Ухвала суду № 57932275, 25.05.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/502/15-ц Головуючий у 1-й інст. Савицька Л.Й. .

Категорія 21 Доповідач Товянська О. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Товянської О.В.

суддів: Гансецької І.А., Кочетова Л.Г.

при секретарі: Кравчук Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Новоград - Волинського міського нотаріального округу Плюйко Володимир Павлович про визнання договорів дарування недійсними за апеляційною скаргою ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 на рішення Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2016 року,

встановила:

В лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом. Просив визнати недійсними договори дарування від 13.06.2014р. 35/100ч. житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0159 га по АДРЕСА_1, укладені між його дружиною - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Зазначав, що під час шлюбу з ОСОБА_2 вони придбали спірне житло та земельну ділянку. Реєстрація прав власності була здійснена на ім'я ОСОБА_2 13.06.2014р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори дарування зазначеного майна. На час укладення договорів хворів та мав проблеми з зором, тому не міг самостійно ознайомитись з їх змістом, та не усвідомлював, що у нотаріуса підписував згоду на укладення його дружиною вказаних договорів, оскільки діяв під впливом обману. Зміст заяви про згоду на дарування майна та договорів дарування нотаріусом не було прочитано в голос, тому вважав, що підписує відносно себе договір довічного утримання.

Рішенням Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Зазначає, що нотаріус повинен був викласти заяву про його згоду на відчуження спірного майна на спеціальному бланку нотаріальних документів, зачитати текст вголос та надати для підписання особі, яка визначена позивачем, про що зробити відмітку на заяві. Таким чином, договори дарування вимогам закону не відповідають.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, 13.06.2014р. приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйко В. П. посвідчив договори дарування 35/100ід.ч. житлового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 за якими дружина позивача - ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй на праві власності спірну частину будинковолодіння із землею (а.с.8-11). Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі із 1971р., а спірне майно вони придбали під час шлюбу у 2006р., при посвідченні спірних договорів ОСОБА_1 своєю заявою при укладанні цих договорів дав згоду на їх відчуження.

Ці обставини підтверджуються заявою ОСОБА_1 з його власним підписом і відміткою на бланку нотаріальної контори від 13.06.2014р.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що, даючи згоду на відчуження майна, він помилявся щодо природи правочину, порушення вимог ст..ст.203,215,229 ЦК України і Закону України «Про нотаріат».

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав вимоги безпідставними, виходячи із наступного.

За положеннями ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Тобто помилка - це неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 6 листопада 2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин, вчинений під впливом помилки..., є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилялась сторона правочину (ст.229), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач не довів, у чому полягала помилка при дачі згоди на відчуження майна, яку саме істотну умову такої угоди він неправильно сприймав, яким чином таке неправильне сприйняття вплинуло на його волевиявлення, з огляду на те, що договір дарування є безвідплатним договором і мотиви укладення угоди не мають правового значення для вирішення спору про визнання недійсним договору з підстав його укладення внаслідок помилки.

Суд першої інстанції врахував, що ознаками судових доказів є їх достовірність і достатність. Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування. А достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Якщо позивач вважав, що уклав договір довічного утримання, то обов'язок по догляду та утриманням виникає із моменту укладення такого договору. Проте він звернувся до суду майже через рік після дарування будинку.

Вирішуючи спір, суд врахував зазначені вимоги закону та роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України. Посилання позивача про нерозуміння ним значення своїх дій під час укладання договору, що помилка мала місце „щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін", - не ґрунтуються на матеріалах справи та протирічать наведеному.

Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що спірне житло є єдиним і постійним його місцем проживання.

Матеріалами справи доведено, що подружжя ОСОБА_1 проживають у належному їм житловому будинку АДРЕСА_1 де позивач зареєстрований із 2004р. (а.с.5,6), тобто на час укладання спірних договорів, вони у спірному житлі не проживали.

Крім того, судом встановлено, що при дачі згоди ОСОБА_1 на укладання договорів дарування порушень чинного законодавства не було.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ст.65 СК України).

Згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ від 22.02.2012р. (із змінами станом на 23.05.2014р.) (надалі - Порядок), при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до гл.6 Порядку «Умови засвідчення справжності підпису на документах» нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону і які не мають характеру правочинів та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою (п.п.6.1,6.2).

Тобто, умовою посвідчення договору відчуження нерухомого майна, укладеного одним із подружжя, на ім'я якого оформлений правовстановлюючий документ, є наявність нотаріально засвідченої письмової згоди другого з подружжя на укладення такого договору

Відповідно до вказаних вимог Закону позивачем 13.06.2014р. надано письмову заяву про надання згоди дружині на дарування нею спірних об'єктів нерухомості (а.с.12). Підпис виконано ним власноручно та засвідчено відповідно до вимог чинного законодавства. До підписання заяви її зміст був нотаріусом прочитаний ОСОБА_1 в присутності свідків, що підтверджується витягом із матеріалів нотаріуса по посвідченню спірних правочинів (а. с. 62).

Суд першої інстанції правильно визнав, що підстав для вчинення посвідчувального напису на оспорюваних договорах за формою 31 Правил, яка визначає порядок вчинення посвідчувального напису у разі укладення правочину фізичними особами з вадами, що унеможливлюють їх власноручне підписання документу, у нотаріуса не було.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач є інвалідом по зору та повністю незрячим.

Вимог про визнання недійсною заяви про надання згоди на дарування спірного житла, як одностороннього правочину, позивач не заявляв.

Справу розглянуто на наданих сторонами доказах.

Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 209,218,303,304,307,308,313-315,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: