Рішення № 57959475, 18.05.2016, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" травня 2016 р.Справа № 921/627/15-г/15

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПУЛСІС", вул. Студентська, 4/15, м. Львів, Львівська область,79017

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про cтягнення заборгованості в сумі 63 443,70 грн.

представники сторін не з'явилися

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПУЛЬСІС" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 63 443,70 грн. заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог, що підтримані у судовому засіданні його повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору про надання послуг із розробки електронно-інформаційного ресурсу №1401/1д, в частині своєчасної та повної оплати вартості виконаних робіт, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з урахуванням штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Разом з тим, 16.02.2016р. від позивача надійшла заява в порядку ст.22 ГПК України, про збільшення розміру позовних вимог щодо заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Розглянувши дану заяву, суд вважає, що остання подана у відповідності до вимог процесуального законодавства, не порушує будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів, а тому приймається судом, з огляду на що спір розглядається з її урахуванням.

У свою чергу відповідач, згідно відзиву на позов та наданих у судових засіданнях пояснень його повноважного представника, позовні вимоги заперечує, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Учасникам спору у процесі розгляду справи належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України, роз'яснено.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розгляд справи неодноразово відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва з підстав, викладених у відповідних ухвалах та формулярі (протоколі) судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення учасників процесу, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом та слідує із матеріалів справи, 14 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПУЛЬСІС" (Виконавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (веб-сайту, веб - магазину) №1401/1д (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню послуг по розробці ІНФОРМАЦІЯ_1 в обсязі, в терміни і по вартості згідно додатків до цього договору, що є невід'ємними його частинами.

Додатком №1 до Договору контрагентами узгоджено технічне завдання на розробку інтернет - магазину ІНФОРМАЦІЯ_1.

Умовами правочину обумовлено, що господарське товариство розпочинає виконання робіт з моменту підписання Договору та оплати Замовником 10% вартості робіт. Термін виконання робіт становить 5 місяців з моменту затвердження Замовником графічного дизайну.

Згідно положень п. 3.1, 3.2 даної угоди, загальна вартість робіт зазначається у Додатку №2 до Договору та оплата проводиться згідно умов, визначених у ньому.

Судом в процесі розгляду спору, досліджувались оригінали даного письмового доказу, примірник, який належить відповідачу знаходиться у матеріалах справи; розбіжностей між текстами документів судом не встановлено

Так, у відповідності до викладених у Додатку №2 умов, сторони домовились, що погодинний тариф становить 1 люд./год. - 200 грн., мінімальна вартість робіт, проведених на виконання проекту складає 42 000 грн. за 210 люд./год. оплата за роботи, проведені на виконання проекту буде здійснюватися поетапно, згідно виставлених Виконавцем рахунків.

У п.4.1 правочину контрагентами погоджено, що договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до того часу, поки сторонами не будуть виконані всі зобов'язання по ньому.

Як вказує позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань, товариством у повному обсязі виконано обумовлений обсяг робіт по розробці електронно-інформаційного ресурсу на загальну суму 62 594,00 грн., за наслідками яких складено акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 14.03.2014р., який разом із рахунком на оплату за кінцеву фазу робіт направлено 18.03.14 року на адресу контрагента, та отримано ним 21.03.2014 року, що засвідчується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Проте, відповідач провів оплату лише в розмірі 23 000,00 грн., про що свідчать банківські виписки та довідка ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Львові від 26.05.2015р.

У той же час, підприємець від підписання акту здачі - прийняття робіт відмовився.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу контрагента 30.05.2015р. направлялась вимога про сплату існуючої заборгованості у семиденний строк, яка останнім залишена без реагування та належного виконання.

Через наведені обставини, з метою захисту свого порушеного права, господарське товариство звернулось до господарського суду із позовом про стягнення боргу із його контрагента за виконані по Договору роботи з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши норми чинного законодавства, яке регламентує спірні правовідносини, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із наступних міркувань.

Згідно частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічні положення містяться в ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, взаємовідносини, які склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору підряду та регулюються параграфом 3 глави 61 ЦК України.

За приписами ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, укладений учасниками спору 14.01.2013р. правочин слугує підставою для виникнення між ними господарських зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач вказує на належне виконання ним обумовлених договором робіт, посилаючись на звіт про витрачений час на проект в період з 04.02.2013р. по 05.12.2013р. та акт здачі - прийняття робіт від 14.03.2014р.

За приписами частини першої ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

У відповідності до п.3.3. Договору, здача-приймання робіт проводиться шляхом підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг). Виконавець після виконання повного обсягу робіт, передбачених Договором та Додатками до нього, але в будь-якому випадку в межах встановлених строків виконання робіт, передає Замовнику підписаний акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг). Замовник протягом 3 робочих днів з моменту отримання акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) зобов'язаний прийняти роботи та повернути Виконавцеві підписаний акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) або поінформувати Виконавця про мотивовану відмову від приймання робіт з переліком необхідних доробок та строків їх виконання.

Із наведених норм цивільного законодавства та положень укладеного сторонами правочину слідує, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами у разі відсутності заперечень щодо обсягу та якості виконаних робіт, а у разі їх наявності - замовник зобов'язаний негайно про них заявити.

Разом з тим, згідно коментованої статті ЦК України, підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт.

У свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

У той же час, як свідчать матеріали справи, жодних зауважень щодо якості виконаних робіт чи наявності будь-яких інших недоліків, від відповідача на адресу господарського товариства не надходило.

Враховуючи викладене, безпідставна відмова замовника від підписання акта виконаних робіт за договором підряду не звільняє приватного підприємця від обов'язку щодо їх оплати.

Аналогічна правова позиція міститься і в оглядовому листі ВГСУ "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду" №01-06/374/2013 від 18.02.2013р.

З наведеного в сукупності, суд констатує, що замовник на порушення вимог ст. ст. 853, 882 ЦК України безпідставно відмовився від прийняття робіт, своєчасно не заявивши про їх недоліки (за наявності таких), а відтак він не звільняється від обов'язку оплатити роботи, виконані за договором підряду. При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.853 ЦК України, приватний підприємець втрачає право посилатись на вказані недоліки.

Більше того, для встановлення обсягу виконаних позивачем по договору від 14.01.2013р. робіт із розробки електронно-інформаційного ресурсу та відповідність останніх умовам правочину, судом згідно ухвали від 09.09.2015р. у справі призначалась судова комп'ютерно-технічна експертиза, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Однак, зважаючи на не оплату саме відповідачем ( який заперечує належне виконання робіт за Договором господарським товариством) вартості проведення експертного дослідження, ухвала суду від 09.09.2015р. залишена без виконання, а матеріали справи повернені на адресу господарського суду. Таким чином, суд констатує, що відповідач, всупереч ст.ст. 33-34 ГПК України, не довів належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається у своїх запереченнях.

Крім того, суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо неотримання ним акту здачі-прийняття робіт від 14.03.2014р., з наступних міркувань.

У п.6.4. правочину контрагентами узгоджено, що усі повідомлення, які стосуються даного Договору, повинні бути виконані у письмовій формі.

Так, у розділі 8 угоди "Адреси та реквізити сторін" вказано юридичну адресу Замовника - ФОП ОСОБА_1: 46008. АДРЕСА_1.

Разом з тим, як зазначає позивач, упродовж строку дії Договору, вся поштова кореспонденція надсилалась підприємцю на адресу для листування - АДРЕСА_2, яка вказана на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі "Зв'язатися з нами".

Як встановлено судом та слідує із письмової інформації, наданої ТОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області від 13.05.16 р. № 17230/7/10-16/392 та копії повідомлення, яке 20.08.13 р. направлялось до податкового органу приватним підприємцем ( лист та копія повідомлення знаходяться у матеріалах справи) , за вказаною адресою знаходиться оптовий склад ФОП ОСОБА_1, який включений відповідачем до об'єктів оподаткування, згідно повідомлення про об'єкти оподаткування, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність. Тобто, за вказаною адресою підприємцем - відповідачем по справі здійснюється господарська діяльність.

Крім того, у відповідності до п.89,90 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМ України від 05.03.2009р. №270, реєстровані поштові відправлення вручаються одержувачам за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу.

Адресат може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю, що оформляється в установленому законодавством порядку.

Отже, рекомендоване відправлення могло бути отримане лише відповідачем або уповноваженою ним особою.

З огляду на наведене, твердження відповідача щодо надіслання товариством 18 березня 2014 року поштового відправлення на адресу, яка не має жодного відношення до місця проживання чи роботи підприємця та отримання останнього невідомою особою, судом оцінюються критично.

Водночас, суд зважає і на те, що Договором та законодавством не встановлено імперативних вимог до порядку надіслання учасниками договірних відносин бухгалтерських документів один одному. З наведеного суд приходить до висновку, що направивши відповідачу акт виконаних робіт рекомендованою кореспонденцію та отримавши від поштового відділення докази вручення даного відправлення адресату , господарське товариство обгрунтовано стверджує про вручення даного документа саме приватному підприємцю.

Більше того, 30 травня 2015 року позивачем цінним листом із описом вкладення на адресу , що зазначена у Договорі, відповідачу направлена вимога про сплату заборгованості разом із рахунком №ВВ-1-2014, які отримані за даними повідомлення про вручення поштового відправлення особисто приватним підприємцем 05.06.2015 року.

Однак, будь - яких заперечень, застережень чи повідомлень у письмовій формі, як це передбачено у п.6.4 Договору, щодо неналежного виконання його умов Виконавцем, приватним підприємцем на адресу ТОВ не направлялось.

У Додатку №2 до Договору сторони прийшли до згоди, що оплата за роботи , проведені на виконання Проекту буде здійснюватись поетапно, згідно виставлених Виконавцем рахунків.

До матеріалів справи позивачем долучено чотири рахунки ( від 08.04.13 р. №ВВ-1-2013, від 08.07.13 р. №ВВ-2-2013, №ВВ-3-2013 від 08.10.13 р. від 14.03.14 р. №ВВ-1-2014) перші три із яких були оплачені приватним підприємцем. При цьому, у графах "Призначення платежу" кожного разу ним вказувалось, що ним проводиться "оплата за виконані роботи по розробці веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 " та зазначались періоди, коли дані роботи були проведені (виписки з банківського рахунку в матеріалах справи).

Наведеним спростовуються викладені у відзиві на позов твердження відповідача про те, що роботи по Договору Виконавцем розпочаті не були, як і його посилання на те, що приватний підприємець був позбавлений можливості відстежувати хід їх виконання.

Водночас, суд враховує, що контрагенти у Додатку № 2 до Договору визначили лише підставу для здійснення Замовником відповідних оплат, однак строку виконання останнім грошового зобов"язання не встановили.

Так, статтею 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Водночас, суд констатує, що у спірних правовідносинах, контрагентами в укладеному між ними договорі не визначено строку виконання зобов'язання ані у роках, ані у місяцях, тощо.

Не встановлено і терміну, що визначався б календарною датою до якої відповідач повинен був би розрахуватися або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З наведеного слід зробити висновок, що зобов'язання відповідача в частині оплати слід вважати таким, строк виконання якого не визначений, зважаючи на що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч.2 ст.530 ЦК України.

За даною правовою нормою, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи дату отримання відповідачем вимоги про оплату наявної заборгованості, строк на добровільне виконання підприємцем останньої сплив 12.06.2015р.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, станом на момент розгляду справи, основний борг відповідача перед позивачем становить 36 594,00 грн. та підлягає до стягнення з відповідача.

При цьому, судом враховуються приписи ст.ст.33,34 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідачем належними засобами доказування позовні вимоги спростовані не були.

Поряд з цим, за приписами статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

На підставі наведеної правової норми, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 29.03.2014р. по 09.02.2016р. 27 545,66 грн. інфляційних втрат та 3% річних за користування коштами в сумі 2 054.28 грн.

При цьому суд, констатує, що позивачем невірно визначено дату, з якої ним розпочато нарахування даних платежів. Як зазначалось вище, строк на добровільне виконання контрагентом позивача грошових зобов"язань сплив 12.06.2015р., а відтак відповідні нарахування слід проводити з 13.06.15 р., а не 29.03.14 р., як помилково вважає господарське товариство.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення зобов'язання, суд вважає, що до задоволення підлягають лише 1 171,01 грн. інфляційних втрат та 727,87 грн. - 3% річних за період з 13.06.2015р. по 09.02.2016р. В решті суми слід відмовити за безпідставністю.

Крім того, згідно поданого розрахунку, у зв'язку із порушенням термінів оплати за виконані роботи, позивачем за період з 29.03.2014р. по 18.12.2015р. нарахована відповідачу пеня у розмірі 13 314,71 грн.

Відповідно до п. 5.3 Договору, Замовник, у разі порушення термінів оплати виконаних робіт, сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

За наслідками проведеного перерахунку, з врахуванням приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч.6 ст. 232 ГК України та п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 4 764,24 грн. за період з 13.06.2015р. по 11.12.2015р. В решті заявлених вимог у цій частині господарському товариству слід відмовити за безпідставністю.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ "ІМПУЛСІС " до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за виконані по договору роботи, пені, 3% річних та втрат від інфляційних процесів, підлягають до часткового задоволення із наведених вище міркувань.

У відповідності до ст.ст. 44,49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог .

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід.код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПУЛСІС" (вул. Студентська, 4/15, м. Львів, Львівська область,79017, код ЄДРПОУ 34768504)- 36 594 (тридцять шість тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. основного боргу; 1 171 (одну тисячу сто сімдесят одну) грн. 01 коп. інфляційних втрат; 727 (сімсот двадцять сім) грн. 87 коп. 3% річних; 4 764 (чотири тисячі сімсот шістдесят чотири) грн. 24 коп. пені та 993 (дев'ятсот дев'яносто три) грн.99 коп. в рахунок повернення судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 25.05.2016р.

Суддя О.В. Руденко