Ухвала суду № 57982816, 24.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8364/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Лекс» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Лекс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0017012209 від 08 грудня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Лекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Гротекмакс» за липень 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 27 листопада 2014 №1722/26-59-22-09/3058678, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 112 566,66 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві прийнято податкове повідомлення - рішення від 08.12.2014 №0017012209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 168 849,99 грн., з яких 112 566,66 грн. за основним платежем та 56 283,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 липня 2014 року між ПАТ «Лекс» (замовник) та ТОВ «Гротекмакс» (підрядник) укладено договір підряду №3, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується виконати на свій ризик власними та залученими силами роботи на об'єкті по вулиці Чорновола, 12, літера А у Шевченківському районі міста Києва, а саме: капітальний ремонт приміщень. Замовник зобов'язується здійснити оплату всіх цих робіт в обсязі, вказаному в актах приймання виконаних робіт.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, підрядні роботи, які виступили предметом договору від 01.07.2014 №3, спрямовані на проведення капітального ремонту приміщення, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Чорновола, 12-А, належного на праві власності позивачу, на підтвердження чого у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 9128507 від 09.09.2013, що підтверджує економічну та ділову доцільність взаємовідносин позивача з ТОВ «Гротекмакс».

Колегія суддів також зазначає, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначений в акті від 01.09.2014 №2675/26-55-22-10/38914482 факт на підтвердження наявності у ТОВ «Гротекмакс» дозвільних документів на проведення діяльності, яка їх потребує, спростовується наявною у матеріалах справи копією ліцензії серії АЕ №280425 від 29.11.2013, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України ТОВ «Гротекмакс» на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлень-рішення, посилається на акт ДПІ у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 01.09.2014 №2675/26-55-22-10/38914482 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гротекмакс» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказану інформацію, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Гротекмакс» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні постачальникам для поставки спірних послуг, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна за цивільно-правовими договорами.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року в порядку ст. 88 КАС України відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) - за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що на час подання відповідачем апеляційної скарги він в силу положень Закону України «Про судовий збір» не був звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За подання цього позову підлягала сплаті сума судового збору в розмірі 3 377 грн.

Отже, розмір судового збору за подання даної апеляційної скарги становить 3 714, 70 грн.

Враховуючи те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 714, 70 грн. підлягає стягненню з державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року - без змін.

Стягнути з державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 3 714 (три тисячі сімсот чотирнадцять) гривень 70 коп..

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.