Ухвала суду № 57943583, 27.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/26872/15-ц Провадження № 22-ц/772/1667/2016Головуючий в суді першої інстанції Прокопчук А. В.Категорія 49Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Вавшка В.С., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, в якому просив розірвати шлюб між ними, зареєстрований 24 квітня 2004 року у відділі РАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, оскільки сімейні стосунки у них не склалися через різні погляди на сімейне життя, вони не знаходять спільної мови, між ними постійно виникають сварки, разом не проживають, подружніх стосунків не підтримують. У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, питання щодо виховання і утримання якої вони мають намір вирішити за взаємним погодженням.

Посилаючись на те, що шлюб носить формальний характер, а подальше збереження сім'ї неможливе і буде суперечити його інтересам та інтересам сім'ї, позивач просив його позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 24 квітня 2004 року у міському відділі РАЦС Вінницького міського управління юстиції, актовий запис за № 527 розірвано.

Після розірвання шлюбу відповідачу залишено для подальшого іменування прізвище «ОСОБА_2».

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказала, що доводи позивача є надуманими та не відповідають дійсності. Крім того, сторони мають ряд спільних питань, вирішення яких має відбуватися ними разом в сім'ї заради дитини.

Відповідач ОСОБА_2 повторно в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином і завчасно повідомлялася про день і час судового засідання, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Позивач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ухвали від 29 січня 2016 року судом було надано сторонам строк для примирення, однак примирення між ними не відбулося, сім'я сторін фактично розпалася, існує лише формально, вони й надалі проживають окремо, спільного господарства не ведуть, подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, який наполягає на розірванні шлюбу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Зі змісту ст. 3 СК України слідує, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства та створюється на підставі шлюбу. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ч.ч.1, 3 ст. 55 СК України).

Згідно з ч. ч. 3,4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом установлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1, виданим міським відділом РАЦС Вінницького міського управління юстиції 24 квітня 2004 року, про що зроблено актовий запис за № 527 (а.с.4), у якому народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Подружнє життя у сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння та різні погляди на сімейні відносини.

З вересня 2015 року вони разом не проживають, подружніх стосунків не підтримують. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, збереження сім'ї вважає недоцільним, так як це буде суперечити його інтересам та інтересам сім'ї в цілому.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року сторонам було надано строк на примирення протягом двох місяців, однак це позитивного результату не дали.

Колегія суддів враховує те, що сім'я є добровільним союзом двох людей, а тому заперечення відповідача проти розірвання шлюбу не можуть прийматись до уваги, оскільки вказують лише на її бажання зберегти сім'ю, однак не дають підстав для її збереження. Сторони тривалий час спільно не проживають, подружніх відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть, позивач перебувати у шлюбі з відповідачем не бажає, а отже відсутні ознаки існування сім'ї.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сім'я розпалась, шлюб існує формально, сторони подружніх стосунків не підтримують і позивач не має будь-якого наміру продовжувати спільне життя з відповідачем.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини справи, надані сторонами докази, вірно визначився з характером правовідносин. Судом першої інстанції виконано вимоги ст. 212 ЦПК України, наведене в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовує, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К.Медвецький

Судді: /підпис/ В.С.Вавшко

/підпис/ В.В.Оніщук

З оригіналом вірно: