Рішення № 58022941, 30.05.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5765/15-ц

пр. № 2/759/221/16

30 травня 2016 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретарів судового засідання Левко О.О., Борисенко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позов до відповідача про визнання майна особистою приватною власністю.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_2 заявляє вимоги та просить визнати за нею право власності на 14/25 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка була придбана за час знаходження у шлюбі зі ОСОБА_1

Так позивачем зазначено, що 10.08.2010 року між сторонами дійсно був укладений шлюб, що зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1975.

У період перебування у шлюбі 04.11.2011 року подружжям було придбано у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, як зазначає позивач, спірна квартира була придбана позивачем виключно за кошти, які йому були подаровані йому батьком, а також за особисті кошти, отримані ним від продажу власного майно та заощаджені до реєстрації шлюбу.

Позивачем зазначено, що 17.03.2010 року його батько ОСОБА_4 зняв зі свого власного рахунку грошові кошти у сумі 133140,00 доларів США, та подарував ці грошові кошти позивачу, щоб останній зміг купити на них житло.

Грошові кошти, отримані від батька у дарунок позивач поклав на різні свої банківські рахунки в ПАТ «УкрСиббанк».

Окрім того, 12.07.2010 року на рахунок позивача у ВіЕйБі банку надійшли кошти у розмірі 27000,00 доларів США, які є також його особистою власністю, оскільки отримані до реєстрації шлюбу зі ОСОБА_5

У липні 2011 року позивач знайшов підходящу квартиру та після певних торгів з її власником домовився про ціну, а саме в межах подарованої батьком суми у розмірі 133000,00 доларів США.

Однак, усієї суми на той час у позивача вже не було, оскільки останній був одружений на відповідачці - ОСОБА_5, якій в свій час робив неодноразово коштовні дарунки, куплені з подарованих батьком коштів. Позивач зняв усі залишки грошових коштів подарованих батьком з власного рахунку в ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 82665,00 доларів США, які у той самий день 27.07.2011 року поклав у сейф, орендований ним у тому самому відділенні ПАТ «УкрСиббанк». Також позивач зняв у ВіЕйБі банку залишок у сумі 17388,00 доларів США та поклав їх у сейф, загалом склалася сума 100053,00 доларів США.

Розуміючи, що не вистачає близько 35 тисяч доларів США, позивач дав оголошення про продаж належного йому автомобіля «Порше Каєн Турбо» д.н.з. НОМЕР_4. Так 05.10.2011 року вищезгаданий автомобіль був проданий за 35500,00 доларів США, які позивач також поклав в банківський сейф, та звернувся до продавця квартири з пропозицією укласти договір купівлі-продажу квартири.

Так, 04.11.2011 року між продавцем та позивачем було укладено договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до умов договору сплачено за квартиру 133000,00 доларів США, а також відповідні податки, що в цілому дорівнює 134330,00 доларів США, з яких:

82665,00 доларів США - грошові кошти подаровані позивачу його батьком;

35500,00 доларів США - грошові кошти отримані від продажу авто;

16165,00 доларів США - з власних заощаджень;

17388,00 доларів США - залишок на особовому рахунку у ВіЕйБі банку.

Присутність відповідача під час укладення та підписання договору купівлі-продажу була вимогою нотаріуса, оскільки на час укладення договору позивач був вже одружений.

Разом з тим, зважаючи, що відповідач не визнає куплену квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_1, останній змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права з відповідним позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив визнати спірну квартиру особистою приватною власністю (том 2, а.с. 145).

У судовому засіданні 30.05.2016 року позивач та його представник ОСОБА_6 підтримали позов у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники у судове засідання втретє не з'явились про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (том 2, а.с. 79, 91, 92, 93, 105, 106, 107, 111), про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим судом, заслухавши думку учасників судового процесу постановлено ухвалу про залишення без розгляду первісної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та вирішено питання щодо можливості подальшого розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання 30.05.2016 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, покази свідка, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, про наявність правових підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 10.08.2010 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб, що зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1975 (том 1, а.с. 211 - копія свідоцтва про шлюб).

У період перебування у шлюбі, 04.11.2011 року подружжям було придбано у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири (том 1, а.с. 212).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Разом з тим, абзацом 2 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У судовому засіданні 30.05.2016 року свідком ОСОБА_4, який є батьком позивача - ОСОБА_1 надано свідчення, що справді він 17.03.2010 року зняв зі свого власного рахунку грошові кошти у сумі 133140,00 доларів США, та подарував ці грошові кошти позивачу ОСОБА_1, щоб останній зміг купити на них житло.

Дані обставини також встановлені судовим рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016 року у справі №711/5252/15-ц, пр.№6-35799св15, та в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (том 2, а.с. 148-150).

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно пунктів 1-4 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як вбачається із матеріалів справи, грошові кошти, отримані від батька у дарунок позивач поклав на різні свої банківські рахунки в ПАТ «УкрСиббанк».

Окрім того, 12.07.2010 року на рахунок позивача у ВіЕйБі банку надійшли кошти у розмірі 27000,00 доларів США, які є його особистою власністю, оскільки отримані до реєстрації шлюбу зі ОСОБА_5

Дані обставини підтверджуються випискою за особовим рахунком НОМЕР_5, довідкою банку від 05.11.2014 року за період 01.03.2010 року - 01.06.2010 роки (том 1, а.с. 213-220).

Судом встановлено, що у липні 2011 року позивач знайшов підходящу квартиру та після певних торгів з її власником домовився про ціну, а саме в межах подарованої батьком суми у розмірі 133000,00 доларів США.

Однак, усієї суми на той час у позивача вже не було, оскільки останній був одружений на відповідачці - ОСОБА_5, якій в свій час робив неодноразово коштовні дарунки, куплені з подарованих батьком коштів.

Позивач зняв усі залишки грошових коштів подарованих батьком з власного рахунку ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 82665,00 доларів США, які у той самий день 27.07.2011 року поклав у сейф, орендований ним у тому самому відділенні ПАТ «УкрСиббанк» (том 1, а.с. 222-229).

Також позивач зняв у ВіЕйБі банку залишок у сумі 17388,00 доларів США та поклав їх у сейф, загалом склалася сума 100053,00 доларів США.

Розуміючи, що не вистачає близько 35 тисяч доларів США, позивач дав оголошення про продаж належного йому автомобіля «Порше Каєн Турбо» д.н.з. НОМЕР_4.

Так 05.10.2011 року вищезгаданий автомобіль був проданий за 35500,00 доларів США, які позивач також поклав в банківський сейф, та звернувся до продавця квартири з пропозицією укласти договір купівлі-продажу квартири (том 1, а.с. 230-231).

04.11.2011 року між продавцем та позивачем було укладено договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до умов договору сплачено за квартиру 133000,00 доларів США, а також відповідні податки, що в цілому дорівнює 134330,00 доларів США, з яких:

82665,00 доларів США - грошові кошти подаровані позивачу його батьком;

35500,00 доларів США - грошові кошти отримані від продажу авто;

16165,00 доларів США - з власних заощаджень;

17388,00 доларів США - залишок на особовому рахунку у ВіЕйБі банку.

Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_1, набута ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведеністю їх перед судом належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 4134,00 грн. сплачена позивачем згідно квитанції № 1366 від 12.10.2015 року (том 1, а.с. 232).

На підставі викладеного та керуючись ст. 368 ЦК України, ст.ст. 57, 60 СК України, п. 23, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН:НОМЕР_2.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН:НОМЕР_3, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН:НОМЕР_2, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, судові витрати по справі у вигляді судового збору у сумі 4134,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А. Ключник