Ухвала суду № 57944703, 27.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/30/16-ц Номер провадження 22-ц/775/782/2016

Головуючий в I інстанції Кротінов В.О. Єдиний унікальний номер 242/30/16-ц

суддя доповідач Мальований Ю.В. Номер провадження 22-ц/775/782/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М. ,

суддів: Кішкіної І.В., Новосядлої В.М.,

при секретарі Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2016 року позовні вимоги комунальної лікувально-профілактичної установи Селидівська центральна міська лікарня (Селидівська ЦМЛ) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Селидівської ЦМЛ в порядку регресу 25 000 грн., вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 послався на норми ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, вважає, що суд першої інстанції у якості доказу його вини неправомірно взяв до уваги постанову в кримінальній справі, що не передбачено ст. 61 ЦПК України та порушує Конституцію України, що суд до спірних правовідносин мав застосувати норми статей 132, 137 КЗпП України. Крім того вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відвід головуючого, чим позбавлено його права на розгляд справи справедливим та неупередженим судом.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак представник позивача в судове засідання не з?явився, що у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57- 60 ЦПК України; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір і що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1, працюючи лікарем-анестезіологом Селидівської ЦМЛ, скоїв кримінальний злочин, передбачений ч. 2 ст. 140 КК України. Від кримінальної відповідальності його було звільнено постановою Селидівського міського суду від 13 червня 2013 року у зв'язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а провадження по справі закрито за ст. 49 КК України.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 вересня 2014 року, яке змінено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2014 року, з Селидівської ЦМЛ на користь ОСОБА_2 стягнуто у відшкодування витрат на правову допомогу 1000 грн., у відшкодування моральної шкоди - 120 000 грн.

На виконання вказаного рішення Селидівська ЦМЛ на користь ОСОБА_2 платіжними дорученнями від 21 серпня 2015 року № 402, від 23 вересня 2015 року № 428, від 22 жовтня 2015 року № 499, від 25 листопада 2015 року № 473, від 21 грудня 2015 року № 496 перерахувала грошові кошти у розмірі 25 000 грн.(а.с. 14-17).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на п. 3 ст. 134 КЗпП України, прийшов до висновку, що оскільки кошти у розмірі 25 000 грн. сплачені потерпілій у відшкодування шкоди, завданої їхнім працівником, який вчинив дії, що мають ознаки діяння переслідуваного у кримінальному порядку, підприємство має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 лютого 2004 року № 12 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ", звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

Пунктами 13, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" роз'яснено, що покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має виходити з установленого законом правила про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Суд може зменшити розмір відшкодування заподіяної шкоди лише з підстав, передбачених законодавством, з наведенням у вироку відповідних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до вимог п. 3 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, якщо шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Селидівського міського суду Донецької області від 13 червня 2013 року встановлено, що 01 червня 2015 року внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків черговим лікарем-анестезіологом Селидівської ЦМЛ ОСОБА_1 під час проведення загальної внутрішньовенної комбінованої анестезії, хвора ОСОБА_3 впала в кому 2 ступеня і ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Вказаними діями відповідач вчинив злочин, передбачений ч. 2 ч. 140 КК України. Зазначеною постановою ОСОБА_1 звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, провадження по кримінальній справи припинено (а.с. 11-13).

За таких обставин суд обґрунтовано вважав, що винні дії відповідача знаходяться в прямому причинному зв'язку із заподіяною матеріальною шкодою.

Отже, висновок суду про задоволення позову ґрунтується на встановлених у справі обставинах і вищевказаних вимогах закону.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до положень ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Довід апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції проігноровано норми Основного Закону Конституції України, згідно ст. 62 якої «Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, не може бути прийнята до уваги, оскільки, згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29 грудня 1992р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" у відповідності зі ст. 130 КЗпП відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Пунктом 19 вказаної Постанови судам роз'яснено, що зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю працівником, допустиме лише у виключних випадках при наявності зазначених у ст. 137 КЗпП умов, які мають бути підтверджені ретельно перевіреними в судовому засіданні доказами, з обов'язковим викладенням у рішенні мотивів зниження суми, яка стягується.

До конкретної обстановки, за якої було заподіяно шкоду, слід відносити обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи приймав працівник залежні від нього заходи до запобігання шкоди. Передбачена ст.137 КЗпП можливість зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю, з урахуванням ступеня вини, конкретних обставин і майнового стану працівника, стосується всіх видів матеріальної відповідальності працівників.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів неналежної організації його праці, а також заходів, що ним вживалися для усунення існуючих недоліків, у суду не було підстав для зменшення розміру відшкодованої шкоди і доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не визначився з правовою природою спірних правовідносин, не відповідають дійсності, оскільки судом першої інстанції правомірно застосовано норму права яка регулює дані правовідносини, а саме п. 3 ст. 134 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов по суті вірного висновку щодо доведеності позовних вимог та наявності правових підстав для задоволення позову в повному розмірі, оскільки матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тому випадку, коли шкода, заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді