Постанова № 57985241, 26.05.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2016 р. Справа № 906/226/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" на рішення господарського суду Житомирської області від 14.04.16 р. у справі № 906/226/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Групп" (м. Миколаїв)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" (м. Житомир)

про стягнення 80 300,00 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.04.2016 р. у справі №906/226/16 (суддя Маріщенко Л.О.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Групп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" про стягнення 80 300,00 грн. задоволено повністю.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 14.04.2016 р. у справі №906/226/16 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 14.04.2016 р. по справі №906/226/16 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" посилається на ту обставину, що господарський суд Житомирської області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що у рахунках на оплату була відсутня інформація щодо змісту та обсягу наданих послуг, а також відсутня інформація про номери та дати ТТН, номери машини, прізвища водіїв, назви маршрутів. Натомість позивач додав до позовної заяви інші (подібні) рахунки, які містять інформацію про маршрути, номера машин та ПІБ водіїв.

Однак, суд першої інстанції прийняв надані позивачем рахунки, не звернувши увагу на їх відмінність від тих рахунків, що були насправді відправлені позивачем.

Крім того, по останнім-товарно-транспортним накладним (ТТН № 3 від 30.04.15 р., ТТН №42 від 15.05.15 р.) позивач не надав заявки на перевезення, на підставі яких можна було б визначити вартість таких перевезень.

Відтак, скаржник стверджує, що оскільки рахунки по товарно-транспортним накладним № 3 від 30.04.15 р. та № 42 від 15.05.15 р. скаржником не отримані, то і обовязок щодо сплати по даним перевезенням не настав.

Однак, суд першої інстанції зазначив, що всі первинні документи разом з вимогою про сплату боргу від 24.12.2015 р. №24-12/15-02, які є підставою для проведення розрахунків згідно п.п.6.2, 6.3. договору, направлені позивачем на адресу відповідача, згідно вказаного в описі вкладення переліку, доказом чого є фіскальний чек та опис вкладення від 26.12.2015 р. Отримані вказані документи відповідачем 29.12.2015.

Тому, скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.05.2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

12.05.16 р. на адресу суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Групп" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Просить доручити проведення відеоконференції господарському суду Миколаївської області за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.05.2016 р. клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено. Призначено судове засідання в режимі відеоконференції та доручено господарському Миколаївської області забезпечити проведення відеоконференції 26.05.2016 року о 16:00. у приміщенні господарського суду Миколаївської області за адресою: 54001 м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Групп".

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надала пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 14.04.16 р. у справі № 906/226/16 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і прийняти нове рішення.

Представник позивача - ОСОБА_1 заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 14.04.16 р. у справі № 906/226/16 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Групп" (експедитор) укладено договір транспортного експедирування №04032015 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом у міжміському сполученні.

Згідно з п.1.3 договору експедитор за плату організовує перевезення вантажу, визначеного в заявці замовника, яка надається експедиторові у письмовій формі шляхом факсимільного зв'язку не пізніше ніж за 12 годин, яка погоджується експедитором, шляхом заповнення граф "перевізник або експедитор", "автотранспорт", "водій", її підписання, проставлення печатки та направлення по факсу, пошті або електронній пошті.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується транспортним документом -ТТН.(п.1.4 договору).

Пунктом 4.1.4. та п.4.1.5 договору сторони передбачили обов'язок експедитора своєчасно доставити ввірений вантаж у пункт призначення та передати його уповноваженій особі одержувача, визначеного в супровідних документах.

Умовами п. п. 6.1, 6.2. та 6.3. договору сторони визначили, що належні експедитору суми за транспортні та експедиторські послуги може оплачувати замовник при поданні заявки (передоплата). Остаточний розрахунок за платежами за транспортно-експедиторські послуги проводить замовник на підставі рахунка-фактури експедитора. Рахунок-фактуру замовник повинен оплатити протягом 3 (трьох) робочих днів після його одержання.

Сторони у пункті 11.1. договору погодили, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2015 року. Пунктом 11.2. передбачено, що договір можна пролонгувати на підставі додаткової угоди сторін до нього.

ОСОБА_3 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Згідно заявок відповідача на адресу позивача, скріплених печатками ТОВ "Авто-Групп", від 06.03.2015 №4 на суму 12500,00грн; від 08.04.2015 № 8 на суму 10000, 00 грн.; від 10.04.2015 №10 на суму 3000, 00 грн.; від 16.04.2015 №16 на суму 4500, 00 грн.; від 22.04.2015 №22 на суму 10000, 00 грн.; від 27.04.2015 №27 на суму 10000, 00 грн.; від 04.05.2015 №31 на суму 4500, 00 грн.; від 04.05.2015 №30 на суму 5000, 00 грн.; від 05.05.2015 №32 на суму 4600, 00 грн., від 15.05.2015 №18 на суму 4500, 00 грн., що загалом складає - 68 600, 00 грн. позивач здійснив перевезення вантажу.

Крім того позивачем організовано перевезення без заявки за товарно - транспортними накладними №42 від 15.05.2015 на суму 12 000, 00 грн. та №3 від 30.04.2015 на суму 5700, 00 грн., на яких містяться печатки сторін. Таким чином, позивачем здійснено транспортні послуги на загальну суму 86 300, 00 грн.

Як вбачається із платіжного доручення №4929 від 13.05.2015 відповідачем оплачено 6000, 00 грн. за транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №107 від 12.03.2015.

Таким чином, позивач зазначив про наявну у відповідача заборгованості в розмірі 80 300, 00 грн.

24.12.2015 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу №24-12/15-02 про сплату заборгованості, яка була отримана відповідачем 29.12.2015. Згідно вимоги позивач просить сплатити заборгованість у сумі 80 300, 00 грн. за рахунками-фактурами, що повторно направлені відповідачу, а саме рахунки на оплату: №107 від 12.03.2015; №167 від 09.04.2015; №187 від 17.04.2015; №203 від 27.04.2015; №174 від 27.04. 2015; №210 від 30.04.2015; №216 від 06.05.2015; №217 від 07.05.2015; №218 від 07.05.2015; №235 від 19.05.2015, протягом трьох робочих днів з дня їх отримання.

Вимога щодо сплати боргу залишена відповідачем без відповіді.

Враховуючи вище викладене позивач звернувся з позовом до господарського суду Житомирської області про стягнення з відповідача 80 300,00 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу, посилаючись на укладений 04/03/2015 між сторонами договір транспортного експедирування №04032015, заявки відповідача за період з 06.03.2015 по 15.05.2015, рахунки на оплату за період з 12.03.2015 по 19.05.2015, товарно-транспортні накладні від 10.03.2015 по 18.05.2015.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст. 627, 629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. ОСОБА_3 є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Укладений позивачем та відповідачем ОСОБА_3 є договором транспортного експедирування, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Главами 64,65 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.1 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ч.1 ст.929 ЦК України, ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Спір між сторонами виник при виконанні господарського зобов'язання. За змістом статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин з підстав, передбачених Кодексом. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Загальними умовами виконання господарських зобов'язань є вимога щодо їх належного виконання у відповідності до закону, інших правових актів, договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір транспортного експедирування №04032015 від 04.03.2015 року, відповідно до якого відповідач, згідно п.1.3. договору, направив позивачу заявки, які були прийнятті останнім до виконання шляхом підписання уповноваженою особою та поставленням печатки.

Згідно з приписами статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Таким чином судом встановлено, що згідно заявок відповідача на адресу позивача, скріплених печатками ТОВ "Авто-Групп", від 06.03.2015 № 4 на суму 12500,00грн; від 08.04.2015 № 8 на суму 10000, 00 грн; від 10.04.2015 №10 на суму 3000, 00 грн; від 16.04.2015 №16 на суму 4500, 00 грн; від 22.04.2015 №22 на суму 10000, 00 грн; від 27.04.2015 №27 на суму 10000, 00 грн; від 04.05.2015 №31 на суму 4500, 00 грн; від 04.05.2015 №30 на суму 5000, 00 грн; від 05.05.2015 №32 на суму 4600, 00 грн, від 15.05.2015 №18 на суму 4500, 00 грн, що загалом складає - 68 600, 00 грн. позивач здійснив перевезення вантажу.

Крім того позивачем організовано перевезення без заявки за товарно - транспортними накладними №42 від 15.05.2015 на суму 12 000, 00 грн та №3 від 30.04.2015 на суму 5 700, 00 грн, на яких містяться печатки сторін. Таким чином, позивачем здійснено транспортні послуги на загальну суму 86300, 00 грн.

Як вбачається із платіжного доручення №4929 від 13.05.2015 відповідачем оплачено 6000, 00 грн. за транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №107 від 12.03.2015.

Так заборгованість відповідача складає 80 300, 00 грн, яка на час розгляду справи ним не погашена.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів оцінює їх критично, враховуючт наступне.

Як вбачається з товарно - транспортної накладної №3 від 30.04.2015 її зміст відповідає змісту рахунку на оплату №215 від 05.05.2015 щодо транспортно - експедиційних послуг по назві маршруту Житомир -Ладижин, номеру а/м РЕНО ВКО10ВВ/ВК8114ХХ, прізвищу водія - ОСОБА_4

Аналогічні відомості вбачаються з товарно - транспортної накладної №42 від 15.05ю2015, зміст якої відповідає змісту рахунку на оплату №231 від 15.05.2015 щодо транспортно - експедиційних послуг по назві маршруту Житомир - Миколаїв, номеру а/м Даф ВЕ5368ВВ/ВЕ3429ХР, прізвищу водія - ОСОБА_5

Кожна з перелічених ТТН містить відмітку відповідача щодо отримання послуг експедитора відповідно до п. 1.4 договору.

Таким чином, надання послуг позивачем без отримання заявок від відповідача не свідчить про невиконання позивачем умов договору.

Крім того враховуючи, що саме відповідач подав заявки на перевезення визначеного у них товару, а також те, що у ТТН наявні всі необхідні відмітки про виконання замовлених послуг, у колегії суддів відсутні підстави приймати до уваги доводи товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" стосовно того, що зазначені рахунки на оплату та ТТН не є доказами про надання експедиційних послуг за договором.

Оскільки, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Допущені при складанні товарно-транспортних накладних недоліки чи помилки, не впливають на результат вирішення спору, оскільки згідно встановлених судом обставин не спростовують належність цього доказу.

Також, апеляційний суд враховує, що всі первинні документи разом з вимогою про сплату боргу від 24.12.2015 №24-12/15-02, які є підставою для проведення розрахунків згідно п.п.6.2,6.3. договору, направлені позивачем на адресу відповідача, згідно вказаного в описі вкладення переліку, доказом чого є фіскальний чек та опис вкладення від 26.12.2015. Отримані вказані документи відповідачем 29.12.2015.

До того ж, відповідачем будь-яких заперечень після отримання поштового відправлення, до звернення позивача з позовом до суду, на адресу позивача не направлено. Не містять матеріали справи також доказів застосування сторонами відповідальності, передбаченої п. 7.1 договору, за порушення своїх зобов'язань за цим договором.

Таким чином, позивачем у спірний період надано послуг, які неоплачені відповідачем, на загальну суму 80 300,00 грн., що підтверджується первинними документами.

Нормами ч. 1 ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Умовами п.п.6.2 та 6.3 договору сторони визначили, що остаточний розрахунок за платежами за цим договором проводить замовник на підставі рахунка-фактури експедитора протягом 3 (трьох) робочих днів після його одержання.

Доказів виконання договірних зобов'язань у встановлений строк відповідачем не надано.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивачем надано послуги, а відповідачем вказані послуги не оплачені, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 80 300, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги в частині відсутності заявок на перевезення вантажу за товаро-транспортними накладними №3 від 30.04.15р. та №42 від 15.05.15р. колегія суддів оцінює критично, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в цілому, виходив при цьому з оцінки наявних у справі доказів у їхній сукупності, а також положень частини 1 статті 931 ЦК України, статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", прийшовши до висновку про доведеність факту надання послуг відповідачу. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що наявні у справі докази, зокрема товарно-транспортні накладні №3 від 30.04.15р. та №42 від 15.05.15р., враховуючи положення частини 3 статті 909 ЦК України, положення статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є належним доказом на підтвердження здійснення господарської операції, а відтак, вважає наведені вище доводи непереконливими.

З урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як розяснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" на рішення господарського суду Житомирської області від 14.04.16 р. у справі № 906/226/16 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Справу №906/226/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.