Постанова № 57981137, 24.05.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2016 р. Справа № 809/344/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача 3 ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1 Управління МВС України в Івано-Франківській області,

до 2 Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області,

до 3 Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області,

про виплату одноразової вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління МВС в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 1, УМВС в Івано-Франківській області), Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 2, ГУ НП в Івано-Франківській області), Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області (надалі -відповідач 3, УДАІ в Івано-Франківській області), про виплату вихідної допомоги в розмірі 31104 грн., грошової компенсації за не використану відпустку в 2015 році та стягнення з відповідачів середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у звязку зі звільненням ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України згідно наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с, позивачу нараховано вихідну допомогу в розмірі 31104 грн., однак в порушення вимог частини 1 статті 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, статей 44, 116 Кодексу законів про працю України, вказану вихідну допомогу не виплачено. Окрім цього, позивач наголошує на тому, що роботодавцем в порушення вказаних вимог трудового законодавства, а також частини 1 статті 24 Закону України Про відпустки, не проведено грошової компенсації за невикористану відпустку в 2015 році. Також, на думку ОСОБА_1, в звязку з не проведенням з ним на день звільнення фактичного розрахунку, у відповідачів виник обовязок щодо виплати йому середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку на підставі частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача 3 в письмовому запереченні від 23.05.2016 року № 439/108/10-16 та в судовому засіданні зазначила, що одноразова грошова допомога в розмірі 31104 грн. та компенсація за невикористану відпустку в розмірі 3283,20 грн. виплачена позивачу 14.05.2016 року, а тому позовні вимоги в цій частині повністю виконані. В той же час, представник відповідача 3 заперечила проти позову в частині вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначивши, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, оскільки трудові відносини військовослужбовців органів внутрішніх справ України регулюються спеціальним законодавством. При цьому, представник відповідача 3 також зазначила, що виплата одноразової вихідної допомоги при звільненні військовослужбовця не є його заробітною платою, має разовий характер та обумовлюється саме фактом звільнення зі служби, а тому положення статті 116, 117 Кодексу законів про працю України на таку допомогу не поширюються, і відповідно підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає.

Представник відповідача 2 в судове засідання не зявився, однак 23.05.2016 року подав до суду заперечення, в якому просив відмовити у позовних вимогах до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та Управління МВС України в Івано-Франківській області з тих підстав, що за заявленими позовними вимогами має відповідати Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області, оскільки саме з відповідачем 3 позивач перебував у трудових відносинах. Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області у вказаному запереченні просило суд розгляд справи проводити без участі його представника в судовому засіданні.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 3, дослідивши та оцінивши надані суду письмові докази та інші матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 25.11.1992 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про національну поліцію за п. 64 з (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Вказана обставина підтверджується й записом в трудовій книжці позивача (а.с. 7, 8).

Судом встановлено, що Управлінням Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області в день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що належали йому від відповідача у звязку зі звільненням з органів внутрішніх справ, а саме: вихідну допомогу в розмірі 31104 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3283,20 грн що підтверджується довідками Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області № 16/42 від 24.03.2016 року, № 16/100 від 17.05.2016 року (а.с. 18, 40).

Доказів того, що вказана бездіяльність була наслідком дій позивача, який на день звільнення не працював, ухилявся від отримання трудової книжки, чи вчиняв інші дії, які свідчили б про те, що прострочення роботодавця мало місце внаслідок дій самого працівника, відповідачем 3 суду не подано.

Згідно довідки Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області № 16/100 від 17.05.2016 року, поданої представником відповідача в судове засідання, судом встановлено, що 14.04.2016 року ОСОБА_1 виплачено через картку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» нараховану вихідну допомогу в сумі 31104 грн. та компенсацію за 38 діб невикористаної відпустки в сумі 3283,20 грн., з відрахуванням військового збору в розмірі 1,5% (а.с. 40).

Позивач в судовому засіданні підтвердив зарахування 14.04.2016 року на його картку/рахунок № 5168757222433775 коштів в сумі 33871,39 грн. та надав виписку Івано-Франківської філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці/рахунку № 5168757222433775 від 20.04.2016 року № G8VU-OA4E-PEVN-8VAI (а.с. 35). Однак, зважаючи на невчасну виплату вказаних сум вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, позивач вимагає стягнути з відповідача 3 середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Порядок нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби регламентовано Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Так, відповідно до частини 1 статті 9 даного Закону (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоровя, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у звязку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у звязку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у звязку з настанням особливого періоду та небажання продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідач 3, враховуючи наявність в позивача більше 10-ти років стажу, нарахував ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 31104 грн. відповідно до вимог вказаної норми Закону. При цьому, суд звертає увагу про те, що позивач не ставить під сумнів та не оспорює правильність визначення розміру вказаної грошової допомоги.

Щодо позовної вимоги щодо сплати грошової компенсації за невикористану частину чергової відпустки, то суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічне положення міститься також в частині 1 статті 24 Закону України Про відпуски.

Як встановлено судом, на день звільнення у позивача було 38 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році. Згідно довідки відповідача 3 від 17.05.2016 року № 16/100, грошова компенсація ОСОБА_1 за невикористану відпустку нарахована в розмірі 3283,20 грн.

Частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач 3 порушив вказані вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки в день звільнення ОСОБА_1 не було виплачено нарахованих вихідної допомоги в розмірі 31104 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3283,20 грн.

Однак, враховуючи те, що на час проведення цього судового засідання розрахунок з позивачем по всіх сумах, що належать йому до виплати при звільненні, проведено, то суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову в частині щодо зобовязання виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 31104 грн. та грошову компенсацію за не використану відпустку в 2015 році.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, то суд вказує на таке.

В судовому засіданні представник відповідача 3 пояснила суду, що затримка з виплатами позивачу нарахованих коштів, які мали бути виплачені в звязку з його звільненням з органів внутрішніх справ, була повязана з відсутністю в Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області коштів для таких виплат.

Також представник УДАІ в Івано-Франківській області в судовому засіданні та в запереченні від 23.05.2016 року № 439/108/10-16 зазначила, що норми трудового законодавства, зокрема стаття 117 КЗпП України, не поширюються на спірні правовідносини, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства. Окрім цього, представник відповідача 3 вказала, що вимоги статтей 116 та 117 КЗпП України не застосовуються до одноразової вихідної допомоги при звільненні військовослужбовця через те, що така грошова допомога не є заробітною платою та має разовий характер.

Суд не може погодитися з такими доводами відповідача з огляду на таке.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Тобто в даній статті мова йде про виплату всіх сум, що належать працівникові, а не лише про заробітну плату.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що в даному випадку має місце особливий склад субєктів правовідносин, оскільки за захистом своїх порушених прав до суду звернувся колишній працівник органів внутрішніх справ, то на думку суду норми КЗпП України мають загальний характер у порівнянні з нормативно-правовими актами, що регламентують порядок прийняття, проходження та звільнення з служби військовослужбовців в органах внутрішніх справ, які, відповідно, містять спеціальні норми щодо оплати праці зазначених осіб.

Таким чином, за загальним правилом, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законодавстві, то застосовуються норми загального законодавства, яким в даному випадку є норми КЗпП України.

Суд, здійснивши системний аналіз нормативно-правових актів, що встановлюють порядок нарахування та виплати грошових коштів військовослужбовцям, працівникам органів внутрішніх справ, в тому числі одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану відпустку, які виплачуються при звільненні з органів внутрішніх справ, звертає увагу на те, що в згаданих нормативно-правових актах відсутні норми, що регулюють терміни проведення розрахунків з вказаними категоріями працівників при їх звільненні зі служби. Тобто, в даному випадку з метою належного захисту порушених прав позивача мають бути застосовані саме норми трудового законодавства, зокрема статті 116 та 117 КЗпП України.

Питання щодо оплати праці, в тому числі і стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні працівника, регламентується також постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці. Так, в пункті 20 вказаної постанови від 24.12.1999 року № 13 зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З огляду на вказане суд не бере до уваги вищевказані доводи відповідача 3 щодо незастосування статті 117 КЗпП до спірних правовідносинах.

Судом при вирішенні цієї позовної вимоги також було враховано, що згідно норми частини 5 статті 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, в редакції закону на день звільнення позивача зі служби, особам офіцерського складу органів внутрішніх справ виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Таким чином, відповідач 3 зобовязаний був в день звільнення, з огляду на не доведення суду факту того, що позивач в день звільнення не працював, ухилявся від отримання трудової книжки, виплатити позивачу всі суми, що належали йому до виплати при звільненні. Як встановлено судом вище, розрахунок з позивачем по виплаті вихідної допомоги в розмірі 31104 грн. та компенсації за невикористану відпустку в 2015 році в розмірі 3283,20 грн. проведено 14.04.2016 року. Отже, у звязку із невчасним виконанням цього зобовязання, відповідач 3 повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При обрахунку розміру виплат, що підлягають стягненню на користь позивача, суд виходив з такого.

Відповідно до пункту 21 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з довідкою Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області № 16/101 від 17.05.2016 року середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 2591,83 грн., середньоденне грошове забезпечення 120,55 грн. (а.с. 42). Судом не встановлено невідповідності розрахунку вказаних у довідці сум Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.2005 року.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку зі вказаним звільненим працівником складає 13260,50 грн., виходячи з такого розрахунку: 110 робочих днів затримки виплати (період з 07.11.2015 року по 13.04.2016 року включно) помножити на 120,55 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення).

Отже, суд дійшов висновку задовольнити позов в цій частині позовних вимог та стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 13260,50 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а в решті вимог до вказаного відповідача відмовити.

Щодо позовних вимог до Управління МВС України в Івано-Франківській області та Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області, то в задоволенні позову до вказаних відповідачів належить відмовити, оскільки ОСОБА_1 не перебував з ними в трудових відносинах, і судом не встановлено норм права, які покладають на вказаних субєктів обовязку по виплаті позивачу спірних сум.

Суд також дійшов висновку, що немає підстав для розподілу судових витрат між сторонами згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки сторонами не подано доказів їх понесення.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області (код 08807340, місцезнаходження: 76492, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Юності, 23) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 76000, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Незалежності, 164/19) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 року по 13.04.2016 року включно в розмірі 13260 (тринадцять тисяч двісті шістдесят) гривень 50 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог до Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області відмовити.

В задоволенні позову до Управління МВС України в Івано-Франківській області та Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя /підпис/ ОСОБА_3

Постанова складена в повному обсязі 30.05.2016 року.