Рішення № 57964519, 23.05.2016, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 р. Справа № 174/56/15-ц

п/с № 2/174/7/2016

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Пелипас Н.І.

з участю: позивача ОСОБА_1

третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2

представника позивачів та третьої особи Вязового В.В.

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача адвоката Шевчука О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання факту, що має юридичне значення, треті особи у справі: ОСОБА_6, ОСОБА_2, Правобережна товарна біржа, та за позовом третьої особи на боці позивача, ОСОБА_2, до ОСОБА_4 про визнання недійсною біржової згоди, треті особи у справі: ОСОБА_1, ОСОБА_6, Правобережна товарна біржа,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 21.01.2015 р., та змінам до позову від 25.02.2015 р. (а.с.61-67 т.1), від 15.05.2015 р. (а.с.145-148 т.1), від 29.03.2016 р. (а.с. 161-163 т.2), позивачка, ОСОБА_1, зазначила, що з липня 2006 року вона перебувала в цивільному шлюбі з ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7).

У 2000 році ОСОБА_7 купив автомобіль DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1. На той момент він був у розлученні з ОСОБА_8.

21.04.2001 року автомобіль був проданий ОСОБА_4, з якою зустрічався та проживав на той момент, але фактично продовжував користуватись автомобілем сам. 02.11.2001 року ОСОБА_7 одружився з ОСОБА_4 та прожив з нею у шлюбі до 31.10.2005 року.

За усною угодою між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 автомобіль DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, був фактично переданий її чоловіку у власність, він завжди ним користувався й після розлучення. В відповідності до діючого на даний час законодавства, а саме ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років помер ОСОБА_7, з яким вона спільно з липня 2006 року проживала однією сім'єю, вважала за чоловіка, вела спільне господарство, була пов'язана спільним побутом. Смерть ОСОБА_7 зареєстрована у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вільногірського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 09 січня 2015 року за відповідним актовим записом № 11. Організація, фінансування поховання ОСОБА_7 здійснювалось за її власні кошти. Після смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, яке складається з автомобіля DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, 2000 року випуску.

ОСОБА_7 з 1981 року знаходився у шлюбі з ОСОБА_8. Були зареєстровані та проживали сім'єю за адресою АДРЕСА_1. 15 березня 2000 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розлучилися. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу - розірвання шлюбу зареєстроване у Відділі реєстрації актів громадянського стану Вільногірського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 15 березня 2000 року за актовим записом № 45. За час шлюбу придбали автомобіль «Таврія», який за згодою подружжя зареєстрували на дружину ОСОБА_8. Після розлучення колишнє подружжя мирно вирішило майнові взаємовідносини, за домовленістю ОСОБА_8 віддала ОСОБА_7 автомобіль Таврію, яким він розпоряджався за генеральною довіреністю.

Після розлучення ОСОБА_7 зустрічався з ОСОБА_4, з якою мав намір створити сім'ю. В серпні 2000 року ОСОБА_7 продав автомобіль Таврія та додавши грошей придбав автомобіль DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1.

У травні 2001 р. ОСОБА_7 притягався до кримінальної відповідальності, та, розуміючи, що його майно може бути арештоване, уклав фіктивний правочин, за яким продав свій автомобіль DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, ОСОБА_4 за біржовою згодою № 12508 від 14.04.2001 р. Підтвердженням цього є Картка контрольного транспортного засобу. Зазначений правочин відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним, так як створено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Так, хоча ОСОБА_7 і уклав зазначений правочин. але він уклав його з жінкою, з якою спільно проживав та мав намір створити сім'ю. Крім того він продовжував користуватися цим автомобілем. Таким чином, наміром зазначеного правочину було те, щоб уникнути конфіскації автомобіля, і не мав жодних інших правових наслідків.

02 листопада 2001 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_4. Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 02.11.2001 р. - укладення шлюбу зареєстроване у Відділі реєстрації актів громадянського стану Вільногірського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 02 листопада 2001 року. Після укладення шлюбу Відповідачка змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_4. Укладення шлюбу ОСОБА_7 з ОСОБА_4 додатково підтверджує фіктивність вищезазначеного правочину. Весь час ОСОБА_7 продовжував користуватися зазначеним автомобілем, технічно його обслуговував, ремонтував. Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Спільне життя з відповідачкою у ОСОБА_7 не склалося і 31.10.2005 р. вони шлюб розірвали. Відповідно до Довідки № 408, виданої відділом РАЦС Вільногірського міського управління юстиції зазначений шлюб розірвано 31.10.2005 р. за актовим записом № 117.

Після розірвання шлюбу колишнє подружжя мирно вирішило майнові спори щодо спільного майна та домовилося, що автомобіль залишається у ОСОБА_7. Відповідачка давала йому довіреності.

З липня 2006 р. позивачка та ОСОБА_7 більше восьми років спільно проживали однією сім'єю як чоловік та дружина, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, він 11.07.2006 р. зареєструвався за її адресою: АДРЕСА_2. Факт спільного проживання підтверджується як його реєстрацією за її адресою, так і тим, що вони разом, почергово, страхували зазначений автомобіль, разом сплачували комунальні послуги. Вони разом виховували її дитину від першого шлюбу ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, син вважав його за батька. Разом святкували сімейні свята, разом робили ремонт в будинку та створювали комфорт у побуті. Після смерті вона поховала ОСОБА_7 за власні кошти, та продовжує доглядати за могилою чоловіка.

Статтею 3 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) визначено сім'ю, як первинний і основний осередок суспільства та вказано на ознаки сім'ї: спільне проживання осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки. З наведеного положення випливає одна з основних ознак сімейних відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. А ч. 4 даної статті дає передумови створення сім'ї, зокрема, на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. У той же час в частині 2 ст. 3 СК України міститься вичерпний перелік випадків, коли особи, що проживають окремо, складають сім'ю: так, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. В усіх інших випадках діє загальне правило, передбачене ч. 1 п. 2 ст. 3 СК України: сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

З викладеного позивачка вважає, що вона проживала з ОСОБА_7 з 2006 р. однією сім'єю як чоловік та дружина, на засадах, не заборонених законом.

Знаючи, що ОСОБА_7 проживає з нею, та знаючи, що фактично автомобіль належить йому, відповідачка ОСОБА_4 дала їй довіреність на управління та розпорядження зазначеним автомобілем DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, яка посвідчена 01.07.2009 р. державним нотаріусом Вільногірської ДНК Канюга О.В., за реєстровим № 1449. За домовленістю вона (позивачка) мала переоформити автомобіль в МРЕВ на чоловіка ОСОБА_7, але через брак коштів вона не переоформила автомобіль. Надалі відбулися зміни в правилах дорожнього руху та інші законодавчі зміни, за якими для користування транспортним засобом достатньо було мати свідоцтво про його державну реєстрацію, та поліс страхування цивільно-правової відповідальності. Таким чином, враховуючи брак коштів вони з чоловіком відкладали переоформлення автомобіля.

Разом з тим, зазначеним автомобілем DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, її чоловік, ОСОБА_7, постійно користувався до смерті, постійно його обслуговував. Це було обумовлено з відповідачкою, вона це знала та жодним чином більше 13 років не претендувала на автомобіль, навіть після його реєстрації на відповідачку у 2001 р. Фактично у 2009 році з передачею автомобіля за довіреністю на розпорядження (01.07.2009 р. посвідчена державним нотаріусом Вільногірської ДНК Канюга О.В. за реєстровим № 1449) відбулася цивільно-правова угода. Правочин повністю виконано в момент його вчинення. За цим правочином автомобіль Відповідачкою фактично передано їй та ОСОБА_7.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків; У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Відповідно до п.3 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Жодних підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, щодо недійсності цього правочину, не існує. Відповідно до ч.2 ст.218 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Разом з тим, Відповідачка раніше, за життя чоловіка ОСОБА_7, жодних претензій, щодо автомобіля, не пред'являла, але після його поховання 16.01.2015 р. вона раптово прийшла до неї (позивачки) та почала вимагати повернути їй автомобіль. Також прийшла з вимогою про автомобіль 17.01.2015 р. У них щодо автомобіля виник конфлікт. Позивачка вважає, що автомобіль фактично належав її чоловіку ОСОБА_7, та має входити до спадкового майна.

Відповідачка зараз не визнає тих домовленостей та усного правочину, які між ними раніше укладено. Враховуючи, що позивачка тривалий час проживала зі спадкодавцем однією сім'єю, вона належить, відповідно до ст.1264 ЦК України, до четвертої черги спадкування. Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

При житті ОСОБА_7 заповіт не залишав, тому має місце спадкування за законом. У зв'язку з тим, що вбачається спір про право, спір має розглядатися в позовному провадженні. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Згідно із п. 20 Постанови, справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Позивачка вважає, що Відповідачка, не визнаючи укладений між нею та чоловіком усний правочин, порушує її спадкові права на зазначений автомобіль.

Тому на основі вище викладеного, також того, що Відповідачка не визнає факту проживання однією сім'єю та факту спадкування майна - автомобіля після смерті ОСОБА_7, та фактичної належності йому автомобіля, вона мусить звернутися за захистом своїх прав до суду.

На підставі вище викладеного і ст.ст. З, 202, 203 СК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування", ст.ст. 202, 203, 204, 205, 206, 208, 215, 216, 218, 1264 ЦК України, та ст.ст. 3, 109, 118-120, 256, 258, 110 ЦПК України, позивачка заявила наступні вимоги:

1. Встановити факт проживання, ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_3) однією сім'єю з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, з 11 липня 2006 р.

2. Визнати біржову згоду № 12508 від 14.04.2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, ОСОБА_4, недійсною з моменту укладення з 14 квітня 2001 року.

3. Скасувати біржову згоду № 12508 від 14.04.2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, ОСОБА_4, як укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

4. Визнати усний правочин, щодо передачі 01.07.2009 р. ОСОБА_4 автомобіля DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, фактично укладеним.

5. Стягнути з Відповідачки судові витрати у справі.

В зв'язку з тим, що за заявами позивачки, про залишення частини позовних вимог без розгляду, та згідно ухвал суду від 09.02.2016 р. та від 25.04.2016 р., якими було задоволено зазначені заяви (а.с.93,176 т.2), до розгляду по-суті позивачка залишила одну позовну вимогу, а саме: Встановити факт проживання, ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_3) однією сім'єю з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, з 11 липня 2006 р., та вимогу про відшкодування судових витрат.

Згідно позову третьої особи на боці позивача, ОСОБА_2, що надійшов до суду 16.03.2016 року (а.с.134-136 т.2) позивач зазначив, що ухвалою суду від 09.02.2016 р. його визнано за цим позовом третьою особою.

Разом з тим, даний спір стосується визнання правочину недійсним, за яким відповідачка неправомірно набула право власності на автомобіль DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, який фактично належав його батькові ОСОБА_7, та який є спадковим майном після смерті батька. Таким чином даний спір безпосередньо стосується його прав та інтересів, щодо спадкових прав на зазначений автомобіль.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст.34 ЦПК України, ним подається позовна заява третьої особи з самостійними позовними вимогами на стороні позивача наступного змісту:

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років помер його батько ОСОБА_7, смерть якого зареєстрована у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вільногірського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 09 січня 2015 року за актовим записом №11.

Після смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, яке складається з автомобіля DAEWOO Lanos 2000 року випуску д. н. НОМЕР_1.

Після смерті батька, 12.06.2015 р. він звернувся до Вільногірської державної нотаріальної контори, де заведена спадкова справа № 83/2015 (номер у спадковому реєстрі 57561204), але вищезазначений автомобіль він успадкувати не може, так як ним фактично незаконно заволоділа відповідачка за фіктивним правочином за біржовою угодою 12508 від 14.04.2015 p., укладеною з його померлим батьком.

ОСОБА_7 з 1981 року знаходився у шлюбі з його матір'ю ОСОБА_8. Були зареєстровані та проживали сім'єю за адресою АДРЕСА_1. Від шлюбу народився він.

15 березня 2000 р. батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розлучилися. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу - розірвання шлюбу зареєстроване у Відділі реєстрації актів громадянського стану Вільногірського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 15 березня 2000 року за актовим записом № 45.

За час шлюбу придбали автомобіль «Таврія», який за згодою подружжя зареєстрували на дружину ОСОБА_8. Після розлучення колишнє подружжя мирно вирішило майнові взаємовідносини, за домовленістю ОСОБА_8 віддала ОСОБА_7 автомобіль Таврію, яким він розпоряджався за генеральною довіреністю.

Після розлучення ОСОБА_7 зустрічався з відповідачкою ОСОБА_4, з якою мав намір створити сім'ю.

В серпні 2000 року ОСОБА_7 продав автомобіль Таврія, та додавши грошей придбав автомобіль DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1.

У березні 2001 р. ОСОБА_7 притягався до кримінальної відповідальності, та розуміючи що його майно може бути арештоване, уклав фіктивний правочин, за яким продав свій автомобіль DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, ОСОБА_4 за біржовою угодою № 12508 від 14.04.2001 р. Підтвердженням цього є Картка контрольного транспортного засобу .

Зазначений правочин, відповідно до ст. 234 ЦК України, є фіктивним, так як створено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Відповідно до листа прокуратури м. Вільногірська № 48-13-15 від 23.03.2015 р. видно, що 26.03.2001 р. була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.165 КК України (в ред. 1960 р.). За матеріалами вищевказаної справи 18.04.2001 р. був накладений арешт на майно останнього, серед якого був автомобіль ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_4.

Проте зазначений арешт не був фактично виконаний, оскільки ОСОБА_7 14.04.2001 р. зняв його з обліку в МРЕВ М.Дніпропетровська та продав.

Крім того, 26.07.2001 р. відносно ОСОБА_7 була порушена також інша кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.165 КК України (в ред.. 1960 р.). По зазначеній справі арешт на майно ОСОБА_7 не накладався.

Також, відповідно до листа прокуратури м. Вільногірська № 48-13-15 від 28.04.2015 р. зазначено, що 26.03.2001 р. була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.165 КК України (в ред.. 1960 р.). За матеріалами вищевказаної справи 18.04.2001 р. був накладений арешт на майно останнього, серед якого був автомобіль ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_4., автомобіль ВАЗ 2102 д. н. НОМЕР_5 та гараж НОМЕР_6 в кооперативі «Радужний»

Проте зазначений арешт не був фактично виконаний, оскільки ОСОБА_7 14.04.2001 автомобіль ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_4 зняв з обліку в МРЕВ м. Дніпродзержинська та продав.

Крім того, згідно листа ЦНП ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровської обл. № 197 від 24.02.2015 р., згідно комп'ютерної бази АІС «Автомобіль» УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на період 14.04.2001 р. ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_1 (кузов № НОМЕР_7) був ОСОБА_7.

Крім того, згідно картки обліку ТЗ станом на 03.12.2008 р. власником автомобіля ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_1 (кузов № НОМЕР_7) значиться ОСОБА_4. Разом з цим згідно картки контрольного ТЗ станом на 23.05.2001 р. автомобіль за документом № НОМЕР_8 ДЕУ ЛАНОС кузов № НОМЕР_9 має бути поставлений на штраф майдан. Дана санкція не була виконана крім іншого також через те, що була допущена помилка в номері кузова, пропущена літера Y.

Так, хоча ОСОБА_7 і уклав зазначений правочин, але він уклав його з жінкою, з якою спільно проживав та мав намір створити сім'ю. Крім того, він продовжував користуватися цим автомобілем. Таким чином, наміром зазначеного правочину було те, щоб уникнути конфіскації автомобіля, і не мав жодних інших правових наслідків.

Зазначене підтверджено документально, та свідчить що ОСОБА_7 не мав наміру, щодо фактичного укладення правочину та настання реальних наслідків його укладення, а мав намір лише уникнути конфіскації зазначеного автомобіля. Таким чином укладений 14.04.2001 р. правочин є фіктивним, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

02 листопада 2001 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_4. Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 02.11.2001 р. - укладення шлюбу зареєстроване у Відділі реєстрації актів громадянського стану Вільногірського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 02 листопада 2001 року. Після укладення шлюбу Відповідачка змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_4.

Укладення шлюбу ОСОБА_7 з ОСОБА_4 додатково підтверджує фіктивність вищезазначеного правочину. Весь час (з моменту придбання у 2000 році і доки не помер ІНФОРМАЦІЯ_1) ОСОБА_7 продовжував користуватися зазначеним автомобілем, технічно його обслуговував, ремонтував.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Та відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як видно із наведеного в позові в цій частині та наведеного в позові далі правочин з передачі автомобіля ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_7 (попередній державний номер до укладення 14.04.2001 р. біржової згоди НОМЕР_4) фактично не відбувся, автомобіль фактично Відповідачці ОСОБА_4 не передавався. Реальним власником та користувачем зазначеного автомобіля весь час до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 залишався ОСОБА_7

Відповідно до п. 5 Постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (Надалі - Постанови Пленуму ВСУ) - відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочин) недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ - правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Цивільним законодавством передбачено недійсність оспорюваного цим позовом правочину відповідно до ч.5 ст.203, ч.1 ст.215, 216, 234 ЦК України.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ - відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ - відповідно до частини першої для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Умисел на укладення правочину - біржової згоди № 12508 від 14.04.2001 р. був як раз намір ОСОБА_7 на запобігання конфіскацій автомобіля, та домовленість з Відповідачкою ОСОБА_4 про саме таку мету біржової згоди, хоча реально автомобіль їй не передавався. Реальним власником та користувачем зазначеного автомобіля весь час до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 залишався ОСОБА_7.

Спільне життя з відповідачкою у ОСОБА_7 не склалося і 31.10.2005 р. вони шлюб розірвали. Відповідно до Довідки № 408, виданої відділом РАЦС Вільногірського міського управління юстиції зазначений шлюб розірвано 31.10.2005 р. за актовим записом № 117.

Після розірвання шлюбу колишнє подружжя мирно вирішило майнові спори щодо спільного майна та домовилося, що автомобіль залишається у ОСОБА_7. Відповідачка давала йому довіреності.

Надалі, з липня 2006 р. батько ОСОБА_7 більше восьми років спільно проживав з ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловік та дружина, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, він 11.07.2006 р. зареєструвався за адресою АДРЕСА_2, у ОСОБА_1. Вони разом почергово страхували зазначений автомобіль.

Знаючи, що фактично автомобіль належить його батькові, Відповідачка ОСОБА_4 давала довіреність ОСОБА_1 на управління та розпорядження зазначеним автомобілем DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, яка посвідчена 01.07.2009 р. державним нотаріусом Вільногірської ДНК Канюга О.В. за реєстровим № 1449.

Надалі відбулися зміни в правилах дорожнього руху та інші законодавчі зміни, за якими для користування транспортним засобом достатньо було мати свідоцтво про його державну реєстрацію, та поліс страхування цивільно-правової відповідальності. Таким чином, враховуючи, що автомобіль фактично був під арештом, батько не міг переоформити автомобіль. Разом з тим, зазначеним автомобілем DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1, батько ОСОБА_7 постійно користувався до смерті, постійно його обслуговував. Це було обумовлено з Відповідачкою, вона це знала та жодним чином більше 13 років не претендувала на автомобіль навіть після його реєстрації на Відповідачку у 2001 р.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При житті ОСОБА_7 заповіт не залишав, тому має місце спадкування за законом. Він є спадкоємцем першої черги. У зв'язку з тим, що вбачається спір про право, спір має розглядатися в позовному провадженні.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Згідно із п. 20 Постанови, справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Він, відповідно до ст.1261 ЦК України, є спадкоємцем першої черги.

Він вважає, що Відповідачка порушує його спадкові права на зазначений автомобіль. Тому, на основі вище викладеного, також того, що Відповідачка не визнає право та факту спадкування майна - автомобіля після смерті його батька ОСОБА_7, та фактичної належності йому автомобіля, він мусить звернутися за захистом своїх прав до суду.

На підставі вище викладеного і ст.ст. 3, 202, 203 СК України, Постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування", ст.ст. 202, 203, 215, 216, 218, 1261 ЦК України, та ст.ст. З, 34, 109, 118- 120, 256, 258, 110 ЦПК України, позивач прохає:

1. Визнати недійсною з моменту укладення з 14 квітня 2001 року біржову згоду № 12508 від 14.04.2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля DAEWOO Lanos, д/н НОМЕР_1 ОСОБА_4, як укладену без наміру створення правих наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Розпочати розгляд справи спочатку.

3. Стягнути з Відповідача судові витрати у справі.

В судовому засіданні позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат В'язовий В.В., який одночасно представляв інтереси третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2, а також він сам, ОСОБА_2, позовні вимоги за первісним позовом та їх обгрунтування, а також позовні вимоги та їх обгрунтування за позовом третьої особи з самостійними вимогами, підтримали в повному обсязі. З додаткових пояснень ОСОБА_2 та його представника витікає, що він про порушення його прав, тобто про належність спірного автомобіля ОСОБА_4 та про фіктивність біржової угоди, стосовно продажі батьком спірного автомобіля відповідачці ОСОБА_4 весною 2001 р., узнав лише 17 січня 2015 р., коли ОСОБА_4 стала вимагати повернення їй спірного автомобіля, тому строк позовної давності ним не було пропущено. Він був допрошений в якості свідка у кримінальній справі, що порушувалася у відношенні батька, але тоді не знав про арешт автомобіля і про те, що спірний автомобіль батько продав ОСОБА_4, з якою потім уклав шлюб.

Третя особа без самостійних вимог, ОСОБА_6, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.103 т.2). Разом з тим, раніше в судовому засіданні він підтримав позовні вимоги за первісним позовом та їх обгрунтування та додатково пояснив, що заяву про прийняття спадщини після смерті батька подавав його брат ОСОБА_2

Третя особа без самостійних вимог, Правобережна товарна біржа, надала заяву про розгляд справи за відсутності її представника та додатково повідомила про відсутність підстав для залучення її до участі у даній справі в якості третьої особи (а.с.141 т.2).

Відповідачка, ОСОБА_4, та її представник первісний позов ОСОБА_1 та позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 не визнали. При цьому, 26.02.2015 р. ОСОБА_4 надавала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.72-73,198-200 т.1), який за її заявою був залишений без розгляду, згідно ухвали суду від 11.12.2015 р. (а.с.34 т.2). З пояснень відповідачки та її представника витікає, що їй на праві особистої приватної власності належить легковий автомобіль «ДЕУ ЛАНОС», виробник ЗАТ «ЗАЗ», двигун № НОМЕР_10, кузов № НОМЕР_7, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2000 року випуску, який було придбано в м. Дніпродзержинську за її особисті, належні їй, кошти за біржовою угодою № 12508 від 14.04.2001 р.

На прохання її колишнього чоловіка ОСОБА_7, шлюб з яким було нею укладено 02.11.2001 р. і розірвано 31.10.2005 р., з урахуванням того, що між ними залишились після розірвання шлюбу нормальні, дружні стосунки, вона видала довіреність на право користування та розпорядження належним їй автомобілем на ім'я його співмешканки - ОСОБА_1, яку було посвідчено нотаріально 01.07.2009 р. та строк дії якої сплив 01.07.2012 р.

Після закінчення строку дії довіреності, виданої ОСОБА_1, автомобілем продовжував користуватись за її згодою та з її дозволу ОСОБА_7, з яким вони планували поновити подружні стосунки. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 помер в лікарні м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Прим цьому, на організацію його поховання, нею були витрачені особисті кошти в розмірі 1000 грн., що підтверджується відповідною квитанцією з кафе «Бригантина» м. Вільногірська (копія додається).

Після смерті ОСОБА_7, автомобіль залишився у відповідачки ОСОБА_1, а після того, як вона стала вимагати від неї повернути цей автомобіль їй, вона незаконно, без її відома та без її згоди, передала цей автомобіль ОСОБА_6, що підтверджується його розпискою, який незаконно утримував цей автомобіль у себе та користувався ним.

На її вимоги повернути їй автомобіль вони не реагували, та звернулись до суду з позовом до неї про визнання біржової угоди недійсною.

За фактом заволодіння відповідачами належним їй автомобілем, вона зверталась з відповідною заявою, про притягнення відповідачів до кримінальної відповідальності за вчинений відносно неї злочин. Належний їй автомобіль співробітниками міліції було повернуто їй.

Відповідачка та її представник вважають, що позовна вимога позивачки за первісним позовом ОСОБА_1, про встановлення факту проживання її та ОСОБА_7 однією сім'єю без укладення шлюбу, пред'явлена до відповідачки ОСОБА_4 безпідставно, оскільки цей факт ОСОБА_4 ніколи не заперечувала, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 01.07.2009 року оформляла довіреність на розпорядження спірним автомобілем на ОСОБА_1, яка в цей час і до настання смерті ОСОБА_7 проживала спільно з ним. Тому в цьому випадку питання про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю мало бути вирішеним в порядку окремого провадження, а не в порядку позовного. Також ОСОБА_1 не має ніякого відношення до спадкування майна після смерті ОСОБА_7, оскільки вона є спадкоємцем 4 черги, в той час, як є в наявності спадкоємець першої черги, ОСОБА_2

Відповідачка та її представник вважають, що позивач ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності для звернення зі своїм позовом, та прохають застосувати наслідки пропуску цього строку, в виді відмови у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_2 не могло бути невідомим те, що власником спірного автомобіля є ОСОБА_4, а не його батько ОСОБА_7 Це підтверджується довіреністю від 14.08.2006 року на право керування спірним автомобілем, яку оформив ОСОБА_7, діючи від імені власника автомобіля ОСОБА_4, на ОСОБА_2 на строк до 30.09.2008 року. ОСОБА_2 постійно користувався спірним автомобілем разом зі своїм батьком, тому мав знати, хто є власником автомобіля.

Окрім того, ОСОБА_7, за свого життя, тобто протягом майже 15 років, не приймав ніяких заходів до повернення спірного автомобіля у свою власність, тому заяви позивача про недійсність біржової згоди із-за її фіктивності, за якою спірний автомобіль був проданий ОСОБА_7 та куплений відповідачкою ОСОБА_4, є тільки припущенням. Стосовно того, що весною 2001 р. на спірний автомобіль, в зв'язку з порушенням кримінальної справи у відношенні ОСОБА_7, накладався арешт, який не був виконаний, слід зазначити, що невиконання його відбулося саме тому, що спірний автомобіль був проданий, а не тому, що неправильно був зазначений номер кузова в реєстраційних документах. Це підтверджується листом прокурора м. Вільногірська.

Позивач не надав відповідних доказів, внаслідок чого не була досліджена в судовому засіданні біржова згода, тобто не з'ясовано її умови, стосовно купівлі-продажу спірного автомобіля, в тому числі його вартість. ОСОБА_4 сплатила за автомобіль 30 тис. грн., що свідчить про те, що спірний автомобіль був проданий, а ОСОБА_7 отримав гроші, які були йому потрібні. Якщо б йому не були потрібні кошти, то він міг би оформити спірний автомобіль шляхом дарування одному із свої синів, проте він цього не зробив. Позивач безпідставно керувався правовими нормами Цивільного кодексу України, який набрав чинності в 2004 році, а подія купівлі-продажу спірного автомобіля мала місце в період дії ЦК України в редакції 1963 р., при цьому закон зворотної дії не має. 21.04.2001 року у ОСОБА_4 не було посвідчення водія, тому була оформлена довіреність на право керування спірним автомобілем на ім'я ОСОБА_7

Із показань свідка ОСОБА_8, колишньої дружини ОСОБА_7 та матері третіх осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_6, витікає, що після розірвання шлюбу з нею 15.03.2000 р., ОСОБА_7 продав за її довіреністю автомобіль Таврію, та купив автомобіль ДЕУ ЛАНОС, жив у своїх знайомих. З 27-28 жовтня 1999 р. виникли зв'язки між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, а з осені 2000 року ОСОБА_7 став проживати у ОСОБА_4 по АДРЕСА_3. В березні 2001 року він працював директором Тепломереж, а ОСОБА_4 там же - головним бухгалтером. В цей час на ОСОБА_7 було відкрито кримінальну справу і він, щоб автомобіль не попав під конфіскацію, фіктивно продав його ОСОБА_4 За яку ціну продав їй невідомо. Після чого в листопаді 2001 року вони зареєстрували шлюб. Осінню 2005 року шлюб вони розірвали і ОСОБА_7 забрав собі тільки автомобіль ДЕУ ЛАНОС, яким користувався до дня настання його смерті. Влітку 2006 року став жити у ОСОБА_1 по вул. Привокзальній. ОСОБА_4 дважди давала довіреність для переоформлення автомобіля ДЕУ ЛАНОС, але після смерті ОСОБА_7 з'ясувалося, що автомобіль не був переоформлений на ОСОБА_7 Чому не був переоформлений автомобіль вона не знає.

Із показань свідка ОСОБА_15, витікає, що він був знайомий з ОСОБА_7 з 2007 р. по спільній роботі в ЖКГ, де ОСОБА_7 працював начальником дільниці до дня його смерті. ОСОБА_4 знає тільки заочно, особисто не знайомий. ОСОБА_7 користувався автомобілем ДЕУ ЛАНОС, технічно доглядав його, говорив, що це його автомобіль. Він, свідок, також керував цим автомобілем. Приблизно в 2011 році він хотів купити зазначений автомобіль, тоді з'ясувалося, що автомобіль не належить ОСОБА_7 Від ОСОБА_1 йому стало відомо, що після смерті ОСОБА_7 автомобіль забрала ОСОБА_4 ОСОБА_1 і ОСОБА_7 проживали спільно однією сім'єю.

Із показань свідка ОСОБА_16, витікає, що вона перебуває в дружніх відносинах з ОСОБА_4, з якою знайома приблизно з 2000 року. З ОСОБА_1 незнайома. В 2001 році ОСОБА_4 позичала у неї 2 тис. грн. для покупки автомобіля. При цьому, вона з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на автомобілі разом їхали в м. Дніпродзержинськ і вона була свідком того, як ОСОБА_4 розрахувалася за автомобіль з ОСОБА_7, проте вона не може згадати якими купюрами сплачено. Яку суму було сплачено, їй також невідомо, і вона цим не цікавилася. Розрахунок був зроблений в автомобілі в м. Дніпродзержинську, потім вона вийшла із автомобіля та пішла на ринок. Пізніше вони разом повернулися додому, хто керував автомобілем вона не пам'ятає, сама сиділа на заднім сидінні. Гроші їй ОСОБА_4 повернула осінню 2001 року. Розписка, стосовно позики у неї грошей, не складалася.

В судовому засіданні були досліджені також надані сторонами письмові докази, а саме:

- квитанцію про оплату позивачкою ОСОБА_1 судового збору - 243.60 грн. від 20.01.2016 р. (а.с.1 т.1);

- копію витягу із паспорта громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованої за місцем проживання в АДРЕСА_2, з 26.05.2006 р. (а.с.10-11 т.1);

- копію витягу із паспорта громадянина України ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за місцем проживання в АДРЕСА_2, з 11.07.2006 р. (а.с.12-14 т.1);

- копію посвідчення на ім'я ОСОБА_7, 1958 р. н., який є інвалідом ІІІ групи, посвідчення видане на термін: з 01.12.2005 року на довічний термін. (а.с. 16 т.1);

- копію свідоцтва про смерть, ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17 т.1)

- копію свідоцтва про розірвання шлюбу, відповідно до якого шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвано 15.03.2000 року (а.с. 18 т.1);

- копію картки обліку ТЗ від 03.12.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_4 є власником автомобіля ДЕУ ЛАНОС, кузов № НОМЕР_7, державний номер НОМЕР_1, в нижній частині картки зазначені дані контрольного ТЗ - ДЕУ ЛАНОС, кузов № НОМЕР_9, де є відмітка від 22 та від 23 травня 2001 - санкція, поставити на штрафний майдан, арешт на майно ОСОБА_17, повідомити в прокуратуру м. Вільногірська (а.с. 19, 49, 152 т.1);

- копію свідоцтва про реєстрацію ТЗ, відповідно до якого, ОСОБА_4 є власником ДЕУ ЛАНОС, зеленого кольору, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_7, на підставі біржової згоди № 12508 від 14.04.2001 р., дата видачі - 21.04.2001 р. (а.с. 20, 48, 74 т.1);

- копію довідки, про те, що 31.10.2005 року зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 (а.с. 21 т.1);

- копію довіреності від 01.07.2009 року, відповідно до якої ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 в усіх органах представляти її інтереси, пов'язані з експлуатацією, розпорядженням, наданням у користування та відчуженням автомобіля марки ДЕУ ЛАНОС, рік випуску 2000, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_7, довіреність дійсна на строк до 01.07.2012 року. (а.с. 22, 117 т.1);

- копію витягу про реєстрацію в єдиному реєстрі довіреностей від 01.07.2009 року, відповідно до якого ОСОБА_4 видала довіреність ОСОБА_1 на майно: автомобіль легковий, номер державної реєстрації: НОМЕР_1, марка ДЕУ ЛАНОС, рік випуску 2000 (а.с. 23 т.1);

- копію страхового полісу від 24.06.2006 року, який діяв з 25.06.2014 до 24.05.2015 року, страхувальник ОСОБА_7 сплатив страхову суму за транспортний засіб DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_7 (а.с. 24 т.1);

- копію страхового полісу від 18.06.2012 року, який діяв з 25.06.2012 до 24.06.2013 року, страхувальник ОСОБА_7 сплатив страхову суму за транспортний засіб DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2000, кузов НОМЕР_7 (а.с. 25 т.1);

- копію страхового полісу від 24.06.2011 року, який діяв з 25.06.2011 до 24.06.2012 року, страхувальник ОСОБА_1 сплатила страхову суму за транспортний засіб DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2000, кузов НОМЕР_7 (а.с. 26 т.1);

- копію страхового полісу від 21.06.2010 року, який діяв з 22.06.2010 до 21.06.2011 року, страхувальник ОСОБА_1 сплатила страхову суму за транспортний засіб DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2000, кузов НОМЕР_7 (а.с. 27 т.1);

- копію страхового полісу від 14.09.2009 року, який діяв з 15.09.2009 до 14.09.2010 року, страхувальник ОСОБА_7 сплатив страхову суму за транспортний засіб DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2000, кузов НОМЕР_7 (а.с. 28 т.1);

- довідку ГУДМС, УДМС України у Дніпропетровській області від 26.01.2016 р., згідно якої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована за місцем проживання в АДРЕСА_3 (а.с .32 т.1);

- копію витягу із паспорта громадянки України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованої за місцем проживання в АДРЕСА_3. (а.с.43 т.1);

- копію довіреності від 14.08.2006 року, відповідно до якої ОСОБА_7, діючи по довіреності від імені ОСОБА_4, уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси в органах Державтоінспекції при проведенні технічного огляду належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ автомобіля марки ДЕУ ЛАНОС, рік випуску 2000, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_7, довіреність видана на строк до 30.09.2008 року. (а.с. 47, 119 т.1);

- копію листа від 31.10.08 року, на ім'я ОСОБА_4, відповідно до якого прокурор м. Вільногірська, повідомляє, що арешт на належний їй транспортний засіб ДЕУ ЛАНОС, номерний знак НОМЕР_11, рік випуску 2000, прокуратурою міста не накладався, прокуратурою міста не міг бути направлений лист до будь-яких органів, в тому числі ОВС чи МРЕВ за № НОМЕР_8 від 23.05.2001 р. (а.с. 50);

- копію посвідчення водія, виданого 23.05.2001 року, відповідно до якого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, отримала категорію В (а.с. 75 т.1)

- копію розписки від 19.01.2015 року, відповідно до якої ОСОБА_6 отримав автомобіль свого батька ОСОБА_7, ДЕУ ЛАНОС, номерний знак НОМЕР_1, в якості спадщини (а.с. 76 т.1);

- копію витягу із паспорта громадянина України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованого за місцем проживання в АДРЕСА_1 (а.с.101 т.1);

- копію листа від 24.02.2015 року надісланого центром надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів УДАІ ГУМВС України у Дніпропетровській області, повідомляється, що станом на 14.04.2001 р. власником автомобіля DAEWOO LANOS, д. н. НОМЕР_1, к. НОМЕР_7 був ОСОБА_7, що мешкає в АДРЕСА_3. (а.с. 106,151 т.1);

- копію картки обліку ТЗ від 21.02.2015 року, відповідно до якої ОСОБА_4 є власником автомобіля ДЕУ ЛАНОС, державний номер НОМЕР_1, тех. операція - реєстрація придбаного ТЗ на аукціоні, товарній біржі, дата операції 21.04.2001 р., документ - біржова угода № 12508 від 14.04.2001 р. (а.с. 107 т.1);

- копію картки обліку ТЗ від 24.02.2015 року, відповідно до якої ОСОБА_7 є власником автомобіля ДЕУ ЛАНОС, державний номер НОМЕР_4, тех. операція - зняття з обліку для реалізації, дата операції - 14.04.2001 р. (а.с. 108 т.1);

- копію картки обліку ТЗ від 24.02.2015 року, відповідно до якої ОСОБА_7 є власником автомобіля ДЕУ ЛАНОС, державний номер НОМЕР_4, тех. операція - реєстрація ТЗ (первинна постановка на облік), дата операції - 14.04.2001 р., документ: акт прийому-передачі № ДЮА064027 від 24.02.2001 р. (а.с. 109 т.1);

- копію листа від 23.03.2015 року на ім'я Вязового В.В., відповідно до якого прокурор м. Вільногірська, повідомляє, що 26.03.2001 року була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_7, 1958 р. н., за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.165 КК України. За матеріалами даної справи 18.04.2001 року був накладений арешт на майно ОСОБА_7, в тому числі на автомобіль ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_4. Проте зазначений арешт не був фактично виконаний, оскільки ОСОБА_7 14.04.2001 року зняв його з обліку в МРЕВ м. Дніпродзержинська та продав. (а.с. 111, 149 т.1);

- копію довідки від 12.01.2015 року, виданої начальником відділу загально-організаційного забезпечення, контролю, внутрішньої політики та зв'язків з ЗМІ, на ім'я ОСОБА_1, повідомляється що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2. (а.с. 112 т.1)

- копію розрахункової квитанції кафе "Бригантина" від 03.01.2015 р., згідно якої ОСОБА_1 сплатила за 11 видів харчових продуктів 6408.00 грн. (а.с.113 т.1);

- копію розрахункової квитанції кафе "Бригантина" від 08.01.2015 р., згідно якої ОСОБА_1 сплатила за 11 видів харчових продуктів 1922.40 грн. (а.с.113 т.1, зворотна сторона);

- копію розрахункової квитанції кафе "Бригантина" від 09.02.2015 р., згідно якої ОСОБА_1 сплатила за 11 видів харчових продуктів 2136.00 грн. (а.с.114 т.1);

- копію товарного чека від 02.01.2015 р. про оплату ОСОБА_1 ритуальних предметів з поховання на суму 2598.00 грн. (а.с.116 т.1);

- лист начальника ВДАІ з обслуговування м. Вільногірська ГУМВС України у Дніпропетровській області від 20.04.2015 р., про неможливість надати інформацію про те, коли та з якого приводу ставився на штрафний майдан у 2001 році а/м ДЕУ Ланос д/н НОМЕР_1 або д/н НОМЕР_4, оскільки "Журнал затримання та видачі транспорта" знищено за терміном зберігання. Додаток - довідка канцелярії Вільногірського МВ ГУМВС від 20.04.2015 р. про знищення зазначеного журналу, згідно Акту знищення № 815 від 11.02.2014 р. (а.с.131, 132 т.1);

- копію листа від 28.04.2015 року на ім'я Вязового В.В., відповідно до якого прокурор м. Вільногірська, повідомляє, що 26.03.2001 року була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_7, 1958 р. н., за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.165 КК України. За матеріалами даної справи 18.04.2001 року був накладений арешт на майно ОСОБА_7, в тому числі на автомобіль ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_4, автомобіль ВАЗ-2102 д. н. НОМЕР_5 та гараж НОМЕР_6 в кооперативі "Радужний". Проте зазначений арешт не був фактично виконаний, оскільки ОСОБА_7 14.04.2001 року зняв автомобіль ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_4, з обліку в МРЕВ м. Дніпродзержинська та продав. Інформація стосовно зняття арешту з автомобіля ВАЗ-2102, д. н. НОМЕР_5, та з гаража НОМЕР_6 в кооперативі "Радужний" в прокуратурі міста відсутня (а.с. 150 т.1);

- фототаблицю з кольорових фото (по два фото на одній сторінці), на яких є зображення спірного автомобіля ДЕУ ЛАНОС, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 спільно з іншими їхніми родичами та знайомими, починаючи з 27.02.2002 р. закінчуючи 15.06.2014 р. (а.с.176-182 т.1);

- копію довідки про проведення огляду транспортного засобу та оцінки спричиненої шкоди від 01.06.2015 р., стосовно автомобіля ДЕУ ЛАНОС, д. н. НОМЕР_1, що склала 18920.00 грн. (а.с.195, 201 т.1);

- копію листа ОСОБА_18 від 05.06.2015 р. на адресу адвоката В'язового В.В. про його присутність за викликом міліції 01.06.2015 р. під час огляду відкритого гаража НОМЕР_12 в гаражному кооперативі "Сонячний" та автомобіля ДЕУ ЛАНОС д. н. НОМЕР_1, який пробував витягти з гаража на буксирі ОСОБА_19 (а.с.234-235;

- копію довіреності від 21.04.2001 року, відповідно до якої ОСОБА_4 доручила ОСОБА_7 керувати належним їй автомобілем марки ДЕУ ЛАНОС, рік випуску - 2000, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_7, з правом виїзду за кордон, довіреність дійсна на строк до 21.04.2004 року (а.с.44 т.2);

- копію спадкової справи № 83/2015 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, в тому числі копію заяви ОСОБА_2 від 12.06.2015 р. про прийняття спадщини після настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_7 (а.с.123-129 т.2);

- квитанцію від 16.03.2016 р. про сплату позивачем-третьою особою з самостійними вимогами, ОСОБА_2, судового збору за подачу позову в сумі 551.20 грн. (а.с.133 т.2);

- копію заяви ОСОБА_20 від 25.03.2016 р., з якої витікає, що весною 2001 року він успадкував автомобіль і займався його переоформленням в МРЕВ м. Дніпродзержинська. З ним була його колишня дружина ОСОБА_3, яка повідомила його про те, що ОСОБА_7, якого він бачив в МРЕВ, та ОСОБА_4, які спільно проживали як чоловік та жінка, приїхали удвох у МРЕВ з метою фіктивного переоформлення машини Ланос з ОСОБА_7 на ОСОБА_4, з метою уникнення арешту автомобіля. (а.с.183 т.2);

- копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВАЗ2101, д. н. НОМЕР_13 на власника ОСОБА_20, на підставі успадкування від 6.05.2000 р., дата видачі 31.03.2001 р. (а.с.184 т.2);

- копію квитанції від 19.05.2016 р. на суму 1100.00 грн., про оплату ОСОБА_2 адвокату В'язовому В.В. відповідно до умов договору від 10.03.2016 р., № 25/16 (а.с.198 т.2);

- копію квитанції від 11.05.2016 р. на суму 1650.00 грн., про оплату ОСОБА_2 адвокату В'язовому В.В. відповідно до умов договору від 10.03.2016 р., № 25/16 (а.с.199 т.2);

- копію квитанції від 25.04.2016 р. на суму 1650.00 грн., про оплату ОСОБА_2 адвокату В'язовому В.В. відповідно до умов договору від 10.03.2016 р., № 25/16 (а.с.200 т.2);

- копію квитанції від 10.03.2016 р. на суму 1650.00 грн., про оплату ОСОБА_2 адвокату В'язовому В.В. відповідно до умов договору від 10.03.2016 р., № 25/16 (а.с.200 т.2);

- довідку-розрахунок витрат з оплати правової допомоги та захисту інтересів ОСОБА_2 адвокатом В'язовим В.В., на загальну суму 6050.00 грн. (а.с.201 т.2);

- заяву адвоката В'язового В.В. від 23.05.2016 р. про визнання показань свідка ОСОБА_16 недопустимим доказом, оскільки вона не посилається на жодний з письмових доказів (а.с.202 т.2).

Вислухавши сторони, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог за первісним позовом та позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами слід відмовити в повному обсязі, відповідно, за відсутністю спірних відносин між позивачкою та відповідачкою, та за недоведеністю позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами, з наступних підстав.

Суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини:

15.03.2000 року ОСОБА_7 розірвав шлюб з ОСОБА_8, з якою мав двох спільних дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6

24.02.2001 р. ОСОБА_7 купив спірний автомобіль: «ДЕУ ЛАНОС», 2000 року випуску, виробник ЗАТ «ЗАЗ», двигун № НОМЕР_10, кузов № НОМЕР_7, реєстраційний номер НОМЕР_4.

14.04.2001 р. ОСОБА_7 за біржової угодою № 12508 від 14.04.2001 р. зазначений автомобіль продав своїй знайомій, ОСОБА_4, в зв'язку з чим змінився реєстраційний номер автомобіля на НОМЕР_1. Даний факт підтверджується документально, копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, де зазначено біржову угоду № 12508 від 14.04.2001 р., показаннями свідка ОСОБА_16 та не заперечується сторонами.

З пояснень сторін та показань свідка ОСОБА_8 витікає, що з осені 2000 р. або з літа 2001 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_4, які були між собою знайомі по роботі, стали підтримувати між собою близькі стосунки, як чоловік та жінка, що проживають однією сім'єю без укладення шлюбу. Суд вважає, що сторони не довели зазначені факти, стосовно часу їх виникнення, оскільки свідок ОСОБА_8 не повідомила, коли та за яких обставин, з яких джерел, їй стало достовірно відомо про наявність близьких стосунків між ОСОБА_7 та ОСОБА_4

02.11.2001 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_4 уклали між собою шлюб, за яким ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_4.

31.10.2005 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_4 шлюб розірвали, при цьому, за твердженням позивачів та третьої особи ОСОБА_6, за наслідками усної угоди між ними про поділ майна, ОСОБА_7 дістався лише спірний автомобіль, яким він продовжував користуватися до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, в зв'язку з чим відкрилася спадщина, до складу якої, на думку позивачів та третіх осіб, входить автомобіль «ДЕУ ЛАНОС», 2000 року випуску, виробник ЗАТ «ЗАЗ», двигун № НОМЕР_10, кузов № НОМЕР_7, реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки вони вважають, що цей автомобіль був проданий ОСОБА_7 відповідачці ОСОБА_4 за фіктивною біржової угодою № 12508 від 14.04.2001 р., що не тягне за собою юридичних наслідків передбачених даним правочином, внаслідок чого ОСОБА_7 залишається дійсним власником спірного автомобіля, а позивач ОСОБА_2, який прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_7, прохає визнати зазначену біржову угоду недійсною.

В обгрунтування цієї вимоги позивачі та третя особа ОСОБА_6 стверджують, що фактичним власником спірного автомобіля був весь час ОСОБА_7, і посилаються на наступні обставини:

1. що ОСОБА_7 продав автомобіль для того, щоб уникнути його конфіскації, оскільки у відношенні нього була порушена кримінальна справа, за якою було прийняте рішення про накладення арешту на зазначений автомобіль, який мав на той час реєстраційний номер НОМЕР_4, тому договір біржової угоди купівлі-продажу № 12508, від 14.04.2001 р., є фіктивним, оскільки, фактично ОСОБА_7 автомобіль не передавав ОСОБА_4 і користувався ним та технічно утримував до настання його смерті;

2. що в період з 14.04.2001 р. по час настання смерті ОСОБА_7, відповідачка ОСОБА_4 не пред'являла претензій на автомобіль, навпаки надавала довіреності на ім'я ОСОБА_7, від 21.04.2001 р., та ОСОБА_1, від 01.07.2009 р. - з повноваженнями на відчуження спірного автомобіля, яка спільно з ним мешкала однією сім'єю, як жінка та чоловік, без реєстрації шлюбу, в період з липня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто по день настання смерті ОСОБА_7;

3. що в період після укладення фіктивного договору 14.04.2001 р. і до дня настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 користувався постійно спірним автомобілем і технічно його утримував, враховуючи, що, згідно законодавству, з певного часу не потрібно було оформляти письмову довіреність на право керування автомобілем.

4. укладення 02.11.2001 р. шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, також, на їх думку, підтверджує фіктивність біржової угоди купівлі-продажу спірного автомобіля.

Суд вважає, що позивачі та третя особа, ОСОБА_6, не надали належних та допустимих доказів, стосовно недійсності біржової угоди № 12508 від 14.04.2001 року.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, зазначено: п. 4. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; п.6. Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом; п.7. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Суд вважає, що для вирішення спору, стосовно недійсності біржової угоди № 12508 від 14.04.2001 року та стосовно строку позовної давності на цю вимогу слід застосовувати законодавство, що діяло на час укладення даної угоди, зокрема правові норми Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, який втратив чинність з 01.01.2004 року, та ЗУ "Про власність" N 697-XII, від 07 лютого 1991р., який втратив чинність на підставі ЗУ N 997-V від 27.04.2007, ЗУ "Про товарну біржу" від 10.12.1991 року; стосовно спірних відносин про встановлення факту проживання позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без укладення шлюбу в період з липня 2006 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1, суд керується законодавством, що набрало чинності після 01.01.2004 року, зокрема Цивільним кодексом України та Сімейним кодексом України, які набрали чинності з 01.01.2004 року, та якими і регулюються зазначені правовідносини.

Згідно ст.ст.10,11,60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 86 ЦК України 1963 р., право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно ст. 4 ЗУ «Про власність», власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Згідно ст. 224 ЦК України 1963 р., за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 225 ЦК України 1963 р., право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно ст. 145 ЦК України 1963 р., якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.

Згідно ст. 239 ЦК України 1963 р., якщо в силу рішення суду, арбітражу або третейського суду продана річ вилучена у покупця, продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві понесені ним збитки. Угода сторін про звільнення або обмеження відповідальності продавця недійсна, якщо продавець, знаючи про існування прав третьої особи на продавану річ, навмисно приховав це від покупця.

Згідно ч.2 ст. 4 ЦК УРСР 1963 р., цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 41 ЦК України 1963 р., угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 44 ЦК України 1963 р., повинні укладатись у письмовій формі:

1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Згідно ст. 153 ЦК УРСР 1963 р., договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 48 ЦК України, 1963 р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей; по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно ст.49 ЦК України 1963 р., якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Згідно ст. 58 ЦК України 1963 р., недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Згідно ст.59 ЦК України 1963 р., угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Згідно ст.71 Цивільного Кодексу Української РСР (надалі ЦК України 1963 р.), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно 74 ЦК України 1963 р., вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Згідно ст. 75 ЦК України 1963 р., позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно ст. 76 ЦК України 1963 р., перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Згідно ст. 80 ЦК України 1963 р., закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Згідно ст.ст. 10,11 ЦПК України, що набрав чинності з 01.01.2004 р., суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 202 ЦК України, ч. 1 - Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 203 ЦК України, 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України, 1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України, 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 216 ЦК України, 1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Суд не погоджується з твердженням позивачів, третьої особи ОСОБА_6, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_15, стосовно фіктивності спірної біржової угоди між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, оскільки інших достовірних, належних та допустимих доказів, стосовно незаконності укладення цієї угоди, не наведено, враховуючи, що твердження позивачів, третьої особи ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_15 про фіктивність біржового договору, зроблені виключно на підставі припущень, оскільки жоден з цих осіб в судовому засіданні, в тому числі свідки, не стверджують, що про фіктивність цієї угоди їм стало відомо, саме, від ОСОБА_7 за його життя, а відповідачка ОСОБА_4 повністю заперечує фіктивність цього договору. Надання нею спірного автомобіля в тимчасове користування ОСОБА_7 за довіреностями та без них, свідчить лише про те, що вона, як власник, мала право розпоряджатися своєю власністю, враховуючи, що вона та ОСОБА_7 перебували у шлюбі, а після розірвання шлюбу мали нормальні відносини, що ніким із сторін не оспорюється.

Наявність порушеної кримінальної справи у відношенні ОСОБА_7 та загроза накладення арешту на спірний автомобіль, дійсно, могли бути мотивом ОСОБА_7 для оплатного відчуження автомобіля, проте ця обставина також є тільки припущенням, оскільки дійсні мотиви, за якими діяв ОСОБА_7, є невідомими і такими, що не можуть бути встановленими, в зв'язку з його смертю, тому їх неможливо вважати такими, що завідомо суперечили інтересам соціалістичної держави і суспільства (ст. 49 ЦК України 1963 р.). Разом з тим, суд доходить висновку, що спірна біржова угода була укладена, з дотриманням всіх необхідних умов, оскільки сам, ОСОБА_7 ні в період перебування у шлюбі з ОСОБА_4 ні після цього, не дивлячись на те, що мав змогу переоформити спірний автомобіль у свою власність, в тому числі через довіреність, яку надавала ОСОБА_4 позивачці ОСОБА_1 від 01.07.2009 р., ніяких дій для цього не вичинив, що свідчить про дійсність спірної біржової угоди. Стосовно пояснень ОСОБА_1, що ці дії за довіреністю не були вчинені внаслідок відсутності коштів, в зв'язку з захворюванням та лікуванням рідної їй особи, ніяким чином не доведені, але невчинення цих дій свідчить про те, що протягом всього періоду користування спірним автомобілем, в тому числі протягом 3 років, коли діяла довіреність від 01.07.2009 р., ОСОБА_7 не скористався можливістю переоформити автомобіль на себе.

Суд також приймає до уваги, що за довіреністю від 01.07.2009 р. ОСОБА_4 надавала повноваження ОСОБА_1 на відчуження спірного автомобіля шляхом продажі та міни, і не вказувала про можливість укладення договору дарування, тобто безоплатного відчуження спірного автомобіля, що свідчить про дійсність спірної біржової угоди, за якою ОСОБА_4 стала власником автомобіля, а ОСОБА_7 був дійсним продавцем зазначеного автомобіля, що свідчить про відсутність ознак мнимої угоди (ст. 58 ЦК України 1963 р.).

Думка позивачів та третьої особи ОСОБА_6, що укладення 02.11.2001 р. шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, є підтвердженням фіктивності спірної біржової угоди, є тільки припущенням, оскільки доказів того, що на час укладення спірної біржової угоди вони мали намір укласти шлюб і це якось пов'язане, саме з зазначеною біржовою угодою, не надано.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірна біржова угода № 12508 від 14.04.2001 року, була укладена між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, відповідно до вимог вищенаведених правових норм ЦК України 1963 р., що, дійсним власником спірного автомобіля є, саме, ОСОБА_4 При цьому суд враховує, що позивач ОСОБА_2 не надав для дослідження в судовому засіданні саме тексту спірної біржової угоди, а також даних про те, що кримінальна справа порушувалася у відношенні ОСОБА_7 на законних підставах і по ній винесено обвинувальний вирок чи постанова про закриття за нереабілітуючих підстав, тому суд вважає також обгрунтованим застосування положень ст. 328 ЦК України, що діє з 01.01.2004 р.

Оскільки, право власності ОСОБА_4 та її стосунки з ОСОБА_7 продовжувалися і після 01.01.2004 року, то суд вважає, що характер цих стосунків не змінився, власником спірного автомобіля була і є ОСОБА_4, тимчасовим користувачем цього ж автомобіля був ОСОБА_7, який технічно і утримував автомобіль, що не надавало йому права власності.

Згідно ст. 319 ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2004 р.,: 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. 3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. 4. Власність зобов'язує. 5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. 6. Держава не втручається у здійснення власником права власності. 7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і вправі вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, власність зобов'язує.

Згідно статті 321 ЦК України: 1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 386 ЦК України: 1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. 2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Вирішуючи спір, суд керується також правовими висновкам, викладеними в п.п. 5, 7, 8 Постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема, що наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, що, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Суд вважає, що третя особа з самостійними вимогами, ОСОБА_2, пропустив трирічний строк позовної давності, для подання позову про визнання недійсною спірної біржової угоди № 12508 від 14.04.2001 р., відповідно ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2014 р., оскільки, він, за його поясненнями, був допитаний в якості свідка в кримінальній справі, що порушувалася у відношенні його батька ОСОБА_7 26.03.2001 р. прокуратурою м. Вільногірська, весь час разом з батьком користувався спірним автомобілем, в тому числі за довіреністю від 14.08.2006 р., дійсною до 30.09.2008 р., відповідно до чого, йому не могло бути невідомо про укладену спірну біржову угоду та, на його думку, про її фіктивність.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 ЦК України передбачено наслідки спливу позовної давності, а саме: 1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. 2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. 3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, згідно наданих доказів та згідно вимог закону, суд доходить висновку, що в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами, ОСОБА_2, слід відмовити в повному обсязі, в зв'язку з недоведеністю позовних вимог і в зв'язку з пропуском позивачем 3-річного строку звернення з даним позовом до суду.

Стосовно первісного позову ОСОБА_1, суд доходить висновку, що позов про встановлення факту проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 11 липня 2006 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, пред'явлено до відповідачки ОСОБА_4 безпідставно, оскільки з цього приводу позивачка не навела жодних доказів, стосовно наявності спору з цього приводу, тобто, стосовно наявності заперечень цього факту з боку ОСОБА_4. Навпаки, враховуючи те, що ОСОБА_4 оформляла на ОСОБА_1 довіреність від 01.07.2009 р. з повноваженнями на відчуження спірного автомобіля, ця обставина підтверджує позицію відповідачки ОСОБА_4, що вона не мала і не має заперечень проти того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 проживали спільно однією сім'єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу.

Суд погоджується з посиланнями позивачки ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2 на положення п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування", згідно якого, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Згідно із п. 20 Постанови, справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

В зв'язку з чим, враховуючи відсутність спору стосовно права, встановлення вищезазначеного факту, за заявою ОСОБА_1, підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а не позовного, тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити в повному обсязі.

Стосовно копії листа ОСОБА_18 від 05.06.2015 р. (а.с.234-235), суд дійшов висновку про неналежність і недопустимість цього доказу, оскільки ця особа не була допитана в якості свідка в судовому засіданні і інформація, яка міститься в його поясненні, ніяким чином не стосується, саме тих обставин, які слід встановлювати, відповідно до позовних вимог позивачів.

Стосовно копії заяви ОСОБА_20 від 25.03.2016 р. (а.с.183 т.2), суд дійшов висновку про неналежність і недопустимість цього доказу, оскільки ця особа не була допитана в якості свідка в судовому засіданні, а інформація, що міститься в його заяві, носить суперечливий, надуманий, характер. Так, із заяви витікає, що ОСОБА_20 був одночасно з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 весною 2001 року в МРЕВ м. Дніпродзержинська, проте це твердження не відповідає дійсності, оскільки надана ним копія свідоцтва, про реєстрацію його транспортного засобу, видана 31.03.2001 р. на підставі успадкування від 6.05.2000 р., в той час як, свідоцтво про реєстрацію спірного автомобіля видане 21.04.2001 р. на підставі біржової угоди від 14.04.2001 р., тобто дати відвідування МРЕВ не співпадають, з чого витікає, що ОСОБА_20 і його колишня дружина, та ОСОБА_7 і ОСОБА_4 не могли бути одночасно, в один день, в МРЕВ м. Дніпродзержинська, і ОСОБА_20 та його колишня дружина, таким чином не могли отримати надану ОСОБА_20 інформацію.

Стосовно наполягання представника позивачів, адвоката В'язового В.В., на визнанні показань свідка ОСОБА_16 недопустимим доказом, суд вважає можливим задовольнити це клопотання частково, а саме в частині надання нею позики ОСОБА_4, оскільки, дійсно, ніяких посилань на письмові документи, стосовно цього правочину, свідок не зробила. Проте суд приймає показання свідка, стосовно її присутності при проведенні розрахунку за автомобіль ОСОБА_4 з ОСОБА_7, оскільки біржова угода купівлі-продажу спірного автомобіля була укладена в письмовій формі та підтверджує факт розрахунку, що не суперечить положенням ч.1 ст. 218 ЦК України, та п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керуючись ст. 88 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір", дійшов висновку, що судові витрати за первісним позовом, в виді судового збору - 243.60 грн., слід покласти на позивачку, ОСОБА_1; судові витрати за позовом третьої особи на боці позивача, в виді судового збору - 551.20 грн., та в виді оплати третьою особою юридичної допомоги та представництва інтересів в суді адвокатом В'язовим В.В., в сумі - 6050.00 грн., слід покласти на позивача, тобто на третю особу з самостійними вимогами, ОСОБА_2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215, 222, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Відмовити у встановленні факту проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 11 липня 2006 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судові витрати за первісним позовом, в виді судового збору - 243.60 грн., покласти на позивачку, ОСОБА_1.

В задоволенні позову третьої особи на боці позивача, ОСОБА_2, відмовити в повному обсязі.

Відмовити у визнанні недійсною з моменту укладення, з 14 квітня 2001 року, біржову згоду № 12508 від 14.04.2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля «DAEWOO Lanos», виробник ЗАТ «ЗАЗ», двигун № НОМЕР_14, кузов № НОМЕР_7, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2000 року випуску, ОСОБА_4, як укладену без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судові витрати за позовом третьої особи на боці позивача, в виді судового збору - 551.20 грн., та в виді оплати третьою особою юридичної допомоги та представництва інтересів в суді адвокатом В'язовим В.В., в сумі - 6050.00 грн., покласти на позивача, тобто на третю особу з самостійними вимогами, ОСОБА_2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається, протягом десяти днів з дня його проголошення, через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам та третім особам .

Головуючий суддя Шаповал Г.І.