Постанова № 57984966, 17.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2016 р. Справа№ 910/8098/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Буравльова С.І.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Завойко Д.І. (дов. № 2 від 02.03.2015 р.)

від відповідача: Стеценко Д.Л. (дов. від 12.10.2015 р.)

від третьої особи 1: Потапов Є.П., Кучерук Л.В. (дов. від 18.052015 р.);

від третьої особи 2: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "БГ БАНК"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016р.

у справі № 910/8098/15-г (суддя: Босий В.П.)

за позовом публічного акціонерного товариства "БГ БАНК";

до товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВЛІННЯ ПО БУДІВНИЦТВУ ТУНЕЛІВ І ПІДЗЕМНИХ СПОРУД СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ";

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ПРАКТИКА"

Національний банк України;

про стягнення 42 718 399,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "БГ Банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення " про стягнення суми кредиту в розмірі 1 595 000,00 дол. США, що в еквіваленті станом на 27.03.2015 складає 37 483 774,41 грн.; заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 1 240,55 дол. США, що в еквіваленті станом на 27.03.2015 р. складає 29 153,92 грн.; заборгованості зі сплати прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 127 156,94 дол. США, що в еквіваленті станом на 27.03.2015 р. складає 2 988 289,69 грн.; заборгованості зі сплати штрафу за несвоєчасно сплачений кредит в розмірі 1 874 188,72 грн.; заборгованості зі сплати пені за несвоєчасно сплачені відсотки в розмірі 336 745,53 грн. та заборгованості зі сплати 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 6 247,22 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. у справі № 910/8098/15-г у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення " на користь ПАТ "БГ Банк" заборгованість за кредитом в сумі 10 551 091,95 грн., заборгованість за простроченими відсотками в сумі 860 490,92 грн., штраф в сумі 1 874 182,72 грн. та 3 % річних в сумі 1 734,32 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. скасовано, справу № 910/8098/15-г передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2016 р. у справі № 910/8098/15-г позовні вимоги публічного акціонерного товариства "БГ Банк" задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення" на користь публічного акціонерного товариства «БГ Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 4 595 746 грн. 32 коп. та заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 211 530 грн. 24 коп., в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ТОВ "Торговий дім "Практика" (третя особа) є стосовно Банку як боржником (за кредитним договором) так і кредитором (за договором банківського вкладу (депозиту), то зобов'язання відповідача щодо сплати кредиту та відсотків на суму 19 400 000,00 грн. за ним є припиненими у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі з 05.11.2014 р. Посилання позивача на неможливість припинення зобов'язання у визначений спосіб у зв'язку з введенням в установі банку тимчасової адміністрації судом першої інстанції було відхилено, оскільки припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі в даному випадку відбулося раніше запровадження в установі банку тимчасової адміністрації.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - публічне акціонерне товариство "БГ Банк" звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 р. по справі № 910/8098/15-г та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказав на те, що виходячи зі змісту забезпечувальних договорів, укладених між позивачем та третьою особою (ТОВ «Торговий дім «Практика»), позивач наділений виключно правом на задоволення вимог із заставленого майнового права та жодним чином не наділений обов'язком реалізувати задоволення вимог із заставленого права. Крім того, скаржник зазначає, що п. 7.4. договору застави застосування договірного списання як способу задоволення вимог із заставленого майнового права також є виключно правом, а не обов'язком позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 р. було прийнято до провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "БГ Банк" та призначено розгляд апеляційної скарги у справі № 910/8098/15-г.

19.04.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення по справі третьої особи, в якому позивач просить залучити по справі № 910/8098/15-г в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національний банк України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України.

Представник позивача в судовому засіданні 17.05.2016 р. просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 р. - скасувати.

Представник відповідача та третьої особи 1 в судовому засіданні 17.05.2016 р. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 р. - без змін.

В судове засідання 17.05.2016 року представник третьої особи 2 не з'явився, про причини неявки не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи 2, за наявними у справі доказами

Заслухавши пояснення представника сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.03.2010 р. між відкритим акціонерним товариством "БГ Банк" (правонаступником якого є позивач - Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "УПРАВЛІННЯ ПО БУДІВНИЦТВУ ТУНЕЛІВ І ПІДЗЕМНИХ СПОРУД СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ" (позичальник, товариство) був укладений генеральний кредитний договір № 12, за змістом якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію та встановлює її ліміт, строк дії, мінімальний розмір процентів, в межах якої лише після розгляду (згідно внутрішніх процедур банку) та прийняття позитивного рішення щодо задоволення кожної окремої кредитної заявки позичальника, здійснюватиме оплатне обслуговування позичальника шляхом укладення сторонами окремих договорів, а саме: кредитних договорів, договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання овердрафту, договорів про надання банківських гарантій, договорів по операціях з акредитивами, цінними паперами, документарних операціях, з метою обслуговування цієї кредитної лінії (том 1, а.с.16-21).

30.12.2010 р. між банком та товариством (позичальник) був укладений кредитний договір №12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12 із змінами та доповненнями, які було внесено відповідно до Договорів про внесення змін та доповнень до Кредитного договору (надалі - "Договір"), відповідно до умов якого позивач на умовах, визначених Договором, відкриває відповідачу відновлювальну відкличну кредитну лінію в іноземній валюті з лімітом користування в сумі 1 595 000,00 дол. США, в межах якої надає позичальнику грошові кошти на ведення статутної діяльності зі сплатою за користування кредитом в розмірі 14% річних, а відповідач взяв на себе зобов'язання використати кредит на цілі зазначені в кредитному договорі, своєчасно та в повному обсязі здійснити повернення кредиту, сплачувати банку відсотки, неустойку (штрафи та пені) у розмірах, строки та порядку, що визначені кредитним договором (том 1, а.с. 28-31).

Згідно з пунктом 1.2, 2.2 договору передбачено, що позивач надає відповідачу кредит у безготівковій формі шляхом перерахування суми кредиту на рахунок відповідача на підставі заяви відповідача протягом п'яти банківських днів з моменту отримання вказаної заяви.

Відсотки за користування відповідачем кредитом нараховуються позивачем у валюті наданого кредиту - доларах США з дня надання кредиту до дня його фактичного погашення на суму фактичної заборгованості відповідача за кредитом. Відповідач сплачує нараховані відсотки в валюті кредиту, щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за календарним місяцем користування кредитом та в день остаточного повернення кредиту (п. 2.6 Договору).

Положеннями п. 4.9 генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12 передбачено право банку вимагати дострокового повернення суми кредиту.

Відповідно до п. 3.2 договору (з урахуванням змін) за порушення встановлених договором строків погашення кредиту, позивач має право стягнути з відповідача, а відповідач зобов'язаний на вимогу позивача сплатити штраф за кожен випадок порушення у розмірі п'яти відсотків від суми платежу, непогашеного у строки погашення кредиту, не пізніше п'яти банківських днів з моменту відправлення вимоги позивачем.

Відповідно до п. 3.3 договору за порушення встановлених договором строків сплати відсотків, інших строкових платежів, передбачених Договором, позивач має право нараховувати та стягувати, а відповідач зобов'язаний сплатити на вимогу позивача пеню на прострочену суму зазначених платежів в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, розраховану за кожен день прострочення платежу.

За змістом п. 1.3 договору в редакції договору про внесення змін №8 від 08.04.2014 р. строк повернення кредиту - 09.04.2015 р. включно.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав та надав на підставі заяв боржника суму кредиту в загальному розмірі 1 660 000,00 дол. США шляхом перерахування вказаних коштів на рахунок відповідача, відкритий в публічному акціонерному товаристві "БГ БАНК".

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем (заставодержатель) та третьою особою (заставодавець) укладений договір застави майнових прав від 27.06.2014 р. № 21 (надалі - "Договір застави"), відповідно до предмету якого заставодавець передає , а заставодержатель приймає на умовах застави право вимоги в якості забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 30.12.2010 р. № 12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12 із змінами та доповненнями, укладеного між заставодержателем та відповідачем, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, сплати процентів, неустойки, штрафу та пені у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором (п. 1.1 Договору застави) (том 1, а.с. 105-106).

Заставою забезпечуються вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору, зокрема зобов'язання боржника повернути кредит в термін до 09.04.2015 р. в розмірі 1 595 000,00 дол. США в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором (п. 2.1 договору застави).

Заставодавець передає в заставу право вимоги по зобов'язанням, яке виникло і належить заставодавцю відповідно до договору банківського вкладу "ГАРАНТ" від 27.06.2014 р. № 1, укладеного між заставодержателем та заставодавцем (п. 3.1 Договору застави).

Майнове право полягає у праві заставодавця отримати повернення депозитного вкладу в розмірі згідно депозитного договору та праві отримати сплату відсотків за користування депозитом в розмірі, передбаченому депозитним договором (п. 3.2 Договору застави).

Вартість майнового права складає 19 400 000,00 грн. (п. 3.3 Договору застави).

Передумовою укладання договору застави майнових прав від 27.06.2014 р. № 21 було укладання між позивачем та третьою особою договору банківського вкладу від 27.06.2014 р. №1 з подальшими змінами та доповненнями договорами від 27.06.2014 р. № 1 та від 14.10.2014 р. № 2 (надалі - "Договір банківського вкладу").

Відповідно до предмету договору банківського вкладу вкладник передав, а позивач прийняв для зберігання грошові кошти в національній валюті, які надійшли від вкладника на його депозитний рахунок в розмірі 19 400 000,00 грн. строком на 291 день з 27.06.2014 р. до 14.04.2015 р. включно (п. 1.1 договору банківського вкладу) (том 1, а.с. 99-103).

Відповідно до п. 3.2 Договору застави майнове право полягає у праві заставодавця отримати повернення депозитного вкладу в розмірі згідно депозитного договору та праві отримати сплату відсотків за користування депозитом в розмірі, передбаченому депозитним договором.

Крім того, між позивачем та третьою особою було укладено договір про уступку права вимоги від 27.06.2014 р. № 22, відповідно до умов якого третя особа уступає, а позивач приймає право вимоги повернення вкладу в сумі 19 400 000,00 грн. та нарахованих процентів за договором банківського вкладу (том 1, а.с. 107).

Цей договір укладений з відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України (п. 3.1 Договору про уступку права вимоги).

Сторони домовились, що перехід права вимоги на умовах та в строки, визначені цим договором, не потребує підписання будь-яких документів/договорів, а також не потребує згоди третьої особи (п. 3.3 Договору про уступку права вимоги).

Як вбачається із матеріалів справи, листом від 04.11.2014 р. ( а.с. 163 том 1) відповідач звернувся до третьої особи з проханням достроково погасити заборгованість за кредитом за рахунок заставлених майнових прав (депозиту).

Третя особа листом від 05.11.2014 р. ( а.с. 170 том 1) звернулась до позивача з проханням погасити заборгованість відповідача за рахунок депозитного договору.

Оскільки позивач не надав відповіді на вказаний лист та не вчинив відповідних дій, третя особа 12.11.2015 р. повторно звернулась до позивача з проханням погасити заборгованість відповідача за рахунок депозиту третьої особи за курсом НБУ станом на 05.11.2014 р. (а.с.171 том 1).

Позивач не заперечував отримання вищевказаних листів, проте вказав на те, що на зазначені листи відповіді не надавав.

В подальшому позивач направив на адресу відповідача вимогу від 26.12.2014 р. № 08-4054 про погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 656 257,68 дол. США, з яких: 1 595 000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, що еквівалентно за курсом Національного банку України станом на 26.12.2014 р. - 26 120 624,52 грн., 56 445,27 дол. США - прострочені відсотки (нараховані та не сплачені за період вересень-листопад 2014 року) та 4 812,41 дол. США - заборгованість зі сплати пені за несвоєчасно сплачені відсотки.

Оскільки відповідач вищевказану вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором не виконав , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки ТОВ "Торговий дім "Практика" є стосовно Банку як боржником (за кредитним договором) так і кредитором (за договором банківського вкладу (депозиту), то зобов'язання відповідача щодо сплати кредиту та відсотків на суму 19 400 000,00 грн. за ним є припиненими у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі з 05.11.2014 р. Посилання позивача на неможливість припинення зобов'язання у визначений спосіб у зв'язку з введенням в установі Банку тимчасової адміністрації судом першої інстанції було відхилено, оскільки припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі в даному випадку відбулося раніше запровадження в установі Банку тимчасової адміністрації.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу грошових коштів шляхом їх перерахування на рахунок відповідача, відкритий в публічному акціонерному товаристві "БГ БАНК", що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку відповідача, яка наявна в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії. (а.с. 55-80 том 1)

Крім того, як вже зазначалось, між позивачем (заставодержатель) та третьою особою (заставодавець) укладений договір застави майнових прав від 27.06.2014 р. № 21 (а.с. 105 том 1), відповідно до предмету якого заставодавець передав, а заставодержатель прийняв на умовах застави право вимоги в якості забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 30.12.2010 р. № 12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12 із змінами та доповненнями, укладеного між заставодержателем та відповідачем, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, сплати процентів, неустойки, штрафу та пені у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

Передумовою укладання договору застави майнових прав від 27.06.2014 р. № 21, як вже зазначалось, було укладання між позивачем та третьою особою договору банківського вкладу від 27.06.2014 р. № 1 (ас. 102 том1), з подальшими змінами та доповненнями договорами від 27.06.2014 р. № 1 та від 14.10.2014 р. № 2, відповідно до умов якого вкладник передав, а позивач прийняв для зберігання грошові кошти в національній валюті, які надійшли від вкладника на його депозитний рахунок в розмірі 19 400 000,00 грн. строком на 291 день з 27.06.2014 р. до 14.04.2015 р. включно (п. 1.1 договору банківського вкладу).

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Статтею 23 Закону України "Про заставу" встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Як видно з пункту 2.3 Договору застави - заставодавець та боржник несуть солідарний обов'язок перед заставодержателем за виконання зобов'язань, передбачених у п. 2.1 цього договору.

Пунктом 7.4 вищевказаного договору передбачено, що застосування механізму позасудового врегулювання питання про задоволення забезпеченого обтяженням зобов'язання шляхом відступлення заставодавцем права грошової вимоги, що випливає з депозитного договору, через застосування договірного списання грошових коштів, що знаходяться на рахунку згідно умов депозитного договору в розмірі, необхідному для задоволення вимог заставодержателя.

Обрання та реалізація даного позасудового механізму реалізації права застави знаходить своє відображення в укладенні між тими ж особами Договору про уступку права вимоги від 27.06.2014 р. № 22.

Відповідно до предмету договору уступки права вимоги № 22 ( а.с.107) третя особа уступає, а позивач приймає право вимоги повернення вкладу в сумі 19 400 000,00 грн. та нарахованих процентів за договором банківського вкладу.

Цей договір укладений з відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України (п. 3.1 Договору про уступку права вимоги).

Пунктом 3.3. вищевказаного договору сторони передбачили, що перехід права вимоги на умовах та в строки, визначені цим договором, не потребує підписання будь-яких документів/договорів, а також не потребує згоди третьої особи .

Також, в пункті 4.7 генерального кредитного договору сторони обумовили, що кредити можуть бути достроково повністю повернуті позичальником ( зі сплатою процентів за фактичний термін користування кредитами) та відмовою позичальника від подальшого користування кредитною лінією згідно умов цієї угоди та супровідних договорів, укладених на її виконання, за умови письмового повідомлення про це банку не пізніше, ніж за три робочі дні, при цьому строк погашення кредитів наступає в момент фактичної сплати позичальником в повному розмірі заборгованості за всіма супровідними договорами, укладеними на виконання цієї угоди.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторонами було погодженого можливість дострокового погашення відповідачем заборгованості за кредитом шляхом письмово повідомлення банку про реалізацію такого права.

При цьому, необґрунтованими є посилання позивача на те, що виходячи зі змісту забезпечувальних договорів, укладених між позивачем та третьою особою, а саме договору про заставу майнових прав № 21 від 27.06.2014 р. та договору про уступку права вимоги № 22 від 27.06.2014 р., позивач наділений виключно правом на задоволення вимог із заставленого майнового права та жодним чином не наділений обов'язком реалізувати задоволення вимог із заставленого права, оскільки відповідно до пункту 2.3 Договору застави передбачено, що заставодавець та боржник несуть солідарний обов'язок перед заставодержателем за виконання зобов'язань, передбачених у п. 2.1 цього договору.

Тобто, зазначеним пунктом ТОВ «Торговий дім «Практика» (третя особа) став солідарним боржником поряд з ТОВ «УПРАВЛІННЯ ПО БУДІВНИЦТВУ ТУНЕЛІВ І ПІДЗЕМНИХ СПОРУД СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ» з обов'язку виконання зобов'язання по поверненню кредиту позивачу за кредитним договором від 30.12.2010 р. № 12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12 із змінами та доповненнями в частині заставленого майнового права.

Відповідно до ст. 531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, приписами чинного законодавства України та умовами генерального кредитного договору №12 від 18.03.2010 р., на виконання якого був укладений Договір, сторонами було погоджено можливість дострокового погашення відповідачем заборгованості за кредитом шляхом письмового повідомлення Банку про реалізацію такого права.

Як вбачається із матеріалів справи, листом від 04.11.2014 р. відповідач звернувся до третьої особи, як солідарного боржника за кредитним договором від 30.12.2010 р. № 12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12, з проханням достроково погасити заборгованість за кредитом за рахунок заставлених майнових прав (депозиту).

Третя особа, як солідарний боржник, в силу пункту 4.7. генерального кредитного договору №12 від 18.03.2010 р. листом від 05.11.2014 р. звернулась до позивача з проханням погасити заборгованість відповідача за рахунок депозитного договору.

Оскільки позивач не надав відповіді на вказаний лист та не вчинив відповідних дій, третя особа 12.11.2014 р. повторно звернулась до позивача з проханням погасити заборгованість відповідача за рахунок депозиту третьої особи за курсом НБУ станом на 05.11.2014 р.

Тобто, третя особа, як солідарний боржник за кредитним договором від 30.12.2010 р. № 12/2 на виконання та в межах генерального кредитного договору від 18.03.2010 р. № 12, використала своє право, передбачене пунктом 4.7. генерального кредитного договору №12 від 18.03.2010 р. щодо дострокового повернення кредиту, письмово повідомивши про це позивача листами від 05.11.2014 р. та 12.11.2014 р.

Відповідно до положень п. п. 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 договору про уступку права вимоги №22 від 27.06.2014 р. право вимоги, що є предметом цього договору переходить до позивача, зокрема, у випадках: виникнення у позивача права звернення стягнення на заставлені майнові права на підставі договору застави - з моменту виникнення такого права; порушення зобов'язань за договором застави майнових прав - з моменту вчинення дій або бездіяльності, що є порушенням зобов'язань за договором застави майнових прав; вчинення дій (або бездіяльності) чи настання випадку, який може призвести до втрати предмета застави або зменшення його вартості (в тому числі, але не виключно - ініціація проведення операцій по рахунку цедент, які призведуть до зменшення вартості предмета застави) - з моменту настання такого випадку/вчинення відповідних дій.

Згідно з п. 4.1 договору уступки у випадку настання будь-якої з подій, передбачених п. п. 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 третя особа втрачає право вимагати повернення вкладу, а зобов'язання банку по поверненню вкладу припиняються відповідно до ст. 606 Цивільного кодексу України.

На підставі ст. 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Законодавство України не ототожнює поняття правочин та зобов'язання, зокрема, один правочин може містити в собі декілька зобов'язань; в розумінні ст. 606 Цивільного кодексу України припиняється саме зобов'язання, а не правочин, внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Між Банком та третьою особою укладені правочини, які містять тотожні зобов'язання один щодо одного, а саме: грошові зобов'язання, які підлягають припиненню у зв'язку з поєднанням в цьому зобов'язанні боржника і кредитора в одній особі.

Оскільки ТОВ "Торговий дім "Практика" є стосовно Банку як боржником (за кредитним договором) так і кредитором (за договором банківського вкладу (депозиту), то судом першої інстанції вірно встановлено, що зобов'язання відповідача щодо сплати кредиту та відсотків на суму 19 400 000,00 грн. за ним є припиненими у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі з 05.11.2014 р.

Згідно з п. 1.38. ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Відповідно до п. 26.1. ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Таким чином, п. 4.2 кредитного договору та відповідним законодавством для здійснення договірного списання передбачено порядок списання з рахунку боржника коштів банком без отримання від боржника будь-яких вимог, розпоряджень та/або інших документів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до закінчення технологічного циклу банку відноситься, зокрема, і повне погашення заборгованості перед банком по кредитних зобов'язаннях, а відтак, списання банком грошових коштів з депозитного рахунку клієнта, відкритого у цьому банку, із зарахуванням таких коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, є фактично погашенням дебіторської заборгованості банку, сприяє збереженню ліквідаційної маси банку, не призводить до її зменшення, не змінює черговості задоволення вимог вкладників банку та не порушує їх права і законні інтереси.

Щодо посилання скаржника на те, що відповідно до п. 4. ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації в банку не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін ( у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі колегія суддів зазначає наступне.

Постановою правління національного банку України від 27.11.2014 р. № 745 прийнято рішення про віднесення публічного акціонерного товариства "БГ БАНК" до категорії неплатоспроможних. На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 р. про запровадження тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "БГ БАНК" та призначено уповноважену особу фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

Постановою правління національного банку України від 26.02.2015 р. № 134 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "БГ БАНК". На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.02.2015 р. № 43 про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "БГ БАНК" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі в даному випадку відбулося раніше запровадження в установі Банку тимчасової адміністрації.

Крім того, позивачем не вказано причин, які б перешкоджали до запровадження в установі банку тимчасової адміністрації спрямуванню належної суми коштів із депозитного рахунку третьої особи в погашення зобов'язань за кредитним договором.

Скаржник також зазначає, що в даному випадку існує пряме законодавче обмеження відносно застосування ст. 601, 606 ЦК України під час дії тимчасової адміністрації в банку.

Проте колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з системного аналізу норм ст.ст. 509,598, 606 ЦК України та норм спеціального закону - обмеження встановлені ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», стосуються зарахування зустрічних однорідних вимог, що є іншою підставою припинення зобов'язання, ніж поєднання боржника та кредитора в одній особі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на правові позиції Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постанові від 24.10.2011 р. у справі № 3-112гс115, в якій визначено можливість переходу права вимоги по договору (з відкладальною умовою) під час процедури ліквідації банку та вказано, що автоматичне відступлення прав вимоги не стосується черговості задоволення вимог кредиторів та не заборонено чинним законодавством.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 26.03.2015 р. у справі №910/15858/14.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правомірно встановив, що станом на 05.11.2014 р. вимоги Банку про стягнення з відповідача заборгованості за Договором були частково погашені на суму депозиту третьої особи - 19 400 000,00 грн.

Як вбачається з інформації, що міститься на офіційному веб-сайті Національного банку України, станом на 05.11.2014 р. курс гривні по відношенню до долара США становив 13,4970 грн. за 1 долар США.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що 19 400 000,00 грн. складають 1 437 356,45 дол. США, які мають бути враховані в рахунок боргу за кредитом.

З огляду на вищевикладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню за даним позовом підлягає заборгованість за сумою кредиту у розмірі 195 480,49 дол. США та заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 8 997,46 грн., що станом на 27.03.2015 р. (здійснення розрахунку заборгованості за позовною заявою) становить еквівалент 4 595 746,32 грн. заборгованості за кредитом та 211 530,24 грн. за відсотками.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що позивачем необґрунтовано включено до суми боргу за простроченими відсотками борг за березень 2015 в сумі 14 886,67 дол. США, а також у сумі 1 240,55 дол. США (період нарахування з 25.03.2015 р. по 26.03.2015 р.), які є простроченими відсотками і відносяться до боргу за простроченими відсотками за березень, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п. 2.6 Договору позичальник сплачує нараховані відсотки у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем користування кредитом, та в день остаточного повернення кредиту.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відсотки за березень 2015 року підлягали сплаті до 05.04.2015 р., а відтак станом на день подачі позову до суду (01.04.2015 р.) строк сплати вказаних відсотків не настав.

Щодо відмови у задоволенні стягнення штрафу за несвоєчасно сплачений кредит в розмірі 1 874 188,72 грн., пені за несвоєчасно сплачені відсотки в розмірі 336 745,53 грн. та 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 6 247,22 грн., колегія суддів зазначає на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 3.2. договору, в редакції договору про внесення змін №5 від 14.11.2013 р. передбачено, що за порушення встановлених договором та угодою строків погашення (повернення) кредиту/частин кредиту/траншів кредиту, банк має право стягувати з позичальника, а позичальник зобов'язаний на вимогу банку сплатити банку штраф за кожен випадок порушення у розмірі 5% від суми платежу, непогашеного (неповернутого) у строки погашення (повернення) кредиту/частин кредиту/траншів кредиту, не пізніше 5 банківських днів з моменту відправлення вимоги банку.

За змістом п. 3.3 Договору за порушення встановлених цим договором строків сплати відсотків, інших строкових платежів, передбачених цим договором, банк має право нараховувати та стягувати, а позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу банку пеню на прострочену суму зазначених платежів в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розраховану за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - а саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за Договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс/15.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у стягненні з відповідача штрафу у сумі 1 874 188,72 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, кредит видано відповідачу в іноземній валюті - дол. США, відповідно відсотки також нараховувались у тій же валюті.

У зв'язку з цим позивачем здійснено розрахунок пені в дол. США виходячи з подвійної облікової ставки та заявлено до стягнення у гривневому еквіваленті.

Згідно із частиною 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Вказана позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 р. у справі №909/660/14, яка є обов'язковою для застосування на підставі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні з відповідача пені за несвоєчасно сплачені відсотки в розмірі 336 745,53 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки пунктом 1.1 Договору був встановлений обов'язок товариства сплатити відсотки за користування кредитом у іншому розмірі, стягнення додатково 3% річних є таким, що суперечить як положенням Договору, так і приписам чинного законодавства України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні з відповідача сплати 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 6 247,22 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі № 910/8098/15-г, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "БГ Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі № 910/8098/15-г залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі № 910/8098/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/8098/15-г повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді С.І. Буравльов

М.А. Дідиченко