Ухвала суду № 57976587, 27.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7103/15-ц 27.05.2016 27052016 27.05.2016

Провадження №22-ц/784/1197/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 489/7103/15-ц Головуючий І інстанції Кокорєв В.В.

Провадження № 22-ц/784/1197/16 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Прокопчук Л.М., Маляренко І.Б.,

за участю секретаря Гавор В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи : Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет застави в рахунок боргу за договором позики -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 09 червня 2010 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким він надав у позику ОСОБА_2 9000 доларів США строком до 09.06.2015 року, на умовах повернення боргу по 750 доларів США кожні шість місяців зі сплатою у той же строк 3 % річних за період фактичного користування позикою до дня її повернення. В грудні 2013 року позичальник припинив виконувати взяті на себе зобов'язання та не здійснив черговий платіж в установлений строк. На день звернення до суду заборгованість боржника становить 2463,60 доларів США, з яких, заборгованість з повернення позики 2250 доларів США, заборгованість з повернення процентів 213,60 доларів США. Офіційний курс гривні до долара США на 02 листопада 2015 року становить 22,99 грн. за 1 долар США. Сума боргу в гривневому еквіваленті, що підлягає стягненню з відповідачів становить 56 638,16 грн. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 09 червня 2010 року у сумі 56638,16 грн., з якої 51727,50 грн. - заборгованість з повернення позики, 4910,66 грн. - заборгованість з повернення процентів.

В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги і в заяві про зміну предмету позову зазначив, що відповідно до договору позики позикове зобовязання забезпечене заставою транспортного засобу марки Mercedes-Benz, модель Vito, номер шасі VSA63807413114651, сірого кольору, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Тому позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 09.06.2010 року у сумі 56638,16 грн., з якої 51727,50 грн. - заборгованість з повернення позики, 4910,66 грн. - заборгованість з повернення процентів, передати йому у власність транспортний засіб марки Mercedes-Benz, модель Vito, номер шасі VSA63807413114651, обєм двигуна 2300, сірого кольору, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № ВЕС 014438 виданого 19.06.2007 року РЕГ 1-го МРВ ДАІ м. Миколаєва ВДАІ УМВС в Миколаївській області.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок боргу за договором позики відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, проте просив визнати мирову угоду, укладену між ним та відповідачем і в звязку з цим закрити провадження по справі.

Відповідач визнав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та визнати мирову угоду, укладену між ним та позивачем і у звязку з цим закрити провадження по справі.

Представник ПАТ «Дельта Банк» не визнала доводи апеляційної скарги, просила її відхилити, залишити рішення суду без змін та не визнавати мирову угоду сторін.

Інші учасники процесу до судового засідання не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Приймаючи рішення по справі, суд вважав встановленим те, що 09.06.2010р. між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу у користування суму в розмірі 9000 доларів США, під зобов'язання повернути вказану суму в строк до 09.06.2015 р. на умовах повернення боргу по 750 доларів США кожні шість місяців зі сплатою у той же строк 3% за період фактичного користування позикою до дня її повернення. Відповідно до п. 2 договору з метою забезпечення виконання зобов'язання за цим договором ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв в заставу транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO, рік випуску 1998, р/н НОМЕР_1. В п. 3 договору зазначено, що у разі не сплати чергового платежу до 10 числа відповідного місяця відповідач зобов'язується передати Предмет застави у фактичне користування позивача з метою задоволення вимог за цим договором, а позивач має право звернути стягнення на предмет застави в установленому законом порядку. Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, вищезазначений автомобіль належить відповідачу.

Також суд виходив з того, що відповідно до листа Регіонального сервісного центру в Миколаївській області МВС України від 13.01.2016 на вказаний транспортний засіб були накладені арешти за постановами: від 19.04.2012 р. № 9201/1 Заводського ВДВС ММУЮ; від 09.04.2014 р. №15015 та від 31.12.2014 р. № 61192 Ленінського ВДВС ММУЮ. Постановою від 19.04.2012 р. накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 Заборонено відчужувати будь-яке майно, що належить ОСОБА_2

Проаналізувавши ст. 572, 590 ЦК України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст. 19, 20 Закону України «Про заставу», та посилаючись на правову позицію, наведену в постановах Верховного Суду України № 6-10 цс 13 від 06 березня 2013 року, №6-7 цс13 від 03 квітня 2013 року, суд дійшов висновку, що їх аналіз дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. А згідно ст. 29 вказаного Закону обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому ст. 27 цього Закону. Боржник або інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна, протягом строку, вказаного в частині другій ст. 28 цього Закону, можуть заперечити проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження до обтяжувача, який ініціює звернення стягнення.

Проаналізуваши встановлені обставини по справі, суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку встановленого ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Крім того, на думку суду, позивач просив суд звернути стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності, однак ані договір, ані Закон України «Про заставу» не містять такого способу звернення стягнення на предмет застави. Більш того, як вбачається з витягу застава виникла пізніше, аніж зареєстровані обтяження заставного майна. Відповідно до ст. 14 вказаного Закону, обтяжувач з вищим приорітетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Приорітет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом.

Тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Проаналізувавши встановлені судом обставини по справі, апеляційний суд вважає, що до такого висновку суд дійшов помилково, входячи з наступного.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава, як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору - заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами, отже застава встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора - заставодержателя. Відповідно до частини другої ст. 16 Закону України «Про заставу» реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави. Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше (частина пята статті 18 Закону України «Про заставу»). Згідно з частиною 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. При цьому частиною 3 цієї статті визначено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Як встановлено судом першої інстанції 09 червня 2010 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за яким останній отримав 9000 доларів США з кінцевим терміном повернення 09.06.2015 року. В забезпечення виконання за даним договором відповідач надав в заставу автомобіль марка MERCEDES - BENZ, номер шасі (кузова, рами) VSA63807413114651, обєм двигуна 2300, колір- сірий, рік випуску -1998, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № ВЕС 014438, виданого 19.06.2007р. Однак, відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивач зареєстрував відомості про обтяження автомобіля в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна тільки 16.10.2015 року.

Крім того, відповідно до листа Регіонального сервісного центру в Миколаївській області МВС України від 13.01.2016 на вказаний транспортний засіб були накладені арешти за постановами: від 19.04.2012 року Заводського ВДВС ММУЮ; від 09.04.2014 року Ленінського ВДВС ММУЮ; від 31.12.2014 року Ленінського ВДВС ММУЮ, в яких зазначено про накладення арешту на все майно, що належить боржнику, без зазначення опису даного майна. В Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження про заборону відчуження на підставі постанов державного виконавця від 19.04.2012 року, від 09.04.2014 року були зареєстровані відповідно: 19.04.2012 року ( обтяжувач Заводський ВДВС ММУЮ) та 11.11.2014 року ( обтяжувач Ленінський ВДВС ММУЮ). Дані про реєстрацію обтяження про заборону відчуження на підставі постанови державного виконавця від 31.12.2014 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутні. Постанова державного виконавця від 19.04.2012 року Заводського ВДВС ММУЮ винесена в межах виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором на суму 1244566,41грн. Постанова державного виконавця від 09.04.2014 року Ленінського ВДВС ММУЮ винесена в межах виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельтабанк» заборгованості за кредитним договором на суму 202248,32 грн. Однак, ні

ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ні ПАТ «Дельтабанк» в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у якості обтяжувачів не зазначені.

Таким чином, встановлено, що право застави у позивача виникло в момент укладення договору позики, а саме: 09 червня 2010 року, тоді як постанови про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на майно відповідача були винесені значно пізніше. Та обставина, що позивач зареєстрував відомості про обтяження автомобіля в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна тільки 16.10.2015 року при наявності інших, передбачених законом обставин, може позбавити його лише права звернення стягнення на це майно переважно перед іншими заставодержателями одного й того ж рухомого майна, зареєстрованого в реєстрі. Проте, із матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «Дельтабанк» є заставодержателями саме автомобіля марки MERCEDES - BENZ, номер шасі (кузова, рами) VSA63807413114651, об,єм двигуна 2300, колір- синій, рік випуску -1998, реєстраційний номер НОМЕР_1. Як поясний в суді апеляційної інстанції відповідач боржником як ТОВ «ОТП Факторинг Україна», так і ПАТ «Дельтабанк» є його дружина, а він виступив за даними кредитним договороами поручителем. Спірний автомобіль він не передав у заставу ні ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ні ПАТ «Дельтабанк». Дані поясне6ння були підтверджені представнико ПАТ «Дельтабанк», яка пояснила, що боржником за кредитним договором, уладеним з ПАТ «Дельтабанк», дійсно є дружина відповідача, що відповідач є поручителем, що кредитне зобов,язання забезпечено іпотекою, а спірний автомобільу заставі ПАТ «Дельтабанк» не перебуває.

Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що ні Ленінський, ні Заводський ВДВС Миколаївського МУЮ не є титульними обтяжувачами транспортного засобу, а стали обтяжувачами лише внаслідок накладеного арешту при виконанні рішення суду щодо осіб, які не є заставодержателями.

Крім того, в постановах державних виконавців Заводського ВДВС ММУЮ та Ленінського ВДВС ММУЮ, як уже зазначалося раніше, зазначено лише про накладення арешту на все майно, що належить боржнику, без зазначення опису даного майна. Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна обєктом обтяження за обтяженнями за постановами державних виконавців Ленінського та Заводського ВДВС Миколаївського МУЮ зазначено все рухоме майно без зазначення його опису. За таких обставин, вказані обтяження згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка передбачає, що у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження, а у разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним, є недійсними, оскільки до Державного реєстру обтяжень рухомого майна державними виконавцями не було надано опису предмета обтяження, що не дозволяє ідентифікувати предмет застави. В звязку з викладеним, доводи апеляційної скарги про те, що реєстрація у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна предмета обтяження з описом «все рухоме майно» не створює у розумінні Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» юридичних наслідків виникнення в кредитора права обтяження конкретної речі, є обгрунтованими.

З урахуванням викладеного висновок суду про не дотримання позивачем встановленого ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» порядку письмового повідомлення до моменту подання відповідного позову до суду всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, є помилковим. Після встановлення факту реєстрації обтяжень під час розгляду справи, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «Дельтабанк» за клопотанням позивача були залучені до участі у справі. Приймаючи рішення, колегія враховує і те, що ні ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ні ПАТ «Дельтабанк», не зважаючи на залучення їх до участі у справі, у якості 3 осіб, не заявили будь яких вимог на застане майно.

Не в повній мірі, приймаючи рішення по справі, суд врахував також положення ч. 1 та 7 ст. 20 Закону України «Про заставу», якими передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. Звернення стягнення на предмет застави відповідно до ст. 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання.

Як убачається з договору позики сторони погодили, що стягувач має право звернути стягнення на предмет застави в установленому законом порядку. Оскільки діюче законодавство, а саме ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», передбачає такий спосіб звернення стягнення на заставне майно, як передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання, суд помилково дійшов висновку про те, що оскільки ні Закон України «Про заставу», ні договір не містять такого способу звернення стягнення на предмет застави, як визнання права власності на предмет застави, то вимоги позивача є необгрунтованими. Приймаючи рішення по справі колегія суддів враховує також те, що прикінцевими і перехідними положеннями Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Враховує колегія суддів також і те, що позивач просив звернути стягнення на заставне майно саме шляхом передачі йому майна у власність.

Якщо спеціальним законом, а саме ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», передбачений такий позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом, то заставодержатель на підставі ст.16 ЦК має право вимагати застосування його судом. При цьому резолютивна частина судового рішення повинна містити формулювання про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати, як постановлене з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Проте, матеріалами справи встановлено, що відповідач припинив виконувати взяті на себе зобовязання в грудні 2013р. Згідно договору позики відповідач повинен був виконати взяті на себе зобовязання до 09 червня 2015р., однак не зробив цього і зобовязання по договору залишаються не виконаними в повному обсязі до теперішнього часу.

Заборгованість за договором позики від 09 червня 2010р. становить 56638,16грн., з якої заборгованість з повернення позики становить 51727,50грн., а заборгованість з повернення процентів становить 4910,66 грн. Розмір заборгованості ніким із учасників процесу не оскаржується.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач надав суду висновок експертного автотоварознавчого дослідження транспортного засобу № 396 від 19 травня 2010 року, згідно якого середня ринкова вартість автомобіля Mercedes Benz-Vito, державний номер НОМЕР_1 становить 109180грн. Крім того, сторони надали суду заяву про укладення мирової угоди, в якій сторони погодили порядок вирішення спору наступним шляхом:

-в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 09 червня 2010 року у сумі 56638,16 грн., з якої 51727,50грн. заборгованість з повернення позики, 4910,66 грн. - заборгованість з повернення процентів передати ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб: марка MERCEDES - BENZ, модель VITO, номер шасі (кузова, рами) VSA63807413114651, об,єм двигуна 2300, колір - сірий, рік випуску -1998, реєстраційний номер НОМЕР_1, ринковою вартістю 109180грн., який належить ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № ВЕС 014438, виданого 19.06. 2007р. РЕГ1-го МРВ ДАІ м. Миколаїв ВДАІ УМВС в Миколаївській області,

-ОСОБА_1 сплатити на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 52542грн.

Тому сторони просять визнати укладену між ними мирову угоду і закрити провадження по справі. При цьому відповідач ОСОБА_2 пояснив, що він згоден з оцінкою його транспортного засобу та не заперечує проти саме такого вирішення справи, як це зазначено в мировій угоді. Також пояснив, що його ніхто не примушував до підписання цієї мирової угоди.

В судовому засіданні сторонам були розяснені наслідки закриття провадження по справі, передбачені ч.3 ст.206 ЦПК України.

Згідно ч.2,4 ст. 175 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Згідно п.4 ч.1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження у справі на стадії апеляційного провадження передбачені в ст. 310 ЦПК України, яка передбачає, що рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених ст. 205 ЦПК України.

Проаналізувавши матеріали справи та зазначені вище обставини, апеляційний суд вважає можливим визнати мирову угоду сторін, оскільки умови мирової угоди не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб з урахуванням викладеного вище обгрунтування, та закрити у звязку з цим провадження у справі, що в силу положень ч.1 ст. 310 ЦПК України є самостійною підставою для скасування рішення суду в апеляційному порядку.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 310,314, 315, 205, 175 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року скасувати.

Визнати мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно якої:

в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 09 червня 2010 року у сумі 56638,16 грн., з якої 51727,50грн. заборгованість з повернення позики, 4910,66 грн. - заборгованість з повернення процентів передати ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб: марка MERCEDES - BENZ, модель VITO, номер шасі (кузова, рами) VSA63807413114651, об,єм двигуна 2300, колір - сірий, рік випуску -1998, реєстраційний номер НОМЕР_1, ринковою вартістю 109180грн., який належить ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № ВЕС 014438, виданого 19.06. 2007р. РЕГ1-го МРВ ДАІ м. Миколаїв ВДАІ УМВС в Миколаївській області,

а ОСОБА_1 сплатити на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 52542грн.

У звязку з визнанням мирової угоди закрити провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи : Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет застави в рахунок боргу за договором позики від 09 червня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді