Рішення № 58034296, 30.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 144/1292/15-ц Провадження № 22-ц/772/1994/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 23 Доповідач Стеблюк Л. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої : Стеблюк Л.П.

суддів: Якименко М.М., Колоса С.С.

при секретарі: Кирилюк Л.М.

за участю: представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника Приватного підприємства «ЗІС» - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 29.04.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «ЗІС», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі, про визнання договору оренди землі недійсним

в с т а н о в и л а :

В вересні 2015 року до суду через представника за довіреністю ОСОБА_3, звернулась ОСОБА_2 з позовом до ПП «ЗІС» с. Війтівка Бершадського району про визнання договору оренди землі недійсним. Вказала, що вона є власником земельної ділянки, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується відповідним державним актом. В січні 2015 року їй стало відомо, що існує договір оренди землі, укладений нібито між нею та ПП «ЗІС», відповідно якого відповідач має право користування земельною ділянкою строком на 10 років. Враховуючи, що даний договір вона не підписувала, нікого не уповноважувала це зробити, просить визнати даний договір оренди землі недійсним.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 29.04.2016 року в позові ОСОБА_2 до Приватного підприємства «ЗІС», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі, про визнання договору оренди землі недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду, та про постановлення нового, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, а саме визнати недійсним договір оренди землі укладений 21 квітня 2006 року між ПП «ЗІС» та ОСОБА_2, зареєстрований Теплитським районним відділом Вінницької регіональної філії ДГ1 «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 серпня 2006 року за №040685000413, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що остання підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Так, висновок суду про відмову у задоволенні позову мотивований тим, що незважаючи на те, що у судовому засіданні встановлено відсутнє волевиявлення позивача ОСОБА_2 на встановлення її цивільних прав та обовязків щодо укладання договору оренди землі, яка перебуває у її власності, на умовах, що були визначені в договорі оренди землі, в розумінні частини першої статті 261 ЦК України моментом початку перебігу строку позовної давності є 22 березня 2012 року, тому позивачка пропустила строк позовної давності.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії ЯА № 104340(а.с. 5). Між позивачем та ПП «ЗІС» с. Війтівка Бершадського району 21 квітня 2006 року укладено договір оренди землі № 389, щодо цієї земельної ділянки строком на 10 років (а.с. 6-7). Вказаний договір було зареєстровано в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09 серпня 2006 року за № 040685000413. 07 травня 2010 року до вказаного договору було внесено зміни в частині строку дії договору, де змінено строк дії договору до 2025 року та змінено розмір орендної плати, дані зміни зареєстровані у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 12 травня 2010 року за № 041005900313 (а.с. 8). Позивачем 22 березня 2012 року, було написано заяву та розписку(а.с. 104-105) згідно якої вона отримала орендну плату за 2012, 2013, 2014 роки за оренду земельної ділянки згідно договору оренди землі № 389 від 21.04.2006, зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 040685000413 від 09.08.2006.

Відповідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 120/тдд від 25 січня 2016 року підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» в договорі оренди землі № 389 від 21 квітня 2006 року, укладеному між ОСОБА_2 та ПП «ЗІС», виконаний ймовірно не ОСОБА_2, а іншою особою. Ознак навмисно зміненого почерку в підписі від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» в договорі оренди землі № 389 від 21 квітня 2006 року укладеному між ОСОБА_2 та ПП «ЗІС» не виявлено. Представник відповідача визнав факт, що ОСОБА_2 не підписувала оспорюваний договір.

Отже, відсутнє волевиявлення позивача ОСОБА_2 на встановлення її цивільних прав та обовязків щодо укладання договору оренди землі, яка перебуває у її власності, на умовах, що були визначені в договорі оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Договір оренди землі укладено з порушенням вимог діючого законодавства щодо наявності вільного волевиявлення позивача на укладення правочину (ч. 3 ст. 203 ЦК України), що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-48цс15 за змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Отримання орендної плату позивачем, що на думку відповідача є доказом факту підписання (укладення) ним спірного договору, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки сам по собі факт отримання орендної плати не свідчить про те, що договір орендодавцем був підписаний. Фактичне користування орендарем земельною ділянкою позивача й відповідне отримання прибутку зі спірної земельної ділянки є підставою для оплати власнику земельної ділянки плати за користування цією землею.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження, та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити .

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 29.04.2016 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійним договір оренди землі № 389 від 21.04.2006, зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 040685000413 від 09.08.2006 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: /підписи/

з оригіналом вірно: