Ухвала суду № 57947300, 18.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/35/15 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.

Провадження № 22-ц/783/1219/16 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Шандри М.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, Житлово-будівельного кооперативу № 126, з участю третьої особи - виконавчого комітету Львівської міської ради, про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

12 січня 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд з вищезазначеним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що протиправними діями посадових осіб ЖБК № 126 та окремих мешканців, які проживають у АДРЕСА_1 що обслуговується ЖБК № 126, та відверто залучаються правлінням ЖБК № 126 для її цькування, знущання, їй заподіяна моральна шкода. Крім цього, вона не може реалізувати прав члена ЖБК № 126, оскільки керівництво кооперативу створює різні перешкоди для цього. З 04.07.2011 року головою ЖБК № 126 є ОСОБА_3, яка постійно зловживає своїми службовими правами, одноосібно прийняла рішення про закриття смітників, якими користувалися мешканці, на власні потреби використовує гроші, які надходять від оренди майна ЖБК № 126, а саме приміщення майстерні взуття і службових приміщень. Також зловживання голови кооперативу полягають в тому, що вона не надає для ознайомлення членам ЖБК № 126 жодних документів, що стосуються діяльності товариства, на її заяви про представлення таких документів - не реагує. Більше того, змушує людей - мешканців буд. АДРЕСА_1 підписувати проти неї-позивачки різні документи, в тому числі протоколи зборів, які завіряють своїми підписами відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_10, які не являються членами правління кооперативу і всупереч вимогам Статуту ЖБК № 126 вчиняли такі дії без належно посвідчених прав на представництво (довіреності). Згідно уточненої позовної заяви позивачка просить зобов'язати ЖБК № 126 припинити повноваження ОСОБА_3 як голови ЖБК № 126; зобов'язати ОСОБА_5 привести свою службову діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства та ініціювати перед правоохоронними органами проведення перевірки правомірності використання нею свого службового становища; стягнути в якості відшкодування їй завданої моральної шкоди: з ОСОБА_10 500 грн.; з ОСОБА_8 10000 грн. і зобов'язати ЖБК № 126 припинити її повноваження як заступника голови ЖБК № 126; з ОСОБА_4 10000 грн. і зобов'язати його повернути ЖБК № 126 борги, що утворилися за час перебування його на посаді голови цього кооперативу; з ОСОБА_12 1000 грн.; з ОСОБА_11 1000 грн.; з ОСОБА_7 1000 грн.; з ОСОБА_6 1000 грн.; з ОСОБА_13 1000 грн.; з ОСОБА_9 1000 грн.; з ОСОБА_14 1000 грн.; стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, Житлово-Будівельного кооперативу № 126, з участю третьої особи - виконавчого комітету Львівської міської ради, про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, вважає його таким, що ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню. Зазначає, що голова ЖБК № 126 ОСОБА_3 незаконно позбавила її статусу уповноваженого представила кооперативу, незаконно направила подання у відділ субсидій, у зв'язку з чим її було позбавлено пільг по оплаті комунальних послуг, самовільно встановила собі заробітну плату, що суперечить вимогам ст. 63 статуту ЖБК № 126, оскільки відповідно до цієї статті вказані особи повинні виконувати свої обов'язки на громадських засадах. Відповідачі, зокрема голова ЖБК № 126, порушили гарантовані їй права немайнового характеру, закріплені в ст. 68 Конституції України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст. ст. 3, 10, 31 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.08.2011 року та довідки АА № 501316 з ЄДРПОУ від 10.08.2011 року керівником ЖБК-126 є ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 120, 121).

Статтею 5 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, цього закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Виходячи із положень ст. 15 вказаного Закону, вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу, до компетенції яких, серед іншого, належить утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії, а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу в силу ст. 16 Закону є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються Статутом кооперативу.

Відповідно до п.п. 60, 63 Статуту ЖБК-126, зареєстрованого 27.03.1986 року за № 135, органами управління ЖБК є загальні збори членів кооперативу і правління кооперативу. Загальні збори є вищим органом управління кооперативу, які обирають правління і ревізійну комісію кооперативу. Правління ЖБК є виконавчим органом кооперативу, підзвітним загальним зборам та обирається загальними зборами з числа членів кооперативу в кількості не менше 3-х осіб строком на 2 роки. Правління із свого складу обирає голову та його заступника (т. 3 а.с. 38-53).

Як вбачається із п. 61 Статуту при наявності в ЖБК 72 і більше членів, замість загальних зборів членів кооперативу можуть скликатись збори уповноважених, які обираються загальними зборами членів кооперативу по 1 від 5 членів кооперативу строком на 2 роки. Однак, збори уповноважених вирішують всі питання, крім вказаних у пп.1, 2, 4, 7-9 п. 60 Статуту (пп. 2 -обрання правління і ревізійної комісії).

Загальні збори членів кооперативу визнаються правомочними, якщо на них присутні не менше 2/3 із загального числа членів кооперативу (п. 62 Статуту).

Як вбачається з протоколу № 1 засідання правління ЖБК-126 від 27.07.2011 року, ОСОБА_3 обрано головою правління ЖБК-126, ОСОБА_8- заступником голови правління та секретарем правління, терміном на 2 роки. Судом встановлено, що на день розгляду справи дані посадові особи ЖБК-126 обіймають ті ж посади терміном на 2 роки (т. 1 а.с. 79).

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ч. 1 ст. 137 ЦПК України, з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи, за клопотанням позивачки, у яких виникли складнощі в отриманні доказів, судом першої інстанції витребовувались такі у відповідача, які були надані суду та долучені до матеріалів справи.

Виходячи з Рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 року № 1-рп/2010, п. 72 Статуту ЖБК-126, питання усунення від виконання обов'язків голови правління кооперативу відноситься до компетенції вищого органу управління-загальних зборів членів ЖБК. Відповідно до протоколу № 2 загальних звітно-виборних зборів членів ЖБК-126 від 22.01.2013 року вирішено обрати головою правління ЖБК-126 ОСОБА_3, заступником голови правління - ОСОБА_8 строком на 2 роки (т. 3 а.с. 54-58). Вказане рішення зборів ніким не оскаржене та було чинним на день розгляду справи районним судом. З врахуванням зазначеного, суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що відсутні підстави для зобов'язання ОСОБА_3 скласти з себе повноваження голови правління кооперативу.

Правильним є висновок районного суду і в тій частині, що позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_8 повернути кооперативу незаконно отриману зарплату до задоволення не підлягають, оскільки ст. 15 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що визначення розміру оплати праці голови правління належить до виключної компетенції вищого органу управління кооперативом. Крім цього, ст. 34 Закону вказує, що кооперативна організація самостійно визначає форми і систему оплати праці своїх членів і найманих працівників. Як встановлено в судовому засіданні районного суду, штатний розпис ЖБК-126 та оклади штатним працівникам затверджено протоколом № 2 зборів уповноважених кооперативу від 26.10.2011 року, який ніким не оспорений та є чинним. ЖБК-126 не звертався до суду з позовом про стягнення зазначених коштів з ОСОБА_3 та ОСОБА_8, натомість в матеріалах справи є протокол № 2 загальних звітно-виборних зборів членів ЖБК-126 від 22.01.2013 року щодо не підтримання кооперативом вказаних позовних вимог (т. 3 а.с. 54-58).

При цьому суд підставно не взяв до уваги п. 63 Статуту ЖБК-126 щодо виконання головою, заступником та членами правління своїх обов'язків на громадських засадах, так як відповідно до ч. 4 ст. 8 ЦПК України, у разі невідповідності правового акту закону України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Окрім цього, в силу п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набута заробітна плата і прирівняні до неї платежі, якщо їх виплата проведена фізичною чи юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Також судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та ОСОБА_15 12.10.2012 року звертались до суду з позовом про незаконне отримання заробітної плати у ЖБК № 126 відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (цивільна справа № 1326/8754/12). Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.06.2014 року та рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20.10.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_15 відмовлено у задоволенні цих позовних вимог (т.2 а.с. 84-85, 86-87).

З питань ініціювання позивачкою проведення перевірки використання службового становища бухгалтером ЖБК № 126 ОСОБА_5, порушень при здачі в оренду майна ЖБК; не реагування на заяви позивачів; незаконне надання пільг та субсидій членам ЖБК, та інших питань діяльності ЖБК № 126 та відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_15 неодноразово звертались у правоохоронні та контролюючі органи, що стверджується запитами Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області від 20.06.2012 року № 6954/10/22-1012, від 12.02.2013 року № 2658/10/22-1008, від 18.03.2013 року № 4542/8/22-1008 (т. 2 а.с. 88, 90, 91).

За заявою позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_15 проводилась перевірка фінансово-економічної діяльності ЖБК № 126 Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова, в результаті якої порушень не виявлено. Відтак, за заявою позивачки ОСОБА_2 Територіальною Державною інспекцією з питань праці у Львівській області проводилась перевірка діяльності ЖБК № 126 з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, під час якої суттєвих порушень не виявлено, що стверджується актом перевірки від 03.02.2015 року № 13-01-049/0004 (т. 2 а.с. 94-98).

Також, позивачка ОСОБА_2 із вищезазначених питань зверталась із заявою у прокуратуру Франківського району м. Львова та Франківський РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області (матеріали та листи ЖБК № 126 та Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області додаються до заперечення) (т. 2 а.с. 134-149).

В результаті проведеної перевірки, згідно листа від 28.10.2013 року № 71/21452 Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області досудове слідство по кримінальному провадженню № 42013150080000110 закрито на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України - встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (т. 2 а.с. 93 зворот).

Частина 1 ст. 64 ЦПК України встановлює, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції критично віднісся до тверджень позивачки про те, що їй не надано інформації про діяльність ЖБК №-126, оскільки такі твердження є необґрунтованими та недоведеними належними доказами.

Твердження позивачки щодо протиправних дій ЖБК-№ 126 при призначенні пільг та субсидій мешканцям, - є необґрунтованими та такими, що спростовуються наступними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року № 848: «Призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у м. м. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах рад.». Отже житлово-будівельний кооператив не уповноважений законодавством та не має права призначати та припиняти субсидії та пільги по оплаті житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 29.04.2014 року зверталась до суду з позовною заявою з питань порушень з боку ЖБК № 126 при призначенні субсидій та пільг по оплаті житлово-комунальних послуг (цивільна справа № 465/2488/14). Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.12.2014 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні цих позовних вимог, а ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03.03.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено і залишено без змін рішення Франківського районного суду м. Львова від 18.12.2014 року (т. 2 а.с. 106-108, 109-111).

Крім того, позивачка ОСОБА_2 у своїй позовній заяві просить суд зобов'язати ЖБК-№ 126 припинити повноваження голови правління ЖБК № 126 ОСОБА_3 та заступника голови правління ЖБК-№ 126 ОСОБА_8

Стаття 99 ЦК України передбачає, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. Офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 99 ЦК України: «члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків» - викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 12.01.2010 року № 1-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Необхідність в офіційному тлумаченні зазначеної норми ЦК України пояснювалась тим, що суди загальної юрисдикції при розгляді справ щодо усунення членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків неоднозначно розуміють і застосовують частину третю статті 99 ЦК України. Конституційний Суд України у Рішенні від 12.01.2010 року № 1-рп/2010 вирішив: «В аспекті конституційного звернення положення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (435-15) «члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків» слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов'язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав».

Поряд з цим, у ст. 72 Статуту кооперативу визначено підстави та порядок усунення членів виконавчого органу та ревізійної комісії кооперативу: «Члени правління і члени ревізійної комісії житлово-будівельного кооперативу, винні в порушенні законодавства або Статуту кооперативу, або у завданні збитків інтересам держави, кооперативу і громадянам або не справляються зі своїми обов'язками можуть бути достроково відізвані за рішенням загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених).».

Згідно ч. 6 ст. 37 Закону України «Про кооперацію» забороняється втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у фінансово-господарську та іншу діяльність кооперативних організацій, крім випадків, прямо передбачених законом.

На підставі вищевикладених Рішення Конституційного Суду України, Закону України «Про кооперацію» та Статуту кооперативу, районний суд прийшов до вірного переконання, що питання припинення повноваження голови правління ЖБК-№ 126 ОСОБА_3 та заступника голови правління ЖБК № 126 ОСОБА_8 - є виключно компетенцією вищого органу управління кооперативу - загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених).

Також районним судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та ОСОБА_15 12.10.2012 року звертались до суду з позовною заявою з вимогою про зобов'язання ОСОБА_3 скласти з себе повноваження голови правління ЖБК-№ 126 (цивільна справа № 1326/8754/12). Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.06.2014 року та рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20.10.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_15 відмовлено у задоволенні позовних вимог (т. 2 а.с. 194-195).

Крім того, позивачка ОСОБА_2 просить суд стягнути з членів ЖБК № 126 ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_14 відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 27 500, 00 грн.

Згідно положень абз. 2 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що «відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні; ... в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить».

Проте, з доданих позивачкою до позовної заяви копій документів вбачається, що ОСОБА_2 16.10.2013 року викликала швидку медичну допомогу до приміщення Франківського районного суду м. Львова та у періоди з 23.10.2013 року до 12.11.2013 року, з 13.11.2013 року до 25.11.2013 року лікувалась в амбулаторно-поліклінічному закладі з діагнозом гіпертонічна хвороба II ст. У виписці із медичної карти від 30.07.2014 року зазначено, що ОСОБА_2 хворіє на протязі 10 років (т. 2 а.с. 114).

Позивачка ОСОБА_2 і раніше неодноразово зверталась до суду з позовними заявами про захист честі й гідності та відшкодування моральної шкоди в зв'язку з неправомірними діями голови правління та окремих членів ЖБК № 126. Так, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16.07.2014 року по цивільній справі № 465/464/13 ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог, а ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06.11.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено і залишено без змін рішення Франківського районного суду м. Львова від 06.07.2014 року. Крім того, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10.10.2013 року по цивільній справі № 465/5513/13 ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог, а ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17.02.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено та рішення Франківського районного суду м. Львова від 10.10.2013 року залишено без змін (т. 2 а.с. 122-123, 124-125).

У відповідності до п. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданим споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З урахуванням описаних вище обставин, судом не встановлено будь-яких неправомірних дій відповідачів ЖБК № 126 щодо ОСОБА_2 в межах заявленого позову, а також в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності факту спричинення моральної шкоди позивачці, протиправність діяння відповідачів, наявності причинного зв'язку між шкодою і діянням відповідачів, вини останніх в її заподіянні. Крім того, у справі відсутні обставини, з якими закон пов'язує право на відшкодування моральної шкоди у даному випадку.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. ст. 12, 13, 14 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, обраний позивачкою спосіб захисту не ґрунтується на законі, не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення її порушеного права.

Згідно положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з цим принципом норми цивільного законодавства не передбачають такого способу захисту як визнання дій незаконними.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки нею не надано належних доказів в обґрунтування заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки суд вірно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, були належним чином досліджені судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивачки ОСОБА_2 з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено як у суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Шандра М.М.