Рішення № 58001986, 27.05.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/4031/16-ц

Провадження № 2/263/1295/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2016 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючої судді Хараджі Н.В., при секретарі Петровському Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, вказуючи, що 01.02.1996 року за домашньою угодою у присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 він придбав у відповідачки житловий будинок АДРЕСА_1, який нотаріально посвідчений не був, проте який був повністю виконаний сторонами, та після чого було виготовлено технічний паспорт на вказаний житловий будинок. 29 липня 2010 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 15.09.1986 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а 09 грудня 2010 року судом визнано за ОСОБА_2 право власності на вказаний житловий будинок. В ході розгляду справи представником позивача були уточнені заявлені вимоги, та відповідно до яких просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1, укладений між ним та відповідачкою.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням про розгляд справи за його відсутності, підтримку позовних вимог та надавши письмові пояснення, відповідно до яких додатково пояснив щодо повного виконання ним та відповідачкою умов договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки він передав ОСОБА_2 гроші в сумі 2000 гривень, а вона надала всі наявні у неї документи на будинок зокрема, договір купівлі-продажу вказаного будинку від 15.09.1986 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який також не був нотаріально посвідчений і мав аналогічну форму, ключі від дверей,. З метою приведення до порядку всієї документації на вказаний будинок 02.07.2010 року ОСОБА_2 уповноважила його представляти її інтереси у судових та інших органах, що підтверджується довіреністю від 02.07.2010 року, 20.05.2010 року було виготовлено технічний паспорт на вказаний житловий будинок, відповідно до якого будинок складається з трьох жилих кімнат, кухні, двох коридорів та двох тамбурів. Після рішенням суду було визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 15.09.1986 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок. При цьому зауважив, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу на теперішній час суперечить його інтересам, оскільки з 2008 року він перебуває у цивільному шлюбі, від якого має сина, а тому даний будинок вважався би нерухомим майно набутим під час подружжя.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі на підставах, зазначених як у позові, так і в письмових поясненнях позивача, просив їх задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог, та пояснила, що будинок, розташований по АДРЕСА_1 вона придбала 15 вересня 1986 року у ОСОБА_5 за 2000 рублів по договору купівлі - продажу у простій письмовій формі, нотаріально не посвідченому, та в даному будинку мешкала до 1996 року, а 01.02.1996 року ОСОБА_1 придбав у неї вказаний будинок близько за 2000 грн., при цьому вони уклали договір купівлі - продажу в простій письмовій формі, аналогічний договору від 1986 року, який нотаріально не завірявся. В цей же день вона передала ОСОБА_1 ключі і договір від 1986 року. З того моменту він став там проживати. У 2010 році для оформлення документів на будинок вона виписала довіреність, засвідчену нотаріально, на ОСОБА_1 для виготовлення технічного паспорту на будинок, визнання договору від 1986 року дійсним. Зауважила, що ніколи не чинила перешкоди у нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу будинку, а навпаки виконувала всі прохання ОСОБА_1 Крім того, зазначила, що ОСОБА_1 ніколи не звертався до неї з проханням нотаріально оформити договір купівлі-продажу спірного будинку. Вказала, що на даний час нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу вказаного будинку недоцільно, оскільки продаж будинку фактично відбувся у 1996 році і всі умови договору були виконані сторонами в той же день, а в разі нотаріального оформлення буде стояти дата за 2016 рік.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно копії простого письмово договору, укладеного 01.02.1996 року у присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 будинок, розташований по АДРЕСА_1, за 2000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29 липня 2010 року визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 15.09.1986 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09 грудня 2010 року визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку, розташованого по АДРЕСА_1, був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 1996 році, тому до виниклих правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного Кодексу Української СРСР 1963 року.

Відповідно до ст.153 ЦК України (в редакції 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.224 ЦК України 1963 року).

Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього Кодексу (ч.1 ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року).

Згідно з ч.2 ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст.227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Таким чином, під час вирішення спору про визнання дійсною угоди, яка підлягала нотаріальному посвідченню, необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року) не застосовувалася щодо договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких договорів відповідно до ст.ст. 224, 227 ЦК України (в редакції 1963 року) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є недійсними й не створюють прав та обов'язків для сторін.

На зазначене звертає увагу Пленум Верховного суду України у своїх роз'ясненнях, викладених у пункті 13 постанови від 06.11.2009 року №9, а саме, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК (яка за своїм змістом є аналогічною до норми ст.47 ЦК УРСР) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.

Договір від 17.02.2003 року №20-НФ, що має просту письмову форму, підлягав і нотаріальному посвідченню і реєстрації (істотні умови необхідні для дійсності правочину), а тому цей договір не може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ні ч.2 ст.47 ЦК УРСР, ні ст.220 ЦК України, та є неукладеним і не створює прав та обов'язків для сторін.

Крім того, для визнання дійсним договору, вчиненого з недодержанням вимоги закону про його нотаріальне посвідчення однією з необхідних умов є ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Проте, як було встановлено в ході розгляду справи відповідачка від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинок АДРЕСА_1 від 1996 року не ухилялась, а навпаки позивач з даним проханням до неї не звертався ані в 1996 році, ані в 2010 році після оформлення за нею права власності на вказаний будинок, а наразі зауважила лише щодо недоцільності нотаріального посвідчення у 2016 році.

При цьому, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. В той час, як відповідачкою не оспорюється договір купівлі-продажу, укладений між нею та відповідачем, а також не доведено факту порушення або невизнання прав позивача, тож відсутні підстави для звернення до суду з даним позовом.

Згідно вимог ст.225 ЦК в редакції 1963 року, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власнику.

З урахування обставин справи та пояснень сторін, суд дійшов до висновку, що договір купівлі-продажу від 1996 року не був нотаріально посвідчений через те, що за ОСОБА_2 не було оформлено належним чином право власності на будинок АДРЕСА_1, який в свою чергу, останньою був придбаний також за домашньою угодою, а тому вона не мала права укладати договір від 1996 року.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 47, 153, 225, 227 ЦК України в редакції 1963 року, ст. ст. 3, 8, 10, 11, 57-60, 212-215, ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.В. Хараджа