Постанова № 57934603, 23.05.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/4734/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(в порядку скороченого провадження)

23 травня 2016 року

Суддя Рівненського міського суду Панас О.В., розглянувши у порядку скороченого провадження в м. Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне Рівненської області про зобов'язання відповідача відновити виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності ,-

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського міського суду звернулася з позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області, правонаступником якого є Рівненське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Рівненської області про зобов'язання відповідача відновити виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що вона за документами пенсійної справи є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та відповідно до витягу із акта огляду у МСЕК з 2007 року визнана інвалідом Ш групи від захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС. Як інвалід третьої групи вона отримує пенсію в УПФ м.Рівне згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, виданим 25 червня 2014 року Пенсійним Фондом України. З вересня 2012 року і по даний час вона працює на посаді головного спеціаліста відділу регіональної політики у сфері культури, релігій та національностей управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації. Дана посада віднесена до категорії посад державних службовців.

З 01.04.2015 року УПФУ в м. Рівне припинило виплату її пенсії, призначену як інваліду третьої групи згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», посилаючись на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, п.2 розділу 1 якого внесені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» , згідно якого тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється чинність пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України « Про статус народного депутата України», "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії , призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

26.01.2016 року звернулася до відповідача із заявою про відновлення виплати її пенсії, та 29.01.2016 року отримала відмову у відновленні виплати їй пенсії призначеної як інваліду третьої групи призначеної згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка ґрунтується на тому, що вона продовжує працювати на посаді, передбаченій Законом України «Про Державну службу», тому немає підстав для відновлення виплати пенсії.

Просить зобов'язати відповідача відновити (продовжувати здійснювати) з 01.06.2015 року нарахування та виплату їй пенсії, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і виплачувати надалі.

Ухвалою суду від 15.04.2016 року відкрито провадження по справі у порядку скороченого провадження щодо заявлених вимог позивача за період з 14.10.2015 року, в межах строку звернення до суду.

Копія ухвали про відкриття скороченого провадження та копія позову направлена судом відповідачу з наданням строку для письмових заперечень на позов або заяви про визнання позову.

У встановлений строк від відповідача надійшли до суду заперечення, відповідно до змісту яких заперечує проти позову у повному обсязі. Зазначили, що ч.1 ст. 58 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (в редакції із 01.04.2015 по 31.12.2015 згідно змін, внесених Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII) визначала, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, пенсії, призначені відповідно до цього Закону у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється чинність пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України « Про статус народного депутата України», "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", не виплачуються. Ч.1 ст. 58 вказаного вище Закону ( в редакції від 01.01.2016 згідно змін, внесених Законом України № 911- VIII від 24.12.2015) регламентує, що тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, пенсії, призначені відповідно до цього Закону особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється чинність пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Вказали, що як вбачається з аналізу трудової книжки ОСОБА_1 та не заперечується позивачем, вона продовжує працювати на посаді державного службовця, а тому виплата пенсії із урахуванням вказаних вище положень не може здійснюватися протягом такого періоду.

Просить призначити справу до розгляду в загальному порядку та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Суд, визнав наявні матеріали достатніми для прийняття судового рішення в порядку скороченого провадження згідно абзацу 2 ч.1 ст. 183-2 КАС України.

Крім того, у відповідності до ч.4 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, оцінюючи повідомлені позивачем у позові та відповідачем у запереченнях обставини, вважає їх достатніми для прийняття законного рішення у скороченому провадженні та не бачить підстав для виклику осіб та проведенні судового засідання за загальними правилами КАС України.

Суд, перевіривши викладені в позовній заяві та письмових запереченнях доводи, дослідивши письмові матеріали справи, та оцінивши їх в сукупності, приходить до висновку що позов підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, що за документами пенсійної справи ОСОБА_1 є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та відповідно до витягу із акта огляду у МСЕК з 2007 року визнана інвалідом Ш групи від захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, серії НОМЕР_2, яке було видане Рівненською облдержадміністрацією 04.06.2008 р.

Встановлено, що як інвалід третьої групи вона отримує пенсію в УПФ м.Рівне згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, виданим 25 червня 2014 року Пенсійним Фондом України.

З вересня 2012 року і по даний час вона працює на посаді головного спеціаліста відділу регіональної політики у сфері культури, релігій та національностей управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації. Дана посада віднесена до категорії посад державних службовців.

З 01 квітня 2015 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу, призначену як інваліду третьої групи згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як вбачається з листа-відповіді Управління від 29.01.2016 року за № 40/10, позивач отримала відмову у відновленні виплати їй пенсії призначеної як інваліду третьої групи призначеної згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка ґрунтується на тому, що оскільки станом на 01.04.2015 встановлено факт її роботи в управлінні культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації на посаді, яка давала право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», а тому вважають, що виплата пенсії позивачу з 01.04.2015 року припинена правомірно, та з огляду на діюче законодавство поновити виплату пенсії не вбачається можливим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

За загальним правилом установленим ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування і після припинення роботи.

Відповідно до вимог ст.. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності..

Статтею 36 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів, яке здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації,побутовому та торговельному обслуговуванню.

Отже органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяючи забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного нарівні з іншими громадянами.

За правилами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормою ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 (v008р710-99), від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (v005р710-02), від 17.03.2004 року № 7-рп/2004 (v007р710-04), від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (v020р710-04).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду наведених вище міркувань ЄСПЛ, суд приходить до висновку щодо дискримінаційного позбавлення пенсії ОСОБА_1, а саме позбавлення її права на соціальний захист, що включає, зокрема, і право на одержання пенсії як інваліду третьої групи призначеної згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,які не працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" та по відношенню до інвалідів інших груп, тому достатні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, яка була зупинена.

Враховуючи, що пенсія позивачу призначена з 2007 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№213-VIII), а отже, поширення порядку припинення виплат пенсії працюючим пенсіонерам, встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213- VIII від 02 березня 2015 року, незалежно від часу призначення пенсії, порушує конституційні права позивача.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відновленя їй виплати пенсії призначеної згідно із Законом України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" за нормами ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обгрунтовані та підлягають до задоволення починаючи з 14 жовтня 2015 року.

Вимога щодо здійснення виплати надалі, до задоволення не підлягає , так як вимога є не конкретизована .

Відповідно до ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 19, 22, 64, 92 Конституції України, керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 71, 94, 160, 161, 162, 163, 171-2,183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Рівненської області про зобов'язання відповідача відновити виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності - задовольнити частково.

Зобов"язати Рівненське об'єднанане Управління Пенсійного фонду України Рівненської області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 14.10.2015 року.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вимоги щодо виплати пенсії надалі.

Постанова суду у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду на протязі 10-ти днів з моменту отримання копії постанови.

Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя: О.В.Панас