передано в іпотеку, за іпотекодержателем в результаті звернення ним стягнення на такий предмет іпотеки має бути проведена тим нотаріусом, яким вчинялись попередні реєстраційні дії з цим майном.

При цьому, вчиняючи зазначені реєстраційні дії нотаріус зобов'язаний встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, перевірити наявність не знятих обтяжень щодо такого нерухомого майна та переконатися, що поданими документами дійсно підтверджується наявність у заявника відповідного речового права на майно, а також встановити факт виконання умов правочину, з якими договір пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що, як було правильно встановлено судом першої інстанції, попередні реєстраційні дії щодо квартири за адресою: АДРЕСА_3, зокрема обтяження іпотекою, були вчинені не відповідачем, а іншим нотаріусом - Красногором О.В., а отже, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про реєстрацію за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права власності на зазначену квартиру, вийшла за межі повноважень, наданих їй законодавством, що призвело до порушення вимог ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV.

Крім того, апеляційний суд відзначає, що на момент прийняття відповідачем вказаного рішення на дане нерухоме майно було накладено заборону його відчуження на підставі іпотечного договору та арешт за постановою державного виконавця і зазначені обтяження зареєстровані в Державному реєстрі, а отже, були відсутні жодні правові підстави для вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо такого нерухомого майна до того часу, поки ці обтяження не будуть зняті, що також не було враховано відповідачем і призвело до порушення нею приписів ст. 24 Закону № 1952-IV, п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у відповідності до наведених вище правових норм, нотаріус, виконуючи функції державного реєстратора, при проведенні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав щодо нього. Вчинення таких дій є одним з обов'язкових етапів, що має передувати проведенню державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 р. у справі № 21-357а14 та від 29.09.2015 р. у справі № 21-760а15, висновки яких, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також для судів загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Більш того, як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем та/або третьою особою, в порушення п. 11 іпотечного договору від 20.12.2007 р. № 5926 та ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» позивачу не було надіслано ані вимоги про усунення порушень з виконання його зобов'язань, ані попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі договору, однак, зазначені обставини, всупереч нормам п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги не приймались.

Судова колегія звертає увагу й на те, що квартира № 104 у м. Чернігові по вул. Волковича, буд. 2 загальною площею 71,7 кв.м. була передана позивачем в іпотеку для забезпечення виконання його зобов'язань за договором від 20.12.2007 р. № 2402/1207/02-067 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, укладеним з ПАТ «Сведбанк», і заборгованість саме за цим договором була відступлена Банком на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» за договором факторингу від 28.11.2012 р. № 15, що вказує на необхідність врахування приписів Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Враховуючи вищевикладені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваного рішення приватного нотаріуса КМНО Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», індексний номер: 25010620 від 03.10.2015 р. 13:34:01 (номер запису про право власності 11453890 від 03.10.2015 р.) та необхідність його скасування.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції до спірних правовідносин було помилково застосовано норми Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 р. № 607/5, у новій редакції, та її посилання на положення Порядку № 868, колегія суддів вважає не обгрунтованими і безпідставними, оскільки, як було встановлено вище, висновки суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача компетенції для вчинення спірної реєстраційної дії, у першу чергу, засновані на положеннях Закону № 1952-IV в редакції, чинній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час, і застосування положень Порядку, на який посилається апелянт, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що нею було здійснено нотаріальну дію - посвідчення одностороннього правочину на підставі повного пакету документів, апеляційний суд вважає такими, що не доводять правомірності спірної реєстраційної дії з підстав, зазначених вище.

Більш того, колегія суддів відзначає, що ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду неодноразово у апелянта було витребувано додаткові докази у справі, надавався час на подання до суду таких доказів та зупинялось провадження у справі, однак, жодних доказів суду надано не було.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не можуть бути прийняті до уваги.

З огляду на це, перевіривши оскаржуване судове рішення в межах апеляційної скарги, відповідно до ст. 195 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено обставини справи, а рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 01.06.2016 р.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Безименна Н.В.

Карпушова О.В.