Ухвала суду № 58007216, 27.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/649/16-ц 27.05.2016 27.05.2016 27.05.2016

Справа №490/649/16-ц Головуючий першої інстанції Гуденко О.А.

Провадження №22-ц/784/1227/16 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 5

УХВАЛА

Іменем України

27 травня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі: позивача ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 квітня 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на ? частку квартири,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_4, який в подальшому було уточнено.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 26 лютого 1988 року вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_6.

Її чоловіку на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, в якій вона зареєстрована та проживала починаючи з лютого 2005 року.

У серпні 2005 році вона продала належну їй разом з ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2, а кошти від її продажу витратила на ремонт квартири, що нажала її чоловіку, у наслідок чого квартира істотно збільшилась у своїй вартості.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина, у тому числі і на вищевказану квартиру. Вона в установлений законом шестимісячний строк звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини, проте, як з'ясувалось, її чоловік склав заповіт, відповідно до якого заповідав спадкову квартиру своєму синові ОСОБА_4

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що вона, як дружина померлого спадкодавця, має право на ? частку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, ремонт якої зроблено саме за її кошти та в наслідок чого істотно збільшилася вартість квартири, просила позов задовольнити та визнати спірну квартиру об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також визнати за нею право власності на ? її частку.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували. Зазначали, що оскільки ОСОБА_6 отримав спірну квартиру у власність в порядку спадкування після смерті матері, то вона не є спільною сумісною власністю подружжя. Факт проведення ремонтних робіт у цій квартирі не заперечували, але зазначали, що він робився за спільні кошти як ОСОБА_2 так і ОСОБА_6. Окрім того вказували на те, що проведений ремонт квартири істотно не вплинув на її вартість, а тому не може бути підставою для визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя. Звертали також увагу на те, що позивач не довела той факт, що кошти від продажу належної їй квартири були витрачені на ремонт спірної квартири.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 квітня 2016 року в задоволені позовних вимог відмовлено за їх недоведеністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення ухвалено у повній відповідності з вищевказаними вимогами.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що позивачем не доведено, що спірна квартира, яка є особистим майном ОСОБА_6, оскільки була отримана останнім у власність в порядку спадкування, саме істотно збільшилась у своїй вартості внаслідок її затрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26 лютого 1988 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_6 (а.с.23).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с.24).

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1, яка належала останньому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 29 жовтня 2004 року Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою і свідоцтва про право власності, виданого 15 липня 1993 року Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду.

Позивач є спадкоємцем за законом, відповідач - спадкоємцем за заповітом.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний 1» від 29 грудня 2015 року ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 починаючи з 03 лютого 2005 року (а.с.3).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилалася на те, що власними коштами проводила ремонт та утримувала спірну квартиру, приймала участь у догляді за цим майном, внаслідок чого воно значно збільшилось у своїй вартості. Зокрема, загальна вартість витрачених на ремонт квартири коштів станом на грудень 2015 року становила 46 925 грн. 75 коп. (при цьому, перелік, обсяг і кошторис витрачених матеріалів та виконаних робіт складений представником позивача) (а.с.27-29).

Відповідно до ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Із роз'яснень, викладених у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вбачається, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Проте, для застосування передбачених зазначеною статтею правил, збільшення вартості майна повинно відбуватися внаслідок затрат подружжя і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкту, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Таким чином, за даним позовом предметом доказування є факт істотного збільшення цінності спірної квартири за рахунок особистих коштів позивача та її трудових затрат, а також спільних коштів та зусиль позивача та її чоловіка.

Як правило, зазначена обставина встановлюється експертним висновком судової експертизи, яка відповідно до ст.143 ЦПК України, може бути призначена лише за заявою осіб, що беруть участь у справі.

Втім, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 такого клопотання в суді першої інстанції не заявляли. Підчас розгляду справи в суді апеляційної інстанції останні таким правом теж не скористались та відмовились від проведення судової експертизи, посилаючись на достатність доказів у справі та відсутність коштів у позивача для її проведення.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем взагалі не надано доказів на підтвердження того, що вартість квартири, як об'єкту, який належав ОСОБА_6 на праві особистої власності, за час шлюбу та у період з 2004 по 2015 роки суттєво збільшилась.

Сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них не є достатнім для визначення наявності суттєвого збільшення вартості спірного майна.

При цьому, наданий позивачем розрахунок, на який вона посилається як на доказ, який доводить вищевказане, не містить таких висновків. До того ж, надані позивачем копії видаткових накладних, квитанцій та чеків не є тими доказами, які безумовно свідчать про істотність збільшення вартості майна, як об'єкту (а.с.30-51). За цих ж обставин, не є таким доказом і висновок №117/16 будівельно - технічного дослідження, проведеного за заявою ОСОБА_4 31 березня 2016 року судовим експертом ОСОБА_7

Посилання ОСОБА_2 на те, що на ремонт спірної квартири вона витрачала свої власні кошті, отримані від продажу належної їй на праві власності частини квартири, не заслуговують на увагу суду, оскільки правового значення не мають.

З урахуванням встановленого та положень вищевказаних норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено факт істотного збільшення вартості спірної квартири унаслідок витрат коштів останньої, а за такого відсутні підстави для визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а від так, не має і підстав на визнання за позивачем права власності на ? частку спірної квартири.

Твердження ОСОБА_2 щодо того, що судом не було захищено її порушене право та не застосовано норми права на які вона вказувала не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не заслуговують на увагу, оскільки всі посилання позивача, викладені у апеляційній скарзі, отримали оцінку районного суду, яка повно та послідовно викладена у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Більш того, доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці, та особистого тлумачення особою, яка подала апеляційну скаргу, умов набуття права власності на ? частку спірної квартири, з якими колегія суддів погодитись не може за вищезазначених підстав.

Твердження позивача про те, що відносно неї було порушено Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а саме судом першої інстанції порушено її право на справедливий та неупереджений суд, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки не було виявлено будь-яких ознак порушення прав і свобод, гарантованих ст.6 Конвенцією, а відповідно таке твердження є необґрунтованим.

Будь - яких інших обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків районного суду, апеляційна скарга також не містить.

За таких обставин, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина