Ухвала суду № 57997929, 25.05.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 415/6756/15-ц

Провадження № 22ц/782/267/16

УХВАЛА

Іменем України

25 травня 2016 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Коротенко Є.В., Луганської В.М.,

за участю секретаря Попової Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2016 року

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договорів купівлі-продажу рухомого майна недійсними, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов'язання передати майно,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договорів купівлі-продажу рухомого майна недійсними, в обґрунтування якої вказав, що вироком Лисичанського міського суду від 30.08.2013 року з відповідача ОСОБА_3 на його користь стягнута майнова шкода.

На підставі виконавчого листа від 27.12.2013 року, виданого судом першої інстанції, постановами державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ від 13.01.2014 року відкрито виконавче провадження та від 27.01.2014 року накладено арешт на майно відповідача ОСОБА_3, зокрема на автомобіль NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, та автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, які були вилучені та передані позивачу на відповідальне зберігання разом із свідоцтвом про реєстрацію зазначених транспортних засобів та ключами від них.

В подальшому, в ході здійснення виконавчого провадження, між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 була досягнута домовленість про те, що останній в рахунок відшкодування шкоди передасть позивачу обидва вище зазначені транспортні засоби, що підтверджується написаною відповідачем розпискою від 10.06.2014 року, у зв'язку з чим за заявою представника позивача від 07.10.2014 року постановами державного виконавця від 08.10.2014 року знятий арешт з майна відповідача та закінчено виконавче провадження.

Після зняття арешту з майна відповідача, ОСОБА_3, знявши транспортні засоби з реєстрації, відмовився переоформити їх на ім'я позивача, а отримавши дублікати свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, продав їх відповідачці ОСОБА_4, що підтверджується довідкою-рахунком від 22.10.2014 року серії НОМЕР_5 та довідкою рахунком від 22.10.2014 року серії НОМЕР_6, виданих ТОВ «Східукрторг» в особі філії № 3 у м. Лисичанськ.

Позивач ОСОБА_2, посилаючись на незаконність продажу транспортних засобів, а саме на те, що на день продажу автомобілів, останні були відсутні у відповідача, просив суд визнати недійсними договір купівлі-продажу автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, оформлений шляхом видачі ТОВ «Східукрторг» в особі філії №3 у м. Лисичанськ довідки-рахунку від 22.10.2014 року серії НОМЕР_5, визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, оформлений шляхом видачі ТОВ «Східукрторг» в особі філії №3 у м. Лисичанськ довідки-рахунку від 22.10.2014 року серії НОМЕР_6.

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна, в обґрунтування якого вказала, що 22.10.2014 року вона купила у ОСОБА_3 автомобілі: VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, та автомобіль NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, але не може ними користуватись через те, що дані автомобілі ще до укладення договорів купівлі-продажу були передані ВДВС Лисичанського МУЮ на зберігання відповідачу як стягувачу за виконавчим провадженням, який продовжує утримувати у себе вказані автомобілі.

ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, та автомобіль NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1; витребувати у ОСОБА_2 та зобов'язати передати їй автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, та автомобіль NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договорів купівлі-продажу рухомого майна недійсними відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов'язання передати майно задоволено частково. Суд визнав за ОСОБА_4 право власності на легкові автомобілі: VOLKSWAGEN PASSAT кузов № НОМЕР_2 державний номер НОМЕР_7 та автомобіль NISSAN PRIMERA кузов № НОМЕР_3 державний номер НОМЕР_1., зобов'язав ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 автомобілі. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали.

Представники відповідачів в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договорів купівлі-продажу рухомого майна недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що спірні договори купівлі-продажу автомобілів не порушують будь-які майнові права або інтереси позивача ОСОБА_2, під час укладення спірних договорів сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, тому підстав визнавати їх недійсними немає.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі виконавчого листа № 1-кп/415/243/13 від 27.12.2013 року, виданого Лисичанським міським судом Луганської області, постановою державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ від 13.01.2014 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 112125,99 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ від 27.01.2014 року накладено арешт на все майно ОСОБА_3

Згідно розписки від 10.06.2014 року ОСОБА_3 в рахунок погашення спричиненої матеріальної шкоди відповідно до виконавчого листа Лисичанського міського суду № 1-кп/415/243/13 від 27.12.2013 року передає ОСОБА_2 в натурі два транспортних засоби, які належать йому на праві приватної власності: автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, та автомобіль NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, які ОСОБА_3 зобов'язався зняти з реєстрації в МРЕВ м. Лисичанська.

За заявою представника позивача від 07.10.2014 року постановами державного виконавця від 08.10.2014 року знято арешт з майна ОСОБА_3 та закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/415/243/13, виданого 27.12.2013 року Лисичанським міським судом Луганської області.

Постановою державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ від 08.10.2014 року про наслідки перевірки виконавчого провадження скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 08.10.2014 року та скасовано постанову про звільнення майна з-під арешту від 08.10.2014 року.

Постановами державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ від 08.10.2014 року про скасування процесуального документа скасовано постанову про закриття виконавчого провадження від 08.10.2014 року, стосовно виконання виконавчого листа Лисичанського міського суду № 1-кп/415/243/13 від 27.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 112125,99 грн. та постанову про звільнення майна з-під арешту від 08.10.2014 року та відновлено виконавче провадження з виконання зазначеного вище виконавчого листа та накладено арешт на все майно ОСОБА_3.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 16.02.2015 року визнано постанову в.о. начальника ВДВС Лисичанського МУЮ про наслідки перевірки виконавчого провадження від 08.10.2014 року з виконання виконавчого листа Лисичанського міського суду № 1-кп/415/243/13 від 27.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 112125,99 грн., протиправною та скасовано її. Визнано постанови в.о. начальника ВДВС Лисичанського МУЮ від 08.10.2014 року про скасування процесуального документу у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа Лисичанського міського суду № 1-кп/415/243/13 від 27.12.2013 року протиправними та скасовано їх. Визнано постанову про відновлення виконавчого провадження від 08.10.2016 року з виконання виконавчого листа № 1-кп/415/243/13, виданого 27.12.2013 року Лисичанським міським судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 112125,99 грн. протиправною та скасовано її. Визнано постанову старшого державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ від 08.10.2014 року про накладення арешту на майно ОСОБА_3 протиправною та скасовано її.

Згідно довідки-рахунку від 22.10.2014 року серії НОМЕР_5, виданої ТОВ «Східукрторг» в особі філії № 3 у м. Лисичанськ, ОСОБА_4 продано автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, вартістю 58278 грн.

Згідно довідки-рахунку від 22.10.2014 року серії НОМЕР_6, виданої ТОВ «Східукрторг» в особі філії № 3 у м. Лисичанськ, ОСОБА_4 продано автомобіль NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, вартістю 110080 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.10.2015 року вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 30.08.2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 22.01.2015 року щодо ОСОБА_3 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Як вбачається із матеріалів справи із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Східукрторг» про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними позивач звернувся 28 жовтня 2015 року.

Як вже зазначалося вище, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.10.2015 року вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 30.08.2013 року щодо ОСОБА_3 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Отже, на час звернення позивача до суду із зазначеним вище позовом, вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 30.08.2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 112125,99 грн. скасовано.

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначеної справи, кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_3 не розглянуто.

Відповідно до зазначених вище норм права підставою для звернення особи до суду за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення цього права. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Однак, ні позивач, ні його представник не зазначили яким чином порушено право позивача на час звернення до суду.

З зазначених вище підстав не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що відповідач ОСОБА_3 має значну заборгованість перед позивачем.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 існувала домовленість щодо погашення боргу за рахунок спірних автомобілів, що підтверджується розпискою, виходячи з того, що розписка була написана в ході примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/415/243/13, виданого 27.12.2013 року Лисичанським міським судом Луганської області виданого на підстави вироку суду, який скасований ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.10.2015 року.

Крім того, відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України підставами позову, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги. При вирішенні справи суд враховує підставу та зміст позовних вимог викладених в позовній заяві.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач обґрунтовуючи позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобілів на підставі ст.ст. 2013,215 ЦК України посилається на те, що автомобілі на день продажу 22 жовтня 2014 року знаходилися у позивача, тому фактично договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4не відбувся, оскільки продавець не передав покупцеві транспортні засоби. Також виходив із того, що у разі комісійного продажу транспортних засобів комісіонер зобов'язаний прийняти на комісію транспортні засоби, здійснити перевірку їх технічного стану та укомплектованості та скласти акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, провести оцінку транспортного засобу; видати покупцеві акт приймання-передачі транспортного засобу, чого не було здійснено, оскільки транспортні засоби знаходилися у позивача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач із заявою про зміну предмету або підстав позову не звертався.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивачем на протязі усього часу розгляду справи підстави позову не змінювалися.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають в момент досягнення сторонами угоди по всім суттєвим умовам, та є відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Відчуження транспортного засобу може бути проведено одним із таких способів: відчуження за цивільно-правовими договорами через нотаріуса; продаж шляхом оформлення довідки-рахунку.

Згідно з п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух» ).

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Згідно довідки-рахунку від 22.10.2014 року серії НОМЕР_5, виданої ТОВ «Східукрторг» в особі філії № 3 у м. Лисичанськ, ОСОБА_4 продано автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, вартістю 58278 грн.

Згідно довідки-рахунку від 22.10.2014 року серії НОМЕР_6, виданої ТОВ «Східукрторг» в особі філії № 3 у м. Лисичанськ, ОСОБА_4 продано автомобіль NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, вартістю 110080 грн.

Отже довідка-рахунок від 22.10.2014 року серії НОМЕР_5 та довідка-рахунок від 22.10.2014 року серії НОМЕР_6 підтверджують перехід права власності на транспортні засоби від продавця ОСОБА_3С до покупця ОСОБА_4, та є оформленням договірних відносин купівлі-продажу транспортних засобів.

Зазначені вище транспортні засоби були перереєстровані на ОСОБА_4, що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу від 22.10.2014 року (а.с. 73,74).

Посилання позивача на ту обставину, що автомобілі на день продажу 22 жовтня 2014 року знаходилися у позивача, тому фактично договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4не відбувся, так як продавець не передав покупцеві транспортні засоби, не є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобілів на підставі ст.ст. 203,215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірні договори купівлі-продажу транспортних засобів були укладені на підставі дублікатів свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, які були отримані ОСОБА_3 на підставі сфальсифікованої заяви не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що заяву було сфальсифіковано.

Доводи апеляційної скарги про те що, судом першої інстанції не було надано правової оцінки тій обставині, що акти одиничного огляду транспортного засобу, складання яких, з оглядом транспортного засобу є обов'язковим були складені працівниками відділення РЕР ДАІ з обслуговування м. Лисичанська без фактичного огляду транспортних засобів не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що позивачеві належить право визначення предмета і підстав позову. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна одночасно підстави і предмету позову не допускається. При цьому зміни мають бути оформлені у письмовому вигляді.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на протязі усього часу розгляду справи у встановленому законом порядку підстави позову не змінювалися.

Оскільки позивачем у встановленому законом порядку не змінювалися підстави позову, а саме підстави, з яких позивач просить визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів, тому у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для з'ясування обставини стосовно складання актів одиничного огляду транспортних засобів, працівниками відділення РЕР ДАІ з обслуговування м. Лисичанська без фактичного огляду транспортних засобів, так як суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Разом з тим, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що 22 жовтня 2014 року акти одиничного огляду транспортного засобу працівниками відділення РЕР ДАІ з обслуговування м. Лисичанська не складалися. Однак цим обставинам суд апеляційної інстанції будь-якої оцінки не надає, оскільки суд апеляційної інстанції згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, то у апеляційного суду також не має правових підстав для обговорення обґрунтованості чи необґрунтованості стосовно зазначених вище обставин.

Що стосується зустрічних позовних вимог, то суд першої інстанції виходив з того, що згідно свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та довідок ОСОБА_4 є власником автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4, та автомобіля NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, право на які не визнається та оспорюється ОСОБА_2

Тому суд першої інстанції з урахуванням зазначених обставин, керуючись ст.ст. 317, 328, 392 ЦК України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов'язання передати майно підлягає задоволенню.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають як матеріалам справи, так і вимогам діючого законодавства.

Позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається стати через пред'явлення позову).

Оскільки договір купівлі-продажу автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_4 та договір купівлі-продажу автомобіля NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1 укладені, автомобілі перереєстровані на ОСОБА_4, отже вона є власником зазначених автомобілів, право на які не визнається та оспорюється ОСОБА_2, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобілі на підставі статті 392 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, якщо ОСОБА_4 вважає, що її права були порушені, то захист її прав повинен відбуватися з використанням правового механізму, встановленого ст.387 ЦК України не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом саме про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Пунктом 19 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_4 має право користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а ОСОБА_2 перешкоджає їй у здійсненні цього права, оскільки без законних підстав утримує транспортні засоби.

Правильно встановивши обставини справи, суд неправильно застосував до правовідносин сторін норми статей 391 ЦК України, однак це не призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: