Постанова № 57985260, 25.05.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2016 р. Справа № 920/946/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Слободін М.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 17.12.2015 року;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №813 від 25.04.16 року;

третьої особи - не з"явився.

розглянувши апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк Столичний (вх.№1176 С/3-12)

на ухвалу господарського суду Сумської області від 18.09.2014 р. у справі №920/946/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Іст Грейнс, м. Одеса

до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 Столичний, м. Суми

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Іст Оілс Україна, Одеська обл., м. Іллічівськ

про стягнення 7879952,25 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року позивач ТОВ Іст Грейнс звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ Акціонерний Банк Столичний про стягнення заборгованості за банківською гарантією від 15.05.2013 на виконання договору № О/Пе-п19 від 15.05.2013 року в сумі 7879952,25 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року у справі № 920/946/14 затверджено мирову угоду від 18.09.2014 року по справі № 920/946/14 в редакції, викладеній в ухвалі суду. Провадження у справі № 920/946/14 припинено.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк Столичний з ухвалою господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року по справі №920/946/14 не погодилась, звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану ухвалу про затвердження мирової угоди між ТОВ Іст Грейнс та ПАТ АБ Столичний скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ Іст Грейнс відмовити.

Товариство з обмеженою відповідальністю Іст Грейнс у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що ухвала господарського суду Сумської області була винесена без порушення приписів чинного процесуального законодавства. Просить ухвалу господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року у справі № 920/946/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи в судовому засіданні 12.05.2016 року було оголошено перерву до 16.05.16 року.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, 21.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Грейнс" (покупець позивач у справі) та Tовариством з обмеженою відповідальністю "Іст Оілс Україна" (постачальник 3-я особа у справі) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № О/Пе-п19, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію.

Передплата кожної партії товару, що вказаний у додаткових угодах до договору (внесених змін до додаткової угоди до цього договору), проводиться протягом 3-х (трьох) банківських днів за умови надання постачальником, наступних документів: рахунку-фактури на передоплату товару; реєстраційних документів, що визначені пункті 8.3 цього договору; оригіналу банківської гарантії, що підписана банком, який виступає у якості гаранта постачальника в разі невиконання взятих на себе зобов'язань. Банківська гарантія повинна включати та покривати суму передоплати, що буде визначатись відповідною додатковою угодою до цього договору та 30% від суми передоплати (пункт 2.8. договору).

Умовами пункту 2.8. договору встановлено, що гарантія повинна включати та покривати суму передплати, що буде визначатися відповідною додатковою угодою до договору, та 30 % від суми передоплати.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором, постачальник надав позивачеві банківську гарантію від 15.05.2013 року виконання договору поставки сільськогосподарської продукції О/Пе-п19 від 21.03.2013 року, видану Публічним акціонерним товариством ОСОБА_3 "Столичний" (гарант відповідач у справі), відповідно до тексту якої, гарант безвідклично та безумовно, без заперечень зобов'язався сплатити позивачеві на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 15551250,00 грн., протягом п'яти днів з дати отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобов'язань за договором.

Умовами гарантії встановлено, що надана вона для забезпечення належного виконання постачальником товару як принципалом зобов'язань за договором, у тому числі, але не обмежуючись, зобов'язаннями принципала щодо сплати штрафних санкцій та збитків, зумовлених невиконанням або неналежним виконанням принципалом зобов'язань за договором.

13.05.2013 року між позивачем та постачальником було укладено додаткову угоду №1 до договору, якою сторони, зокрема, встановили суму попередньої оплати за поставлений товар у розмірі 100% від загальної вартості товару, що в грошовому виразі становить 11962500,00 грн. (пункт 4 додаткової угоди до договору). Також сторони визначили, що сплата вищевказаної попередньої оплати повинна була бути проведена протягом трьох банківських днів з моменту укладення даної додаткової угоди та за умови надання всіх документів відповідно до умов договору.

В рамках укладеного договору між зобовязаними контрагентами були здійсненні визначені господарські операції.

Так, на виконання умов договору та додаткової угоди № 1 до договору позивач сплатив постачальникові передплату за товар у розмірі 11962500,00 грн.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобовязання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, здійснив поставку товару за договором лише частково.

14.08.2013 року між позивачем та постачальником було укладено угоду до договору поставки, пунктом 1 якої сторони за обопільною згодою та у зв'язку з виробничою необхідністю визначили наступну кінцеву дату поставки товару 31.08.2013 року.

Угода вступає в силу за умови надання постачальником документа про продовження дії гарантії до 30.08.2013 року включно (пункт 2 вказаної угоди).

В подальшому, 21.08.2013 року відповідачем прийнято рішення та внесено зміни до банківської гарантії в частині продовження терміну банківської гарантії до 30.09.2013 року, а також безвідклично та безумовно, без заперечень, зобовязався сплати позивачеві, на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 12535250,00 грн. протягом 5 (пяти) днів після отримання вимоги про сплату у разу порушення постачальником зобовязань за договором поставки.

В процесі виконання умов договору у постачальника виникла заборгованість перед позивачем щодо попередньої оплати товару, який не був поставлений, у розмірі 6013220,65 грн.

Факт наявності вказаної заборгованості постачальника у розмірі 6013220,65 грн. перед позивачем сторонами у справі не спростовується та, зокрема, підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків за договором, підписаним і скріпленим печатками позивача та постачальника станом на 31.12.2013 року.

За наслідками невиконання постачальником умов договору позивач звернувся до відповідача з вимогою від 23.09.2013 року про сплату платежу за гарантією.

За змістом вимоги платежу позивач вимагав від відповідача сплати 6013220,65 грн. як суми отриманої та неповернутої постачальником попередньої оплати за договором та штрафних санкцій за невиконання постачальником зобов'язань за договором. Всього за вимогою платежу позивачем заявлено до сплати 7879952,25 грн., що не перевищує 12535250,00 грн. як розміру наданої відповідачем банківської гарантії з невиконання принципалом зобов'язань за договором.

Відповідно до викладеного, з огляду на нездійснення постачальником поставок товару за договором, згідно з положеннями гарантії, позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату платежу за гарантією від 23.09.2013 року (тобто, в межах строку дії гарантії) з виконання договору (засвідчена копія вимоги платежу міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, відповіді гарант на вказану вимогу не надав, вимогу платежу не погасив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції, сторони звернулись до господарського суду із заявою про затвердження між ними мирової угоди та виклали у наданій заяві зміст цієї угоди.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року по справі №920/946/14 затверджено мирову угоду, яка була укладена між сторонами від 18.09.2014 року. Провадження у справі №920/946/14 припинено не підставі пункту 7 статті 80 ГПК України.

Обґрунтовуючи підстави для скасування ухвали місцевого суду від 18.09.2014 року, якою було затверджено мирову угоду між сторонами у справі, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не зясував чи була дійсна гарантія від 15.05.2013 року станом на дату затвердження мирової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2013 року Публічним акціонерним товариством ОСОБА_3 «Столичний» була видана Товариству з обмеженою відповідальністю «Іст Грейс» банківська гарантія з метою забезпечення виконання ТОВ «Іст Оілс України» зобовязання за договором поставки від 13.05.2013 року №0/Пе-п19.

21.08.2013 року були внесені зміни до Банківської гарантії в частині терміну дії банківської гарантії (до 30.09.2013 року включно) та грошових обсягів банківської гарантії (сума вимоги повинна не перевищувати 12535250,00 грн.).

Згідно тексту гарантії, гарант (банк відповідач у справі) безвідклично і безумовно, без заперечень, зобовязується сплатити позивачу на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує (з урахуванням змін до гарантії) 12535250,00 грн. протягом пяти днів з дати отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобовязань за договором.

Відповідно до статті 546 ЦК України, гарантія є одним зі способів забезпечення виконання зобовязань.

Згідно статті 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обовязку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобовязань боржником.

Отже, вбачається, що обовязковою умовою предмету банківської гарантії є існування у принципала перед бенефіціаром зобовязання, виконання якого у порядку передбаченому основним зобовязанням забезпечується гарантією.

Зміст статті 562 ЦК України про належність виконання зобовязання гаранта від припинення або недійсності основного зобовязання, не спростовує вимог статей 546, 560 ЦК України, в яких зазначено, що гарантія є способом забезпечення виконання зобовязань, у відповідності до якої гарант відповідає перед кредитором за порушення зобовязань боржником.

Як вже зазначалось, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором постачальник надав позивачеві гарантію від 15.05.2013 року, відповідно до тексту якої, гарант безвідклично та безумовно, без заперечень зобов'язався сплатити позивачеві на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 12535250,00 грн., протягом п'яти днів з дати отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобов'язань за договором (умови гарантії в редакції 21.08.2013 року).

Умовами гарантії встановлено, що надана вона для забезпечення належного виконання постачальником товару як принципалом зобов'язань за договором, у тому числі, але не обмежуючись, зобов'язаннями принципала щодо сплати штрафних санкцій та збитків, зумовлених невиконанням або неналежним виконанням принципалом зобов'язань за договором.

Як вже було встановлено судом, постачальник не здійснив повну поставку товару у строк, визначений договором, чим порушив зобов'язання за договором.

Відповідно до статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Згідно зі статтями 563, 565 ЦК обовязок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними у гарантії документами.

При цьому, колегія суддів зауважує, у звязку з тим, що надання гарантії є фінансовою операцією, як зазначено в статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», то порядок, умови надання та отримання гарантій та їх виконання регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валюті від 15.12.2004 року № 639, норми якого є імперативними (постанова ВГСУ від 12.03.2009 року №18/111).

Так, згідно пункту 1 глави 2 розділу ІІІ цього Положення, у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено). Вимога та інші обумовлені в гарантії документи мають бути подані до банку-резидента для подальшого передавання цієї вимоги до банку-гаранта або іншого банку, від якого надійшла гарантія, протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Вимога має складатися та подаватися бенефіціаром до банку-резидента письмово за довільною формою (у цьому разі вимога має містити відбиток печатки та підписи осіб бенефіціара, які зазначені в картці із зразками підписів і відбитка печатки) або в електронній формі за допомогою систем "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо (має містити електронні цифрові підписи відповідальних осіб, які підписують вимогу на паперовому носії)

Одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії (пункт 2 глави 4 розділу 2 Положення Національного банку України від 15.12.2004 року № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах").

За змістом гарантії вбачається, що з метою ідентифікації підписів вимога платежу бенефіціара повинна бути надана гаранту через обслуговуючий банк бенефіціара, який надішле поштою оригінал вимоги платежу та підтвердить, що підпис на ній є правочинними, шляхом відправлення авторизованого повідомлення по системі SWIFT відповідного змісту.

SWIFT - повідомлення це міжбанківський електронний документ, яким банк відправник валютної виручку сповіщає банк-одержувач (банк-кореспондент) про направлення валютної виручки клієнта даного банку. На підставі свіфт-повідомлення банк-кореспондент зараховує отриману валюту на свій кореспондентський рахунок, та з нього протягом одного операційного дня здійснює зарахування валютної виручку на рахунок клієнта з складанням виписки банку. Зазначений документ містить відомості про призначення платежів та іншу необхідну інформацію (посилання на експортний контракт, реквізити покупця і одержувача грошових коштів, банківські виписки, інвойси).

Відповідно до статті 20 (а) Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантії за першою вимогою 1992 року будь-яка платіжна вимога повинна бути складена в письмовій формі в доповнення до документів, визначених в самій гарантії, та повинна включати заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в певних документах.

Правило частини 4 статті 563 ЦК України, по суті, деталізує положення статті 561 ЦК України про строк дії гарантії. Законодавцем підкреслено позицію, за якою кредитор не вправі вимагати від гаранта виконання обовязку після закінчення строку дії гарантії.

Цей строк є преклюзивним, його закінчення призводить до припинення права, цей строк не підлягає продовженню та поновленню без згоди на те всіх сторін, що фактично слід вважати видачею нової гарантії.

Як встановлено вище, 21.08.2013 року прийнято рішення про внесення змін до банківської гарантії, термін дії встановлено до 30.05.2013 року включно.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт підтвердив той факт, що дія гарантії була продовжена до 30.09.2013 року (а.с.115, том 1)

Так, матеріалами справи підтверджується, що 23.09.2013 року у наслідок невиконання принципалом зобовязань за договором поставки №0/Пе-п19 від 13.05.2013 року, позивач був змушений звернутись до відповідача із вимогою №281 про сплату на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Грейс» грошової суми в розмірі 7879952,25 грн.

У вказаній вимозі платежу позивач, серед іншого, чітко зазначив, що постачальник не виконав свої зобов'язання за договором, та що порушені зобов'язання за договором стосувалися нездійснення постачальником поставки товару, навіть з огляду на укладення додаткових угод на пролонгацію термінів такої поставки. Крім того, вимога платежу містить посилання позивача на документи, якими підтверджується факт порушення постачальником зобов'язань за договором поставки.

За таких обставин, вимога платежу містить всі відомості щодо порушення постачальником зобов'язань за договором, які вимагаються статтею 563 ЦК України та умовами гарантії, і така вимога є правовою підставою для здійснення відповідачем платежу за гарантією.

Вимога платежу була надіслана відповідачеві обслуговуючим банком позивача АТ «Дельта Банк» - листом №2/01-17-9668 від 25.09.2013 року (засвідчена копія вказаного листа та копія накладної на підтвердження отримання вимоги міститься в матеріалах справи) (а. с. 34, 69, том 1).

АТ «Дельта Банк» на підтвердження здійснення доставки документів на користь відповідача надіслав позивачеві лист, який містив засвідчені копії накладних курєрської служби (а.с.33, том 1).

Закон України «Про поштовий зв'язок» не містить заборони стосовно доставки поштових відправлень будь-якими субєктами господарювання і не визначає виключного права національного оператора поштового звязку на цю операцію, тому посилання відповідача щодо неправомірності надсилання вимоги платежу курєрською службою колегією суддів не приймається до уваги.

Також, вимога була надіслана відповідачеві шляхом передачі обслуговуючим банком позивача АТ «Дельта Банк» - відповідного SWIFT повідомлення з підтвердженням повноважень осіб, які підписали вказану вимогу платежу (а.с.30-32, том 1).

Таким чином, згідно вищевказаних обставин справи вбачається, що вимога платежу була направлена відповідачу шляхом передачі обслуговуючим банком позивача - АТ «Дельта Банк» відповідного SWIFT повідомлення з підтвердженням повноважень осіб, які підписали вимогу платежу, шляхом доставки курєрською службою ТОВ «ТЕКС Україна».

При цьому, колегія суддів зазначає, що сама гарантія встановлює наступні вимоги до надсилання вимоги платежу за гарантією, які були виконані позивачем у повному обсязі, так: повноваження осіб, які підписали вимогу платежу, повинні бути підтверджені банком позивача шляхом надсилання авторизованого повідомлення по системі SWIFT (копія відповідного SWIFT повідомлення з засвідченим перекладом на українську мову міститься в матеріалах справи); оригінал вимоги повинен бути надісланий поштою на адресу відповідача, вказану вище (засвідчена копія накладної служби кур'єрської доставки № 1228413 містить вказівку на ПАТ "Укрінбанк" як одержувача кореспонденції та була надіслана на адресу ПАТ "Укрінбанк", вказану в гарантії).

Зокрема, гарантія не містить вимоги про надсилання вимоги платежу цінним або рекомендованим листом, або через національного оператора поштового зв'язку "Укрпошта", або спеціально уповноваженій відповідачем особі, а так само не зобов'язує позивача і не надає останньому права на перевірку повноважень осіб, які отримують вхідну кореспонденцію відповідача.

Окрім того, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року передбачено письмову форму банківської гарантії, що включає електронну документацію, а також телеграми, телекси, телефакси.

За таких обставин, вимога платежу позивача за банківською гарантією від 13.05.2013 року відповідає положенням статті 563 ЦК України та є такою, що слугує підставою для здійснення відповідачем платежу за гарантією.

Вказана позиція відповідає правовим висновкам викладеним у постанові ВСУ від 24.02.2016 №3-31гс16.

Правило статті 564 ЦК України носить процедурний характер і визначає алгоритм дій гаранта з моменту отримання вимоги кредитора про сплату грошової суми в разі настання гарантійного випадку.

Гарант повинен повідомити принципала про отримання письмової вимоги навіть в тому випадку, якщо вона не відповідає вимогам частини 2,3 статті 563 ЦК України та умовам гарантії.

Стосовно форми такого повідомлення, то необхідно виходити з того, що воно повинно бути вчиненим у письмовій формі. Для тлумачення визначення «письмова форма» можна застосувати положення статті 2 Уніфікованих правил МТП 1992 року, відповідно до якої вираз «письмова форма» включає електронну документацію, а також телеграми, телефакси.

Жодних доказів того, що вимога позивача не відповідала умовам гарантії або вимогам чинного законодавства України матеріали справи не містить.

Твердження відповідача про те, що вимога платежу до відповідача не надходила з посиланням на витяг з реєстру реєстрації вхідної кореспонденції, у якому відсутні відомості про кореспонденцію від ПАТ "Дельта-Банк" з вимогою платежу, не може братися апеляційним господарським судом до уваги, оскільки факт відсутності реєстрації вимоги платежу як вхідної кореспонденції у реєстрі відповідача не доводить факту неотримання відповідачем вимоги платежу, а свідчить лише про нездійснення ним такої реєстрації.

Частиною 1 статті 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Колегією суддів встановлено, що відповідач у встановлений банківською гарантією строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), що стало підставою для звернення позивача до суду.

Під час здійснення розгляду даної справи судом першої інстанції, сторони звернулись до господарського суду із заявою про затвердження між ними мирової угоди та виклали у наданій заяві зміст цієї угоди.

Права та обовязки сторін у судовому процесі визначені в статті 22 ГПК України. При цьому, вказаний у цій статті Кодексу перелік прав та обовязків сторін, не є вичерпним, а порядок їх реалізації може бути конкретизований в інших статтях цього Закону.

Зокрема, нормами статті 78 ГПК України передбачено право позивача відмови від позову, визнання відповідачем позову, порядок і умови укладення між сторонами мирової угоди та її затвердження судом.

Так, відповідно до частин 1-3 статті 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд розяснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обовязків сторін щодо предмету позову.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

При цьому, частиною 6 статті 22 ГПК України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обовязки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Отже, мирова угода це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, за для яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У звязку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке, згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

У протилежному ж випадку, відмова у затвердженні мирової угоди сторін, буде вважатись порушенням їх процесуальних прав, встановлених законом.

Матеріали справи свідчать про те, що заперечень щодо затвердженої місцевим господарським судом мирової угоди жодна із сторін не заявляла. До того ж, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про відмову відповідача від підписання наданої сторонами на затвердження до суду мирової угоди.

Таким чином, звертаючись до суду із заявою про затвердження мирової угоди сторони усвідомлювали процесуальні наслідки затвердження зазначеної угоди та свідомо погодились із виникненням у сторін нових зобов'язань, які повинні виконуватись ними належним чином.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції перевіривши повноваження осіб на підписання мирової угоди, припиняючи провадження у справі № 920/946/14 та затверджуючи мирову угоду, відповідно до статті 78 ГПК України розяснив сторонам наслідки затвердження мирової угоди.

Як вбачається із матеріалів справи, заява про затвердження мирової угоди між сторонами у справі та її текст були безпосередньо підписані головою правління банку ОСОБА_4 та представником ТОВ «Іст Грейнс» ОСОБА_5, яка діяла на підставі довіреності від 14.05.2014 року.

Крім того, за умовами пункту 2.2 мирової угоди відповідач підтвердив, що вимога позивача щодо сплати заборгованості була предявлена в строки та в порядку визначеному банківською гарантією.

Отже, позиція скаржника щодо відсутності зобовязань банку по банківській гарантії від 13.05.2013 року не підтверджена матеріалами справи та не підкріплена жодними письмовими доказами.

Відповідно до частини четвертої статті 78 ГПК України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з приписами пункту 7 частини першої статті 80 цього Кодексу, згідно з якими господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а частиною четвертою цієї статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Виходячи зі змісту наведених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі (пункт 1 Інформаційного листа ВГС України від 09.04.2009 року № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»).

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно і чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини 1 статті 80 ГПК України), а також вирішуються питання, повязані з судовими витратами у справі.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини справи, умови мирової угоди та вимоги чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції затверджено мирову угоду в межах предмета спору у даній справі і мирова угода за своїм змістом не суперечить діючому законодавству, і не порушує ніяким чином чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року у справі № 920/946/14 прийнята при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для її скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк Столичний не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк Столичний залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року у справі № 920/946/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.