Рішення № 57989574, 25.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/12760/15-ц Головуючий у І інстанції Кошель Л. М.Провадження № 22-ц/780/2068/16 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.Категорія 4 25.05.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

25 травня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого - Мережко М.В.

Суддів - Матвієнко Ю.О., Журби С.О.

Секретар - Бобко О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Савчук Наталія Іванівна , комунальне підприємство КОР « Південне бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності на частку майна , що перебувало у спільній сумісній власності подружжя ,

За зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-

В с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що з 19 листопада 1966 року по 10 січня 2001 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5.

Під час шлюбу , за спільні кошти ними було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та гараж в кооперативі « Панфіловець».

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року .

За життя ОСОБА_5 склав заповіт за ім»я ОСОБА_2

ОСОБА_2 вважає квартиру і гараж своїм особистим майном і не визнає прав позивача на частку цього майна.

Позивач ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 та 1\2 частку гаража НОМЕР_1 в кооперативі « Панфіловець», як на частку майна, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя.

В подальшому , 30 листопада 2015 року ОСОБА_3 подала заяву про зменшення позовних вимог і просила суд розглянути лише вимогу про визнання за нею право власності на 1\2 частку вищевказаної квартири. ( а.с. 105)

Відповідач ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою власністю її померлого чоловіка ОСОБА_5, оскільки дана квартира була придбана ним за особисто нажиті кошти під час роздільного проживання з першою дружиною ОСОБА_3 при фактичному припиненні з нею шлюбних відносин ще у грудні 1999 року, і просила застосувати строки позовної давності до позову , поданого ОСОБА_3 ( а.с. 160) .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

09 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволений . Визнано за нею право власності на 1\2 частину спірної квартири , в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права , постановити нове рішення , яким задовольнити її позов , визнати спірну квартиру особистим майном померлого ОСОБА_5, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити . В апеляційній скарзі посилалася на неповне з»ясування судом обставин , що мають значення для справи , висновки суду не відповідають обставинам справи ,апеляційну скаргу обґрунтовувала обставинами, які викладені нею у зустрічному позові .

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції , задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , виходив із того , що квартира за адресою ; АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_3 та ОСОБА_5, і тому ОСОБА_3 має право на 1\2 частину спірної квартири.

Однак такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи .

Так , з матеріалів справи видно , що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 19 листопада 1966 року. Рішенням Білоцерківського міського суду від 30 жовтня 2000 року шлюб між ними було розірвано \ а.с.47\ Реєстрація розірвання шлюбу у відділі РАГС Білоцерківського міського управління юстиції відбулася 10 січня 2001 року, актовий запис № 19 \ а.с.8\.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року ОСОБА_5 придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 35) .

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був у кладений 22 серпня 2001 року (а.с.46).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року ( а.с. 9)

ОСОБА_5 ,за життя 24 липня 2007 року , оформив заповіт на все своє майно на ім»я ОСОБА_2.(а.с.124).

ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 звернулася 05 лютого 2015 року ( а.с. 107 -159)

ОСОБА_3 подала 15 червня 2015 року нотаріусу заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5\ а.с.126\.

Приватний нотаріус Савчук Н.І. направила ОСОБА_3 роз»яснення про відмову у видачі їй свідоцтва про право власності на 1\2 частку в спільному майні подружжя, оскільки вона не час смерті ОСОБА_5 не перебувала з ним у шлюбі , та можливість вирішення даного питання в судовому порядку (а.с.152).

Після смерті ОСОБА_5 ,між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,виник спір з приводу правового статусу вищевказаної квартири.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_3 вважає дане нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя та просить суд визнати за нею право власності на 1\2 частку, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою власністю її померлого чоловіка ОСОБА_5

Згідно із ст.22 Кодексу про шлюб та сім»ю України ( в редакції 1963 року ) , що був чинний на час придбання спірної квартири , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст 44 КпШС України ( в редакції 1963 року ) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Згідно ст.28 КпШС України( в редакції 1963 року ) в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно ст.29 КпШС України ( в редакції 1963 року ) якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Відповідно до ст 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до п.п.9,10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»( яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).

Вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У справах про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, суд відповідно до ст. 28 КпШС може в окремих випадках, з наведенням відповідних мотивів, відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або одного з подружжя, що заслуговують на увагу (зокрема, якщо один із подружжя за відсутності поважних причин не мав самостійного заробітку чи інших доходів, ухилявся від участі у придбанні чи утриманні майна, витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї) або коли це передбачено шлюбним контрактом.

Інтереси неповнолітніх дітей або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від начала рівності часток (ст. 29 КпШС).

Якщо судом установлено, що один із подружжя відчужив, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або використав його на свій розсуд усупереч волі другого з них і не в інтересах сім'ї, то при поділі враховується це майно або його вартість.

Передбачений ч.3 ст.29 КпШС трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли котрийсь із розведеного подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_5 21 листопада 2000 року, тобто, в період його шлюбу з ОСОБА_3, а відповідно до ст.44 КпШС України шлюб вважається припиненим 10 січня 2001 року ( з моменту реєстрації розірвання шлюбу в органах РАГС) , тому спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1\2 частину квартири є помилковим , оскільки суд не врахував , що після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і до моменту подачі позову ( 02 вересня 2015 року ) пройшло більше 14 років, клопотання про поновлення строку подачі позову позивач не подавала , доказів відповідно до ст. 60 ЦПК України , про те що позивач ОСОБА_3 про порушення свого права дізналася лише після смерті ОСОБА_5, не надала ні суду першої інстанції , ні суду апеляційної інстанції . Як видно із матеріалів справи ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_2 -22 серпня 2001 року , фактично одразу після розірвання шлюбу із ОСОБА_3. Крім того , у 2007 році ОСОБА_5 склав заповіт на все своє майно на ім.»я ОСОБА_2, чим фактично порушив її право, починаючи із 2001 року , однак до 2015 року позивач, маючи право на 1\2 частину у спільному сумісному майні подружжя за захистом свого права не зверталася . після смерті ОСОБА_5 між сторонами виникли правовідносини щодо спадкування майна померлого . В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності,що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України є безумовною підставою для відмови у позові , а відтак рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в ці й частині про відмову у позові ОСОБА_3

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 є обґрунтованим , оскільки відповідачем ОСОБА_2 не було доведено, що спірна квартира придбана її померлим чоловіком ОСОБА_5 під час роздільного проживання з ОСОБА_3 при фактичному припиненні ними шлюбу ще у грудні 1999 року.

Крім того , вимоги ОСОБА_2 про визнання спірної квартири особистим майном померлого ОСОБА_5 не ґрунтуються на вимогах закону , а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними , не спростовують висновків рішення про відмову у зустрічному позові.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні , в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у позові ОСОБА_3.' .

Керуючись ст. ст, 303,307,309 , 313 -316, 319 ЦПК України . колегія суддів ,-

В и р і ш и л а ;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2016 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_3 . Ухвалити в цій частині нове рішення .

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Савчук Наталія Іванівна , комунальне підприємство КОР « Південне бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності на частку майна , що перебувало у спільній сумісній власності подружжя відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді