Ухвала суду № 58029361, 01.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3620/16 Справа № 0427/1871/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Городецький Д. І. Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія 19/27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року м. Дніпропетровськ

01 червня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Рудь В.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Сахарова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2016 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Новомосковського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського райнону Дніпропетровської області, ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_3, Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Управління Держземагенства у Нововосковському районі Дніпропетровської області, Реєстраційна служба Новомосковське міськрайонне управління юстиції про визнання неправомірним та скасування рішення, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

Новомосковським міськрайонним судом 23.02.2016 року розглянуто заяву керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову /а. с. 16-19/.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.02.2016 року заява керівника прокуратури - задоволена частково.

Суд наклав арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,250 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту від 01.11.2009 року НОМЕР_2, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, - до розгляду справи по суті.

Також, суд заборонив ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, загальною площею 0,250 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1, в тому числі відчужувати її, - до розгляду справи по суті.

В іншій частині заяви - відмовлено / а. с.27-28 /.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 року виправлено описку в ухвалі від 23.02.2016 року про забезпечення позову.

Суд виключив з резолютивної частини ухвали від 23.02.2016 року третій абзац, щодо заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки загальною площею 0,250 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1, в тому числі відчужувати її, - до розгляду справи по суті / а. с. 49-50 /.

З ухвалою від 23.02.2016 року про забезпечення позову не погодилася відповідачка ОСОБА_2, яка через свого представника ОСОБА_4, звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права / а. с. 57-60 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а ухвалу суду - скасувати з наступних підстав.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.02.2016 року було накладено арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,250 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту від 01.11.2009 року НОМЕР_2, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею - до розгляду справи по суті / а. с. 27-28 /.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України - суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені ЦПК України, заходи забезпечення позову.

Частина 2 ст.151 ЦПК України передбачає, що повинно бути зазначено у заяві про забезпечення позову.

В силу ч. 3 ст. 151 ЦПК України - забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а згідно ч. 5 ст. 153 ЦПК України - про вжиття забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.

Відповідно до ст.ст.151,153 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.1 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»,- єдиною підставою для забезпечення позову є мотивована заява будь-кого з осіб, які беруть участь у справі.

Однак, в порушення вище зазначених вимог процесуального закону, вирішуючи питання щодо забезпечення позову та постановляючи 23.02.2016 року ухвалу про забезпечення позову, - суд першої інстанції не зазначив підстави обрання такого виду забезпечення позову, як і не обґрунтував причини застосування заходів по забезпеченню позову, не вказав на ті обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та не вказав порядок виконання.

Згідно роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.4 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, як роз'яснив Верховний Суд України у вище вказаному п. 4 постанови Пленуму, - суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України - позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Як вбачаться з матеріалів справи суд наклав арешт на нерухоме майно - земельну ділянку.

Виходячи з аналізу ст. 55 ЗУ «Про виконавче провадження» - арешт може стосуватися як заборони розпоряджатися майном, так і заборони користуватися ним, а відтак при застосуванні такого виду (способу) забезпечення позову, як накладення арешту на майно (п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України), потрібно конкретизувати його дію: чи-то опис, вилучення і передача на зберігання іншій особі, чи-то заборона на відчуження, чи-то заборона на користування і таке інше.

Отже, наклавши арешт на земельну ділянку суд першої інстанції не прийняв до уваги, що такий вид (спосіб) забезпечення позову унеможливлює користування в повному обсязі земельною ділянкою, тобто суд не встановив цільове призначення земельної ділянки, виходячи з чого і повинен був визначитися із видом (способом) забезпечення: накладення арешту, чи накладення арешту шляхом заборони власниці вчиняти будь-які дії, у тому числі відчуження, як просив прокурор, і таке інше.

За таких обставин, ухвала суду від 23.02.2016 року про забезпечення позову, як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, не може залишатись в силі і підлягає скасуванню.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню, як така що не відповідає вимогам процесуального закону та матеріалам справи, з передачею питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 151-153,303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2016 року - скасувати та передати питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

СУДДІ: