Ухвала суду № 58034781, 30.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/1988/14-ц 30.05.2016 30.05.3016 30.05.2016

Провадження №22-ц/784/1158/16

Справа № 481/1988/14-ц Головуючий першої інстанції: Уманська О.В.

Провадження № 22-ц/784/1158/16 Суддя-доповідач Апеляційного суду: Коломієць В.В.

Категорія 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Довжук Т.С., Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю: представника відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 - на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору неукладеним,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості .

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначав, що відповідно до укладеного 24 грудня 2007 року між ним та відповідачкою кредитного договору № NKN1AN10729156 ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 13406,05 доларів США на термін до 23 грудня 2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) у розмірі 0,14 % від суми наданого кредиту на придбання автомобіля.

Як зазначив позивач, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов договору уторилась заборгованість у загальному розмірі 42317,07 доларів США, яку позивач просив стягнути з відповідачки.

Згодом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» збільшило позовні вимоги та просило стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість станом на 18 серпня 2015 року у загальному розмірі 51 640,29 доларів США., що еквівалентно 1 104 585 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 11 787,92 доларів США, заборгованості по процентам - 5 229,21 доларів США, заборгованості по комісії - 1051,12 доларів США, пені - 33 572,04 доларів США.

У вересні 2015 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 - подав зустрічну позовною заявою до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання підписаного сторонами 24 грудня 2007 року кредитного договору неукладеним в частині надання ОСОБА_3 кредитних коштів в сумі 13406,05 доларів США.

Зазначав, що 24 грудня 2007 року ОСОБА_3 підписала із ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитний договір, згідно пунктів 1.1., 7.1 якого Банк мав надати їй кредитні кошти зі строком повернення 23 грудня 2014 року у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 18279,17 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу або шляхом перерахування їх на відповідний рахунок. Вона мала зобов'язання повертати ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитні кошти, проценти, комісії шляхом надання банку щомісячного платежу в сумі 264,85 доларів США. Відповідно до п. 7.2. ОСОБА_3 доручила Банку перерахувати кредитні кошти в сумі 63050 грн. на рахунок автосалону ТОВ «Автоприват» для придбання автомобіля. 24 грудня 2007 року Банк перерахував дану суму коштів до ТОВ «Автоприват». Однак, будь-яких коштів у тому числі і в іноземній валюті, за оскаржуваним кредитним договором вона не отримувала.

На думку позивачки, оскільки відповідно до ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, то кредитний договір був укладений в частині надання їй лише коштів в сумі 63050 грн. та в зв'язку з неотриманням нею кредитних коштів в сумі 13406,05 доларів США, вважає що договір в цій частині є неукладеним.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № NKN1AN10729156 в сумі 18068 доларів США 25 центів, що за курсом НБУ станом на час збільшення Банком позовних вимог становить 386479грн.87коп., з яких: - 11787 долари США 92 центів - заборгованість по поверненню кредитних коштів; 5229 доларів США 21 центів - заборгованість по процентам; 1051 долар США 12 центів - заборгованість по комісії за користування кредитом. Крім того стягнуто пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 10000 грн. 00 коп. У задоволенні зустрічну позову ОСОБА_3 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення в цій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення пені в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Положеннями статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що 24 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (яке згодом було перейменовано на ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № NKN1AN10729156, за умовами якого Банк зобов'язався надати відповідаці кредитні кошти на строк з 24 грудня 2007 року по 23 грудня 2014 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 18279,05 доларів США на наступні цілі: 12509,92 доларів США - на придбання автомобіля; 6, 75 доларів США - на оплату реєстрації застави в Державному реєстрі обтяжень; 689,04 доларів США - на сплату страхових платежів за договорам страхування предмету застави та договором особистого страхування на строк до 23.12.2008р.; 4823,26 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках, передбачених п.п. 2.1.3., 2.1.7. даного договору; 250,20 доларів США - на винагороду за надання фінансового інструменту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,08% на місяць на суму залишку заборгованості, щомісячної винагороди о розмірі 0,14% від суми виданого кредиту на придбання автомобілю, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2. договору, а відповідач зобов'язався щомісяця з 24 по 28 число сплачувати позивачу кошти (щомісячний платіж) у сумі 264.65 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором (сплати заборгованості по кредиту, відсотків, винагороди) (п.7.1 кредитного договору).

Також 24 грудня 2007 року між ПрАТ СК «ІНГОССТРАХ» та ОСОБА_3 були укладені договір страхування наземного транспорту № NKN1AN10729156, та договір особистого страхування відповідачки № 10729156.

Відповідно до ч. 1 ст.638 та ч. 1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України).

Однак кредитний договір за своєю правовою природою є консенсуальним, тобто, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, про що неодноразово зазначалось Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 липня 2012 року у справі № 6-63цс12 та від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

ОСОБА_3 24 грудня 2007 року був підписаний кредитний договір №NKN1AN10729156 із позивачем, за яким сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

За такого, суд першої інстанції вірно вважав необґрунтованими доводи зустрічного позову про те, що кредитний договір є неукладеним на зазначених у ньому умовах та, що він є укладеним тільки в частині надання їй коштів в сумі 63050 грн.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову є законним і обґрунтованим.

Відповідно до умов укладеного сторонами договору кредит надавався відповідачці в іноземній валюті, при цьому сторони погодили, що передбачені умовами цього договору цільові кредитні кошти банк зобов'язався перераховувати у гривневому еквіваленті, зокрема, на рахунок автосалону ТОВ «Автоприват» за придбання автомобіля ОСОБА_3 Банк зобов'язався перерахувати 63050грн. (що еквівалентно 12509,92 доларів США), на рахунок ПрАТ СК «ІНГОССТРАХ». на сплату страхових платежів за договорам страхування предмету застави та договором особистого страхування на строк до 23.12.2008р - 3472грн.75коп. (що еквівалентно 689,04 доларів США) (п. 7.2. кредитного договору).

Як встановлено судом, свої обов'язки за кредитним договором позивач виконав, що підтверджується витягом з особового рахунку ОСОБА_3, де відображені зазначені фінансові операції, копіями меморіального ордеру № 1 від 24.12.2007р., квитанції № 10 ї платіжного доручення № 11 від цієї ж дати (а.с. 12, 70, 122-126). Крім того, передбачені кредитним договором кредитні кошти на сплату страхових платежів щорічно сплачувались Банком до ПрАТ СК «ІНГОССТРАХ»: за договором страхування наземного транспорту - у період з 2007 року по 2009 роки (в період знаходження автомобіля у користуванні відповідачки), за договором особистого страхування - у період з 2007 року по 2014 роки, що підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_3 та копіями відповідних меморіальних ордеров (а.с. 183-194).

Виконання позивачем своїх обов'язків з надання відповідачці обумовленої договором суми підтверджують наявність у ОСОБА_3 обов'язку з погашення цього кредиту.

Між тим, відповідачка. обов'язки по погашенню кредиту і процентів виконувала неналежним чином. Відповідно до наданого Банком розрахунку станом на 14 серпня 2015 року у ОСОБА_3 наявна кредитна заборгованість: заборгованість за кредитом - 11787,92 доларів США, що за курсом НБУ становить 252143грн. 61коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 5229,21 доларів США, що за курсом НБУ становить 111852грн.80коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1051,12 доларів США що за курсом НБУ становить 22483грн.46коп., пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором - 33572,04 доларів США, що за курсом НБУ становить 718105грн.94коп. (а.с. 76-82).

Про застосування строку позовної давності відповідачка та її представник не заявляли.

За таких обставин, відповідно до ст.ст. 526, 1054 ЦК України суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення на користь Банку вказаних сум заборгованості з ОСОБА_3 по тілу кредиту, процентам та комісії.

Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідачки, до 10 000 грн.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 липня 2013 р. по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 липня 1996 р. дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Крім того, вимога про нарахування та сплати неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 33, ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове значення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача а джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитора.

Такий висновок Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Резолюції Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 р. № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Тому Конституційний Суд України зазначив, що захист цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що з метою погашення заборгованості за кредитним договором відповідачка ще 29 листопада 2010 року за Актом огляду та приймання автомобіля передала представнику банку автомобіль MAPLE C51, який є предметом застави за даним кредитним договором. 15 лютого 2011 року ОСОБА_4 надала нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» представляти її інтереси в усіх компетентних органах та вчиняти усі дії, пов'язані з експлуатацією та продажем вказаного автомобіля. Довіреність була видана строком на три роки. Згідно листа ДАІ УМВС України у Миколаївській області від 16.07.2015р. даний автомобіль був знятий з обліку для реалізації 17 жовтня 2012 року за заявою представників ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Проте, автомобіль був реалізований Банком тільки 13 січня 2014 року (а.с. 41-44, 69, 71, 72).

Увесь період з часу передання заставного автомобіля Банку і до часу його реалізації - тобто, протягом майже трьох років, Банк не повідомляв відповідачку про те, що автомобіль не реалізований, а тому його вартість не зараховується на погашення заборгованості за кредитом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що конкретні обставини справи свідчать про наявність підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо неправомірного зменшення судом першої інстанції розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідачки.

За приписами ст. 195 ЦПК України після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення . Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у цьому випадку проводиться виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву.

З огляду на викладені вимоги закону доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції процесуальних норм у зв'язку із постановленням ухвали про поновлення судового розгляду з метою з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки, пов'язані із помилковим тлумачення правових норм апелянтом та є безпідставними.

Посилання апеляційної скарги на неналежну оцінку судом доказів, що маються у справі, в зв'язку із недоведеністю факту отримання ОСОБА_3 передбачених умовами договору кредитних коштів у доларах США є необґрунтованими.

Так, умовами укладеного сторонами договору передбачено надання кредиту позичальнику у іноземній валюті. Між тим у пункті 7.2. кредитного договору сторони погодили, що цільові кредитні кошти Банк зобов'язався перераховувати у гривневому еквіваленті, зокрема, на рахунок автосалону ТОВ «Автоприват» за придбання автомобіля ОСОБА_3 Банк зобов'язався перерахувати 63050грн. (що еквівалентно 12509,92 доларів США, які згідно умовам кредитного договору надавались Банком для придбання автомобіля).

Інших доводів апеляційна скарга представника ОСОБА_3 не містить.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки апеляційні скарги як ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», так і представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 - колегія суддів відхиляє, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року - залишає без змін, то витрати сторін на оплату судового збору не відшкодовуються.

Також не підлягає задоволенню клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 про повернення сплаченого при подачі апеляційної скарги судового збору, який, на його думку, не повинен був сплачуватися в зв'язку із тим, що зустрічний позов ОСОБА_3 був поданий нею як споживачем банківських послуг.

Так, звертаючись із апеляційною скаргою на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 - просив скасувати рішення у повному обсязі, проте апеляційна скарга не була оплачена судовим збором.

Ухвалою судді апеляційного суду від 21 квітня 2016 року апеляційна скарга була залишена без руху для усунення недоліків, а саме, сплати судового збору за подання апеляційної скарги щодо оскарження рішення суду в частині вирішення спору за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, який відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» повинен був складати 4019грн.40коп. Такий судовий збір апелянтом було сплачено. Між тим, вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 судовим збором не були оплачені.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

.

Головуючий: В.В. Коломієць

Суддя: Т.С. Довжук

Суддя З.Л. Шолох