Ухвала суду № 57983054, 26.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25845/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

26 травня 2016 року м. Київ

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» - Бородкіна Дмитра Івановича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» до Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року, Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2015 №258/7 про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України належить до об'єкта державної власності, який має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а тому наказ Міністерства юстиції України про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, який прийнятий без погодження з Кабінетом Міністрів України є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі договорів оренди орендувало у приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» нежитлові приміщення, які знаходились в офісному центрі, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Мельникова, 81, літера «А».

Однак, з вересня 2013 року державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України припинило виконувати свої зобов'язання за договорами оренди, зокрема, припинило сплачувати орендну плату, продовжуючи займати всі орендовані приміщення.

У зв'язку з цим, у державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України виникла заборгованість перед приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій», яка підлягає примусовому стягненню на підставі рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили.

На підставі наказу Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 №910/26998/14 відкрито виконавче провадження №49042985 про стягнення з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» боргу у розмірі 3 543 578,03 грн.

11.09.2015 Міністерством юстиції України прийнято наказ №258/7 «Про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України», на підставі якого було закрито виконавче провадження №49042985.

Позивач, вважаючи наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2015 №258/7 про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України протиправним та таким, що позбавляє його права на отримання боргу від державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку слід звернути увагу на наступне.

Згідно статуту, державне підприємство «Інформаційний центр» було засноване Міністерством юстиції України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 09.12.1997 №76/5 «Про утворення Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до зазначеного наказу державне підприємство «Інформаційний центр» здійснює технічне та технологічне забезпечення створення, впровадження та експлуатацію програмно-інформаційних комплексів системного ведення цілої низки Єдиних та Державних реєстрів.

Окрім того, функції з адміністрування реєстрів, визначені також постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.1999 №1272 «Про державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (далі - Положення №228), Міністерство юстиції України (Мін'юст) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності; забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань.

Зазначена політика реалізується, в тому числі, через забезпечення доступу відповідних органів, посадових осіб, органів нотаріату та інших уповноважених суб'єктів до Єдиних та Державних реєстрів. Саме для цих цілей і створювалось державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до підпункту 838 пункту 4 Положення №228, Міністерство юстиції забезпечує доступ державних реєстраторів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст, і приймає рішення про блокування та анулювання такого доступу у випадках, передбачених законом.

Окрім того, відповідно до підпункту 95 пункту 4 Положення №228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань: здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, в тому числі державними підприємствами, що є адміністраторами реєстрів, функціонування яких забезпечують центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції.

Отже, повноваження відповідача щодо управління об'єктами державної власності чітко передбачені його Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно доводів позивача, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є об'єктом державної власності, який має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, оскільки згідно приписів абзацу 17 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №999 «Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» одним з критеріїв, по яким Кабінет Міністрів України може віднести те чи інше підприємство до об'єктів державної власності як таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, є наявність відповідного підприємства в переліку великих платників податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів позивача, стосовно того, що державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України підпадає під дію Закону України «Про управління об'єктами державної власності», та відповідно, Кабінет Міністрів України повинен погоджувати рішення уповноважених органів управління щодо створення, реорганізації та ліквідації діяльності підприємств державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, з огляду на наступне.

Так, згідно пункту 24 статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України затверджує перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №999, з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №960, визначено критерії віднесення об'єктів державної власності як таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Отже, для того, щоб Кабінет Міністрів України володів повноваженнями погоджувати рішення уповноваженого органу про ліквідацію підприємства, - останнє має бути віднесено до такого, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, шляхом прийняття відповідного нормативного акта Кабінету Міністрів України. Більше того, вищевказана постанова Кабінету Міністрів України визначає лише критерії віднесення певних підприємств до категорії стратегічних, однак, не встановлює сам перелік таких підприємств.

Відповідач погодився із твердження позивача стосовно того, що державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є великим платником податків, проте заперечив його віднесення до об'єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Таким чином, наявність критерію (критеріїв), який дозволяє відносити те чи інше підприємство до категорії стратегічних, ще не є правовою підставою для визнання його стратегічним для держави.

На виконання пункту 24 статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», в якому Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України -відсутнє.

Таким чином, Міністерство юстиції України не було зобов'язане подавати на погодження Кабінету Міністрів України рішення (наказ) про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Окрім того, слід звернути увагу на те, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, а відтак право оскаржити його має обмежене коло осіб.

За змістом статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» оспорює наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2015 №258/7 про ліквідацію державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним наказом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки зазначений наказ не стосується його безпосередньо.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 24.02.2015 №21-34а15, який згідно положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, позивачем не наведено доказів застосування до нього оскаржуваного наказу та не доведено суду перебування у відносинах, до яких оспорюваний акт індивідуальної дії може бути застосований.

Також, слід додатково зазначити, що позивач не позбавлений права задовольнити свої вимоги про стягнення боргу з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в порядку визначеному ліквідаційною комісією.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» - Бородкіна Дмитра Івановича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 26 травня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.