Рішення № 58032617, 24.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3759/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 643/15409/15-ц ОСОБА_1

Категорія: житлові Доповідач ХорошевськийО.М.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.,

суддів: Кружиліної О.А.,

ОСОБА_2

за участю секретаря - Гончар А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3; третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про виселення з квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4; третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання права користування квартирою,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила виселити відповідача разом із сімєю з квартири.

Обгрунтовувала тим, що вона є власницею двокімнатної квартири загальною площею 53,4 кв. м., яку отримала у спадок по закону після смерті своїх батьків. Дана квартира № 159 розташована в будинку № 206 по вул. Дружби Народів в м. Харкові. В 2003 році вона дозволила своєму синові, ОСОБА_5, його дружині ОСОБА_3, його повнолітній падчерці ОСОБА_6 та їх малолітній дочці ОСОБА_7 тимчасово мешкати у вищевказаній квартирі. Ніхто із вищевказаних осіб в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований не був. Згідно усної домовленості вони повинні були утримувати квартиру в чистоті, платити комунальні послуги та виселитися із квартири по першій вимозі.

13.07.2015 року її син ОСОБА_5 помер. Після похорону позивачка попросила ОСОБА_3 разом з доньками виселитися із зазначеної квартири, так як остання нерегулярно платила за комунальні послуги, завела без дозволу власниці 2-х собак, не підтримувала в квартирі чистоту та порядок.

Однак ОСОБА_3 відмовилась виселятися з квартири позивача, хоча у неї в буд. № 46 по проспекту Гагаріна в м. Харкові є житлова площа. Просить виселити ОСОБА_3 разом з доньками.

ОСОБА_3 позов не визнала та звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила суд визнати право користування квартирою № 159 по вул. Дружби Народів, буд. № 206 в м. Харкові за нею та за її неповнолітньою донькою ОСОБА_7

Суду пояснила наступне: ОСОБА_3, перебувала у шлюбі з сином ОСОБА_4 - ОСОБА_5 з 28 березня 2003 року по день його смерті - 13 липня 2015 року. В період шлюбу та спільного проживання у них народилась донька - ОСОБА_7 З листопада 2001 року вона фактично постійно проживає в спірній квартирі. На той час ця квартира належала на праві власності дідусю чоловіка - ОСОБА_8 та бабусі чоловіка - ОСОБА_9 Вона вселилась в спірну квартиру за згодою бабусі майбутнього чоловіка - ОСОБА_9, як член сімї власника квартири. Вони вели спільне господарство. Зареєструватися вони не змогли, так як ОСОБА_4, як спадкоємець не давала своєї згоди на реєстрацію в квартирі.

20.06.2003 року у ОСОБА_5 та ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_7, яка з народження і по даний час постійно проживає в спірній квартирі. Відповідачка ОСОБА_4 також не дала згоди і на її реєстрацію в спірній квартирі.

ОСОБА_3 зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, а її покійний чоловік був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2. Але вони фактично не проживали за місцем реєстрації.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2016 року позов ОСОБА_4 - задоволено .

Виселено ОСОБА_3 разом з неповнолітньою ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 у зустрічному позові - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 не погоджується з рішенням районного суду, вважає його незаконним, таким, що не відповідає обставинам справи через неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Просить його скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Зазначає, що з 2001 року вона постійно проживає в спірній квартирі. На час її вселення квартира належала на праві власності дідусю та бабусі її майбутнього чоловіка ОСОБА_5 Таким чином, на момент її вселення в квартиру, як члена сімї власника, не було і не могло бути ніяких домовленостей з ОСОБА_4 щодо строку виселення ОСОБА_3 з квартири в майбутньому, так як ОСОБА_4 на той момент не була власником вказаної квартири.

Посилається на ч. 4 ст. 156 ЖК України.

Вважає, що висновок суду щодо того, що вона в січні 2003 року була співмешканкою ОСОБА_5 не відповідає дійсності і не підтверджується матеріалами справи.

Стосовно можливості проживання в кв. № 190, буд. № 46, по просп. Гагаріна, м. Харків звертає увагу на Акт обстеження умов проживання дитини в вищезазначеній квартирі, в якому зазначено: «квартира потребує ремонту, в квартирі холодно, санітарно-гігієнічні умови незадовільні, висока вологість, що суперечить стану здоровя дитини. Для проживання неповнолітньої ОСОБА_7 умови не створені».

Таким чином, вважає, що в матеріалах справи відсутні правові підстави для виселення її та її неповнолітньої доньки з квартири.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є тимчасовим мешканцем, і нею не доведено наявність правових підстав для проживання у зазначеній квартирі.

Однак повністю з таким висновком погодитись не можна.

Вирішуючи спір суд не правильно визначив на яких підставах і у якості кого оселилась ОСОБА_10 у спірній квартирі.

Визначення ОСОБА_3, як тимчасового жильця не можна вважати правильним, оскільки суперечить правилам ст. 98 ЖК України.

Посилання ОСОБА_3 на те, що вона оселилась у спірній квартиріу 2001 році не підтверджується матеріалами справи.

Надай нею акт про фактичне проживання таким доказом вважати не можна, оскільки з нього не вбачається, чи складений він особами, що мають право на складання таких актів, він не посвідчений у встановленому порядку.

Оскільки первинний позивач не заперечував проти того що ОСОБА_3 оселилась у квартирі у 2003 році необхідно вважати, що саме з цього часу відповідач користується квартирою.

З матеріалів справи вбачається, що на цей час співвласниками квартири АДРЕСА_3 були ОСОБА_9 та ОСОБА_4.

Власником 1/2 частки зазначеної квартири ОСОБА_4 стала як спадкоємець свого батька ОСОБА_8, померлого у 1999 році (а.с. 87).

На час розгляду справи ОСОБА_4 є власником цієї квартири у цілому (а.с. 53).

ОСОБА_5 з жовтня 2004 року був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_3 і знятий з реєстрації у звязку із смертю у 2015 році (а.с. 90).

Та обставина, що у 2013 році ОСОБА_5 разом із своєю дружиною оселився у квартирі, яка належала на той час на праві спільної власності його бабусі та матері не може свідчити про те, що ОСОБА_3 стала членом сімї ОСОБА_9 або ОСОБА_4

З 2012 року ОСОБА_4 є єдиним власником АДРЕСА_4.

За правилами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 383 цього ж Кодексу власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб і не має використовувати його для промислового виробництва.

Таким чином, власник житлового приміщення має право сам вирішувати яким чином використовувати його.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимогати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки ОСОБА_3 оселилась у спірній квартирі разом зі свої чоловіком, що перебував у родинних стосунках із власниками квартири і після смерті свого чоловіка не має самостійного права на користування цією квартирою, її проживання у неї є перешкодою для власника у здійсненні прав, передбачених ч. 1 ст. 383 ЦК України.

Оскільки норми матеріального права судом першої інстанції були застосовані неправильно оскаржуване рішення підлягає скасування на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2016 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий - О.М. Хорошевський

Судді - О.А. Кружиліна,

ОСОБА_2