Ухвала суду № 58040922, 01.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 823/5396/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2015 р. № 0031221705/22804012 про сплату грошового зобов'язання в сумі 4031,13 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2537,89 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, публічне акціонерне товариство «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» (далі - ПАТ «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій») є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області).

Між позивачем і ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 було укладено договори про надання послуг, пов'язаних з перевезенням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 31.05.2012 р. № 907/0512 та від 28.05.2012 р. № 14/2008/2.17.2.

У період з 2012 року по лютий 2014 року ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 було здійснено перевезення пасажирів на міжміських маршрутах «Умань-Черкаси» та «Христинівка-Черкаси».

У зазначений період контрагенти позивача були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

30.05.2014 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2, а 31.07.2014 р. - ОСОБА_3

Відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт від 18.09.2015 № 1529/23-01-17-0508/22804012.

У вказаному акті перевірки ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме пп. 164.2.2 п. 164.2, п. 164.6 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1, 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, пп. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 4031,13 грн.

Такі висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що послуги з перевезення пасажирів були надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» як фізичними особами, а тому, відносно яких товариство є податковим агентом і було зобов'язано утримувати з виплачуваного їх доходу податок на доходи фізичних осіб.

На підставі та на виконання зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2015 р. № 0031221705/22804012 про сплату грошового зобов'язання в сумі 4031,13 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2537,89 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному досудовому порядку до ГУ ДФС у Черкаській області та за результатами розгляду скарги - залишено без змін.

Позивач, вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення від 29.09.2015 р. № 0031221705/22804012, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності та, відповідно, були зобов'язані самостійно сплачувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп.14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно з п. 127.1 ст. 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідно до ст. 47 Закону № 755-IV фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, така особа або уповноважена нею особа подає (надсилає) державному реєстратору реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності встановленої форми. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення реєстраційної картки без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цього документа внести до відповідного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй повідомлення про внесення такого запису.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що юридичні особи є податковими агентами щодо податку на доходи фізичних осіб, якщо ними виплачується дохід на користь окремих фізичних осіб, які не зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності. В інших випадках отримувачі доходу (прибутку) самостійно визначають свої податкові зобов'язання, зокрема й з вказаного виду податку.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зокрема договорами від 31.05.2012 р. № 907/0512 та від 28.05.2012 р. № 14/2008/2.17.2, укладеними між позивачем і ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3, спірні правовідносини виникли між позивачем і зазначеними особами саме як суб'єктами господарювання, які на момент надання послуг з перевезення пасажирів на умовах вказаних договорів були зареєстровані як особи, що здійснюють підприємницьку діяльність і саме в такому статусі надавали дані послуги, а отже, у ПАТ «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» не виникало обов'язку утримувати ПДФО з сум коштів, які виплачувались ним на користь вказаних підприємців на підставі укладених з ними договорів.

Більш того, ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано жодних доказів (контрактів, трудових договорів й тощо), які б підтверджували те, що позивач вступив у правовідносини з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 саме як з фізичними особами і, відповідно, набув зобов'язання податкового агенту щодо них.

При цьому, самі лише доводи апелянта про те, що у письмових поясненнях до податкового органу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зазначили про те, що вони, зокрема у 2014 році, не займалися підприємницькою діяльністю /а.с. 53, 69/, колегія суддів у сукупності з іншими обставинами цієї справи вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки у цих же поясненнях, на які посилається апелянт /а.с. 53, 69/, зазначені особи, окрім іншого вказали, що ними здійснювалось надання послуг (пояснення ОСОБА_3 /а.с. 53/) та, що видом діяльності є перевезення пасажирів (пояснення ОСОБА_2 /а.с.69/).

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було неповно досліджено обставини справи, зокрема що суд не досліди зазначені вище пояснення контрагентів спростовуються рішенням суду першої інстанції /а.с. 94-96/.

Посилання апелянта на те, що акти виконаних робіт по перевезенню пасажирів і багажу, які наявні у матеріалах справи, не є доказами того, що спірні операції виконані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як суб'єктами підприємницької діяльності, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у вказаних актах /а.с. 50,51, 161/ чітко вказано, що такі послуги надані на підставі договорів від 31.05.2012 р. № 907/0512 та від 28.05.2012 р. № 14/2008/2.17.2, тобто тих, які укладені між позивачем і зазначеними особами саме як суб'єктами підприємницької діяльності.

Твердження апелянта про те, що ПП ОСОБА_2 і ПП ОСОБА_3 не мали права на надання послуг з перевезення пасажирів, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, у відповідності до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а отже, навіть за умови порушення контрагентами позивача дозвільного порядку здійснення окремих видів господарської діяльності позивач не може нести відповідальність за їх дії шляхом покладення на нього додаткового тягаря у вигляді донарахування податкових зобов'язань з ПДФО.

Більш того, національні органи, керуючись вимогами законодавства, повинні застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для платника податків, забезпечувати здійснення належного захисту прав та законних інтересів платників податків і встановлення справедливого балансу між публічними та приватними інтересами. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

Аналогічний правовий підхід викладено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії» та від 14.10.2010 р. у справі «Щокін проти України».

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку наявні правові підстави для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно та правильно встановлено обставини справи, а рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року - без змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення права апелянта на доступ до правосуддя ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року йому було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка набрала чинності станом на дату виникнення в апелянта права на апеляційне оскарження, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

У п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

У Законі України «Про Державний бюджет на 2015 рік» станом на 01.01.2015 р. було встановлено розмір мінімальної заробітної плати 1218,00 грн.

Тож, сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом становить 1218,00 грн., а розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі - 1339,80 грн. та підлягає стягненню з апелянта на користь Київського апеляційного адміністративного суду, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 8 та ст. 9 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 38004897, банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок отримувача 31211206781007, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір в розмірі 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено «01» червня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Желтобрюх І.Л.