Рішення № 57983694, 19.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016Справа №910/5187/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"до 1)Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 2)Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 3) Державної казначейської служби Українипро стягнення 2 145 632,30 грн. та зобов'язання вчинити дії

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Ковтонюк Ю.А. (дов. №ЦЗВ-17/38 від 10.05.2016 року)від відповідача -1 не з'явивсявід відповідача -2 не з'явивсявід відповідача -3 не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 19 травня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі по тексту - відповідач-1), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі по тексту - відповідач-2) та Державної казначейської служби України (надалі по тексту - відповідач-3) про стягнення 2 145 632,30 грн. та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час здійснення виконавчого провадження ВП № 46280854 позивачу завдано шкоду у розмірі 2 145 632,30 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 року порушено провадження у справі № 910/5187/16 та призначено справу до розгляду на 21.04.2016 року.

21.04.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники сторін в судове засідання 21.04.2016 року не з'явились, про дату та час слухання справи повідомлялися належним чином.

Суд, розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.04.2016 року винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 19.05.2016 року.

22.04.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві зазначено, що необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення збитків є факти неправомірних дій - бездіяльності державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між бездіяльністю державного виконавця і заподіяною ним шкодою. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Відповідач-1 зазначає, що державним виконавцем виконавчі дії проведені у відповідності до вимог закону, що регулюють виконавче провадження, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

26.04.2016 року представник відповідача-1 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-1 зазначив про неможливість бути присутнім у судовому засіданні, у зв'язку з обов'язковою участю державного виконавця у іншому судовому засіданні.

18.05.2016 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду.

Розглянувши подане відповідачем-1 клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на необґрунтованість доводів відповідача-1, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 19.05.2016 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів у судове засідання 19.05.2016 року не з'явилися, про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Факт отримання відповідачами ухвал суду підтверджується підписами уповноважених представників на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідачі були належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/11072/14 від 03.09.2014 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ТРЕЙДІНГ" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ТРЕЙДІНГ" заборгованості за Договором поставки № ЦХП-14-02013-01 від 28.05.2013 року у розмірі 21 453 267,62 грн., з яких 20 970 396,93 грн. - основної заборгованості, 173 391,48 грн. - пені, 158 453,13 грн. - 3 % річних, 144 026,08 грн. - інфляційних витрат".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/11072/14 від 03.09.2014 року скасовано частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2015 року залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року у справі №910/11072/14.

20.01.2015 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

31.01.2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом О.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46280854 про примусове виконання наказу Господарського суду м. Києва від 20.01.2015 року у справі № 910/11072/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2015 розстрочено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року у справі №910/11072/14 строком на 2 (два) місяці, визначивши сплату боргу Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ТРЕЙДІНГ" починаючи з 01.03.2015 року.

10.03.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" надійшла на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, в якій скаржник просив суд:

-визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України стосовно винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП № 46280854 неправомірними.

-скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП №46280854, що винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 року скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" задоволено. Визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України стосовно винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП №46280854 неправомірними. Скасовано постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП №46280854, що винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Як зазначає позивач, державним виконавцем, незважаючи на наявність ухвали Господарського суду міста Києва від 17.02.2015 року про розстрочення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року у справі №910/11072/14 строком на 2 (два) місяці, 03.03.2015 року з банківського рахунку позивача було стягнуто 2 145 632,30 грн. виконавчого збору, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП № 46280854.

За приписами частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є правонаступником Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", згідно Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови КМУ № 200 від 25.06.2014 року.

Спір у справі виник у зв'язку із завданням позивачу шкоди у розмірі 2 145 632,30 грн. в результаті протиправних дій державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору.

Зокрема, позивач зазначає, що оскільки постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП №46280854, що винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була скасована в судовому порядку, стягнення виконавчого збору у розмірі 2 145 632,30 грн. з рахунку позивача є незаконним.

Відповідач-1 проти позову заперечив посилаюсь на те, що державним виконавцем виконавчі дії проведені у відповідності до вимог Закону, що регулюють виконавче провадження, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Умовами статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Суд вважає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 року у справі № 32/421).

Як зазначалось вище, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП №46280854, що винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була скасована в судовому порядку.

Отже, грошові кошти у розмірі 2 145 632,30 грн., які були примусово стягнуті з рахунку позивача на підставі скасованої (незаконної) постанови також було стягнуто незаконно.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд при розгляді даної справи дійшов висновку, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.

Зокрема, в даному випадку неправомірні дії державного виконавця полягали в тому, що станом на час винесення скасованої судом постанови від 17.02.2015 року у позивача не виникало обов'язку щодо погашення суми боргу і тому державний виконавець не мав права на стягнення з боржника виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 2 145 632,30 грн.; причинно-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір.

При цьому, суд враховує, що, в даному випадку мова йде не про стягнення помилково перерахованих позивачем коштів, оскільки спірна сума виконавчого збору була стягнута в примусовому порядку, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що позивач правильно обрав спосіб захисту своїх порушених прав.

Також, судом враховано, що як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 року у справі № 1-36/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 року).

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною 1 статті 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та статтею 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 145 632,30 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заявлених позовних вимог про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 року у справі № 910/11072/14 та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП № 46280854, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 року скасовано постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП №46280854, що винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Згідно пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18 припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, позовні вимоги про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 року у справі № 910/11072/14 та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП № 46280854 задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6, ідентифікаційний код 37567646) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код 40081347) грошові кошти в розмірі 2 145 632 (два мільйони сто сорок п'ять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 30 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору, згідно з постановою про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.02.2015 року ВП № 46280854, що винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та 32 184 (тридцять дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 48 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.05.2016

Суддя С.В. Стасюк