Ухвала суду № 57957363, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/800/51385/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське виробниче підприємство «Дон-Лан»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року

у справі № 21/239

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське виробниче підприємство «Дон-Лан»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2013 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське виробниче підприємство «Дон-Лан» (далі - ТОВ «СУРВП «Дон-Лан»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва; відповідач) задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 482202 від 06 травня 2004 року, № 000492305/0 від 06 травня 2004 року, № 0000502305/0 від 06 травня 2004 року, № 0000512305/0 від 06 травня 2004 року. Стягнуто з рахунків Державного бюджету України на користь ТОВ «СУРВП «Дон-Лан» 85,00 грн. судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва задоволено. Постанову Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2013 року скасовано та прийнято нову - про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року та залишення в силі постанови Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено комплексну документальну перевірку ТОВ «СУРВП «Дон-Лан» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 15 лютого 2002 року по 01 жовтня 2003 року, за результатами якої складено акт № 19/23-05-7-31862695 від 30 квітня 2004 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 482202 від 06 травня 2004 року, яким позивачу визначено пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 796 722,86 грн.; № 000492305/0 від 06 травня 2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 836 552,00 грн. (1 369 290,00 грн. - основний платіж, 467 262,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000502305/0 від 06 травня 2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31 573 199,00 грн. (21 048 799,00 грн. - основний платіж, 10 524 400,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000512305/0 від 06 травня 2004 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 700,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпунктів 7.7.2, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7, пункту 22.5 статті 22 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 11.2 статті 11 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), статті 4 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 1, 4, 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 991-XIV «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 991-XIV), пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 року № 1691 Про порядок укладення договорів про спільну діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 9 Положення про порядок розгляду і реєстрації інвестиційних та інноваційних проектів, що реалізуються за пріоритетними напрямами діяльності технологічного парку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 1999 року № 2311 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з неправомірним застосуванням пільги з податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні імпорту та реалізації товарів, пов'язаних з виконанням інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічного парку, незаконним проведенням зовнішньоекономічних операцій у строк до 150 календарних днів від здійснення авансового платежу на користь нерезидента, а також безпідставним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарів та послуг в компанії «INTERVIAMONDE LTD» (Великобританія), Товариства з обмеженою відповідальністю «Донснаб», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармонія», Закритого акціонерного товариства ТПФГ «Інтерагротек», Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркомторг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Самакс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастко», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Празле», Приватного підприємства «Дельта-Д» з огляду на недоведеність реального характеру здійснених операцій належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 2.17 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року № 72 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), внаслідок видачі готівкових коштів підзвітній особі в розмірі 2 700,00 грн., факт використання яких не підтверджено первинними документами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов, зокрема, висновку про наявність у ТОВ «СУРВП «Дон-Лан» в розглядуваному випадку підстав для користування пільгами з податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами діяльності інноваційної структури, а також для здійснення зовнішньоекономічних операцій в порядку частини 1 статті 7 Закону № 991-XIV як в учасника технологічного парку.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, цілком обґрунтовано не погодився з такими доводами Господарського суду м. Києва, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 991-XIV технологічний парк - це юридична особа або об'єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та конкурентоспроможної на світових ринках продукції.

За правилами частини 1 статті 3 Закону № 991-XIV спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності запроваджується для технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств строком на 15 років і діє при виконанні інвестиційного та інноваційного проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків протягом перших п'яти років з дати реєстрації проектів, але в межах вищевизначеного строку дії спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності.

Згідно з частинами 1, 4 статті 4 Закону № 991-XIV суми податку на додану вартість, нараховані в порядку, встановленому Законом № 168/97-ВР, по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, і суми податку з прибутку, одержаного від виконання зазначених проектів, нараховані у порядку, встановленому Законом № 334/94-ВР, технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки та використовують зазначені суми виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства, яким надаються пільги згідно з частинами першою і другою цієї статті, забезпечують ведення окремого бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з виконанням інвестиційних та інноваційних проектів, відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 991-XIV розрахунки за експортно-імпортними операціями, що здійснюються при виконанні відповідно до цього Закону інвестиційних та інноваційних проектів, провадяться у строк до 150 календарних днів.

За правилами частини 1 статті 6 Закону № 991-XIV сировина, матеріали, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів, за винятком товарів згідно з кодами ТН ЗЕД 852110310, 852110390, 852810), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають технічним характеристикам та міжнародним стандартам, при ввезенні в Україну для використання технологічними парками, їх учасниками, дочірніми та спільними підприємствами при виконанні у встановленому цим Законом порядку інвестиційних та інноваційних проектів звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість.

Пунктом 11 Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 року № 549 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що право на отримання податкових, валютно-фінансових та інших пільг і переваг, установлених законодавством дає свідоцтво про реєстрацію інноваційної структури.

Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 розділу 2 Порядку ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року № 24 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами, згідно з умовами договору і окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

При цьому за правилами частини 1 статті 21 Закону України від 04 липня 2002 року № 40-IV «Про інноваційну діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 40-IV) впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Визначене частиною першою цієї статті пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової адміністрації і по всіх господарських операціях, пов'язаних з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік (частина 2 статті 21 Закону № 40-IV).

Законом України від 26 грудня 2002 року № 380-IV «Про Державний бюджет України на 2003 рік» дію, зокрема, статті 21 Закону № 40-IV зупинено на 2003 рік.

Пунктом 3 статті 6 Закону № 991-XIV також передбачено, що технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства, які виконують інвестиційні та інноваційні проекти, щоквартально складають та подають до органів державної податкової служби за своїм місцем знаходження звіти про ввезені ними сировину, матеріали, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари, а також про їх цільове використання.

Таким чином, необхідними підставами для виникнення у суб'єкта господарювання права на пільги при сплаті податків за результатами діяльності інноваційних структур, включаючи технопарки, є: реєстрація в податкових органах договору про спільну діяльність; повідомлення податкових органів про господарські операції, що проводяться в ході виконання інноваційного проекту; ведення обліку інноваційної структури тим учасником (юридичною особою), який уповноважений на це згідно з договором про спільну діяльність; цільове використання коштів, отриманих як пільги при оподаткуванні господарських операцій технопарку.

Втім, як з'ясовано судом апеляційної інстанції, договір про спільну діяльність № ТП-4 від 23 квітня 2001 року не зареєстровано в податкових органах, податкова звітність про результати спільної діяльності без створення юридичної особи не подавалась, а позивач відповідно до умов вказаного договору не був учасником, уповноваженим вести облік результатів спільної діяльності технопарку «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона». Крім того, ТОВ «СУРВП «Дон-Лан» не подано до податкових органів жодних документів, зокрема звітів, підтверджуючих цільове використання коштів, отриманих як податкові пільги, а також не в повному обсязі перераховано суми податку на прибуток та податку на додану вартість на спеціальний рахунок технопарку «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона».

З огляду на наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про здійснення позивачем у розглядуваному випадку господарської діяльності з імпорту та реалізації товарів шляхом її оформлення як діяльності учасника технологічного парку виключно з метою протиправного зменшення податкового навантаження та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Вирішуючи питання про правомірність формування товариством даних податкового обліку при придбанні товарів та послуг в компанії «INTERVIAMONDE LTD» (Великобританія), ТОВ «Донснаб», ТОВ «Гармонія», ЗАТ ТПФГ «Інтерагротек», ТОВ «Екопромінвест», ТОВ «СТС-Трейд», ТОВ «Інтеркомторг», ТОВ «Самакс», ТОВ «Фастко», ТОВ «Компанія «Празле», ПП «Дельта-Д», Київський апеляційний адміністративний суд, на відміну від суду першої інстанції, цілком об'єктивно виходив з того, що відповідно до вимог Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, обов'язок довести правомірність та обґрунтованість сформованих даних, у тому числі шляхом подання документів, які відповідають критеріям, наведеним у статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», належить саме позивачу у справі. При цьому відповідні документи повинні відображати достовірну інформацію, підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій. Зокрема, ТОВ «СУРВП «Дон-Лан» не подано документів, які, більш того, витребувались у нього Господарським судом м. Києва, на підтвердження проведення розрахунків між ним та зазначеними контрагентами, переміщення (перевезення) товарів, пов'язаності придбаних робіт та послуг з власною господарською діяльністю.

Що ж стосується порушення товариством вимог пункту 2.17 глави 2 Положення, то воно підтверджується актом перевірки № 19/23-05-7-31862695 від 30 квітня 2004 року, який є носієм доказової інформації, а позивачем, в свою чергу, жодних доводів на спростування зазначеного порушення не наведено та відповідних доказів не представлено.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське виробниче підприємство «Дон-Лан» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.