Постанова № 58013095, 23.05.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 року справа № 823/338/16

11 год. 03 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рідзеля О.А.,

при секретарі судового засідання - Сосюрі Ф.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - за довіреністю, представника відповідача ОСОБА_2 - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» до Уманської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

встановив:

06.04.2016 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулось приватне сільськогосподарське підприємство «Добробут» (далі - позивач) з позовною заявою до Уманської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач) в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 23.12.2015 №0001312210 про збільшення позивачеві суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 85684 грн., у тому числі за основним платежем - 68547 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 17137 грн.;

- від 23.12.2015 №0001302210 про збільшення позивачеві суми грошового зобовязання за платежем орендна плата з юридичних осіб у сумі 37142 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем - 29713 грн. 96 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 7428 грн. 49 коп.;

- від 23.12.2015 №0001322210 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 18726 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 4682 грн.;

- від 23.12.2015 №0001332210 про зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість на 18726 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, оскільки позивачем правомірно визначено суми податкового зобовязання у декларації з ПДВ спеціального режиму оподаткування у сфері сільського господарства по взаємовідносинам з ДП «Іваньківський цукровий завод» та з ФОП ОСОБА_3, що надало позивачу право віднести вказані зобовязання до податкової декларації за грудень 2014 року. Крім того, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства України списано основні засоби по залишковій вартості, що підтверджується завіреними належним чином копіями книги обліку основних засобів на списання. Також, на думку позивача контролюючий орган помилково вважає, що ПСП «Добробут» занижено грошове зобовязання з орендної плати за землю, оскільки 11.11.2015 та 13.11.2015 позивачем до відповідача подано уточнений розрахунок податкових декларацій з плати за землю за 2013-2015 роки, якими позивач відкоригував свої податкові зобовязання за вказані періоди на загальну суду 58676 грн. 67 коп. Що стосується податкових повідомлень-рішень від 23.12.2015 №0001322210 та від 23.12.2015 №0001332210, то позивачем наголошено, що 17.02.2015 позивачем подано до відповідача податкову декларацію з ПДВ на суму 18726 грн., в тому числі позитивне значення у сумі 467 грн. та залишок відємного значення по декларації у сумі 18259 грн., однак 14.06.2015 позивачем подано до відповідача уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з ПДВ у звязку із виправленням самостійно виявлених помилок, яким залишок відємного значення у сумі 17592 грн. перенесено до іншої декларації. Представник позивача зазначив, що висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з зазначених вище підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти прозову, через канцелярію суду надав письмове заперечення, в якому посилається на те, що проведеною перевіркою приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» встановлено ряд порушень вимог податкового законодавства України, за наслідками якого відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які на думку представника відповідача є правомірними та скасуванню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Приватне сільськогосподарське підприємство «Добробут» зареєстроване як юридична особа 14.05.2003 Жашківською районною державною адміністрацією Черкаської області, ідентифікаційний код 32506746.

Як встановлено судом, на підставі наказів Уманської ОДПІ від 05.10.2015 № 392, від 27.10.2015 №431, згідно із п. п. 77.1 п. 77.2 ст. 77 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 VІ (із змінами та доповненнями) з 15.10.2015 по 11.11.2015 посадовими особами Уманської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» (код ЄДРПОУ 32506746) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 30.09.2015.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено акт від 11.11.2015 №1048/23-05-22/32506746 (далі акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення приватним сільськогосподарським підприємством «Добробут» вимог:

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 та пп. 209.15.2 п. 209.15 ст. 209 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 77201 грн.;

- п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено бюджетне відшкодування в декларації за грудень 2014 року на суму 18726 грн.;

- п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено відємне значення в сумі 18726 грн. в декларації за листопад 2014 року;

- пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 розділу ХІІІ Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобовязання по орендній платі за землю держаної та комунальної власності за період з 01.01.2012 по 30.09.2015 на загальну суму 31461 грн. 84 коп.

Не погоджуючись з висновками вищезазначеного акта перевірки, позивачем подано на нього заперечення від 14.12.2015 №15, за наслідками розгляду якого рішенням Уманської ОДПІ від 21.12.2015 №15223/23-05-22-021 - висновки акта перевірки від 11.11.2015 №1048/23-05-22/32506746 залишені без змін.

На підставі вказаного вище акта перевірки Уманської ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 23.12.2015 №0001312210 про збільшення позивачеві суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 85684 грн., у тому числі за основним платежем - 68547 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 17137 грн.;

- від 23.12.2015 №0001302210 про збільшення позивачеві суми грошового зобовязання за платежем орендна плата з юридичних осіб у сумі 37142 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем - 29713 грн. 96 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 7428 грн. 49 коп.;

- від 23.12.2015 №0001322210 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 18726 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 4682 грн.;

- від 23.12.2015 №0001332210 про зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість на 18726 грн.

Не погоджуючись із вищезгаданими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Черкаській області (скарга від 27.01.2016 №1).

Рішенням Головного управління ДФС у Черкаській області від 23.03.2016 №6170/23-00-10-0210 податкові повідомлення-рішення 23.12.2015 №0001312210, №0001302210, №0001322210 та №0001332210 залишені без змін, а скарга позивача без задоволення.

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що згідно п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України)

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, між позивачем та ДП «Іваньківський цукровий завод» укладено договір на перевезення цукрового буряка від 20.10.2014 №131.

Сума податку на додану вартість в розмірі 23317 грн. 44 коп. по взаємовідносинах із ДП «Іваньківський цукровий завод» за податковою накладною від 24.11.2014 №99/2 включено позивачем до складу податкового зобовязання податкової декларації з ПДВ за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства).

Згідно з п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у п. 209.6 ст. 209 ПКУ (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування ПДВ.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Підпунктом 209.15.2 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України визначено, що діяльність у сфері сільського господарства:

а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг);

Дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на надання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу (пп. 209.17.14 п. 209.17 ст. 209 Податкового кодексу України)

Оскільки позивачем надано послуги ДП «Іваньківський цукровий завод» по перевезенню цукрового буряка власною сільськогосподарською технікою за участю обслуговуючого персоналу, тому сума податку на додану вартість в розмірі 23317 грн. 44 коп. по взаємовідносинах із ДП «Іваньківський цукровий завод» за податковою накладною від 24.11.2014 №99/2 правомірно включена позивачем до складу податкового зобовязання податкової декларації з ПДВ за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства)

Крім того, між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір поставки продукції від 02.10.2012 б/н.

Позивачем по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 відображено в складі податкового зобовязання у декларації з ПДВ спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства суми податку на додану вартість за грудень 2012 року в розмірі 15040 грн., за грудень 2013 року в розмірі 7687 грн., за листопад 2014 року в розмірі 3926 грн. та за грудень 2014 року в розмірі 3460 грн.

Так, згідно п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Таким чином, позивачем у відповідності до вимог податкового законодавства України відображено в складі податкового зобовязання у декларації з ПДВ спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3 за грудень 2012 року в розмірі 15040 грн., за грудень 2013 року в розмірі 7687 грн., за листопад 2014 року в розмірі 3926 грн. та за грудень 2014 року в розмірі 3460 грн.

Крім того, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що за період з 01.10.2012 по 30.06.2015 позивачем за самостійним рішенням здійснено ліквідацію основних засобів по залишковій (балансовій) вартості на загальну суму 140190 грн., в тому числі за грудень 2013 року в сумі 99852 грн., за грудень 2014 року в сумі 40338 грн.

Згідно п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Оскільки в матеріалах адміністративної справи міститься копія журналів обліку основних засобів за 2013 та 2014 роки, що відповідає даним Головної книги по обліку основних засобів за 2012-2014 роки, реєстру реалізації та списання основних засобів за 2013-2014 роки, тому позивач відповідності до вимог Податкового кодексу України правомірно визначено податкові зобовязання з постачання основних засобів на загальну суму 28038 грн.

Враховуючи вищезазначене, податкове повідомлення-рішення Уманської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 23.12.2015 № НОМЕР_1 - підлягає скасуванню.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 23.12.2015 №0001302210 про збільшення позивачеві суми грошового зобовязання за платежем орендна плата з юридичних осіб у сумі 37142 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем - 29713 грн. 96 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 7428 грн. 49 коп., то суд зазначає наступне.

В силу частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Приписами статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 269 Податкового кодексу України закріплено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України).

В силу пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення між ПСП «Добробут» та Жашківською районною державною адміністрацією Черкаської області від 19.03.2010 площа земельної ділянки сільськогосподарського призначення становить 17,716 га.

Відповідно до додаткової угоди від 14.03.2011 до вказаного вище договору, річну орендну плату за земельну ділянку визначено в розмірі 783 грон. Га один гектар (загальна сума становить 13871 грн. 62 коп.), податкове зобовязання з орендної плати за земельну ділянку становить 4,5% від нормативної грошової оцінки одного гектара ріллі.

Позивачем у податкових деклараціях по платі за землю, поданих до Жашківського відділення Уманської ОДПІ, нарахована орендна плата за земельну ділянку (ріллю) державної та комунальної форми власності на IV квартал 2012 року у сумі 66429 грн. 45 коп., на 2013 рік у сумі 265717 грн., на 2014 рік у сумі 246795 грн. 12 коп., та за січень-вересень 2015 року у сумі 213002 грн. 73 коп.

Враховуючи вимоги пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України, мінімальний розмір орендної плати за земельну ділянку (ріллю) відповідно до договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 19.03.2010 та додаткової угоди від 14.03.2011 становить 24358 грн. 58 коп. в рік (17,716 га х 17398 грн. х 4,5% х 1,756).

Таким чином позивачем за період з 01.12.2012 по 30.09.2015 занижено розмір бази оподаткування плати за землю, що знаходиться за межами населеного пункту Тинівської сільської ради за IV квартал 2012 року у сумі 2621 грн. 82 коп., на 2013 рік у сумі 10487 грн. 28 коп., на 2014 рік у сумі 10487 грн. 28 коп., та за січень-вересень 2015 року у сумі 7865 грн. 46 коп.

Однак, у звязку із самостійно виявленими помилками, що містились у податкових деклараціях по платі за землю, 11.11.2015 та 13.11.2015 позивачем подано до відповідача уточнені розрахунки податкових декларацій з плати за землю за 2013-2015 роки, якими позивач відкоригував свої податкові зобовязання за вказані періоди на загальну суду 58676 грн. 67 коп., однак вказані розрахунки не взяті Уманською ОДПІ до уваги під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.12.2015 №0001302210.

Суд зазначає, що п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України встановлено, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Відтак, після проведення перевірки, що опосередковується складанням акта перевірки, і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, платник податків має право подавати уточнюючі декларації, при цьому, контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, повинен визначити грошове зобовязання з урахуванням даних уточнюючої податкової декларації.

Як встановлено судом, документальна планова перевірка позивача проводилась з 15.10.2015 по 04.11.2015, наказом від 27.10.2015 №431 термін перевірки продовжено на 5 робочих днів (до 11.11.2015).

Оскільки, уточнюючі податкові декларації по орендній платі за землю за 2014-2015 роки позивачем подано до відповідача 11.11.2015, тобто під час проведення документальної планової перевірки, що в силу вимог п. 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України забороняється, тому в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2015 №0001302210 в цій частині слід відмовити.

Разом з цим, уточнююча податкова декларація за 2013 рік по орендній платі за землю подана позивачем до відповідача 13.11.2015, тобто після проведення документальної перевірки позивача і до прийняття останнім податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, тому відповідач протиправно приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення від 23.12.2015 №0001302210 за наслідками такої перевірки не врахував дані уточнюючої податкової декларації за 2013 рік, тому податкове повідомлення - рішення від 23.12.2015 №0001302210 в частині збільшення позивачеві грошового зобовязання з орендної плати за землю з юридичних осіб у сумі 13109 грн. 10 коп., у тому числі за основним платежем 10487 грн. 28 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 2621 грн. 82 коп. - підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.12.2015 №0001322210 за формою «В1» про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 18726 грн., штрафні санкції у сумі 4682 грн. та від 23.12.2015 №0001332210 за формою «В4» про зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість на 18726 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», законів з питань зовнішньоекономічної діяльності та інших законодавчих актів, відповідно до яких органам державної податкової служби надано право визначати суму нарахування (зменшення) грошового зобовязання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість розроблено Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків від 28.11.2012 №1236 (чинного на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень).

Пунктом 2.2 Порядку №1236, у випадках, зазначених у пункті 2.1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби складає податкове повідомлення-рішення:

- за формою згідно з додатком 5 про перевищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (форма «В1»), у тому числі, якщо заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки відшкодовані платнику податку;

- за формою згідно з додатком 8 про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість платника (форма «В4»).

Таким чином, враховуючи, що податковим повідомленням-рішенням від 23.12.2015 №0001322210 за формою «В1» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 18726 грн., а податковим повідомленням-рішенням від 23.12.2015 №0001332210 за формою «В4» зменшено розмір відємного значення з податку на додану вартість на вказану суму (18726 грн.), тому вищезгадані податкові повідомлення-рішення у їх сукупності не містять за своєю негативних юридичних наслідків для позивача, тому в цій частині позову слід відмовити.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезгадане, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 98793 грн. 10 коп., тому витрати позивача із сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог становлять у розмірі 1481 грн. 90 коп. (98793 грн. 10 коп. х 1,5% (ставка судового збору за звернення юридичної особи до адміністративного суду з адміністративним позовом майнового характеру).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 14, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.12.2015 № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 85684 грн., у тому числі за основним платежем - 68547 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 17137 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.12.2015 №0001302210 в частині збільшення позивачеві грошового зобовязання з орендної плати за землю з юридичних осіб у сумі 13109 грн. 10 коп., у тому числі за основним платежем 10487 грн. 28 коп., за штрафними фінансовими санкціями - 2621 грн. 82 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Уманської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (вул. Леніна, 1а, м. Умань, Черкаська область, 20300, ідентифікаційний код 39625054) на користь приватного сільськогосподарського підприємства «Добробут» (с. Тинівка, Жашківський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 32506746) витрати із сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 1481 (одна тисяча чотириста вісімдесят одна) грн. 90 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Рідзель

Постанова складена у повному обсязі 30 травня 2016 року.