Ухвала суду № 57926259, 24.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" травня 2016 р. м. Київ К/800/17407/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),СуддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання: Кальненко О.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

встановив:

У жовтні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва (правонаступником якого є Центральне об'єднання Управління пенсійного фонду України (надалі - позивач, УПФУ) звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - відповідач, ФОП ОСОБА_4) про стягнення заборгованості у розмірі 28 026 грн. 18 коп.

Позов умотивований тим, що відповідачем не погашено визначену позивачем у вимозі про сплату боргу суму заборгованості зі сплати фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, позов задоволено. Суд постановив стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь УПФУ заборгованість у розмірі 28 026,18 грн.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду про залишення її без змін, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування таких рішень та ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач заперечень проти касаційної скарги не надав.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як установлено судами, ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 07 червня 1994 року.

За наслідками проведеної УПФУ перевірки відповідача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01 січня 2006 року по 31 березня 2009 року (акт від 12 червня 2009 року № 51-06) виявлено суму простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків (зборів) у розмірі 8 636 грн. 08 коп. Зазначений акт отриманий відповідачем 23 червня 2009 року та підписаний ним без зауважень.

В результаті УПФУ прийняло рішення:

від 14 липня 2009 року № 1707 - про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, яким до відповідача застосовано фінансові санкції у розмірі 26 843 грн. 70 коп.;

від 14 липня 2009 № 1708 - про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, яким до відповідача застосовано фінансові санкції у розмірі 1 226 грн. 04 коп.

Названі рішення отримані відповідачем 20 липня 2009 року.

У зв'язку з несплатою відповідачем фінансових санкцій УПФУ сформовано та направлено відповідачу вимогу про сплату боргу від 02 червня 2014 року № Ф018У, відповідно до якої станом на 31 травня 2014 року заборгованість зі сплати фінансових санкцій становить 28 026 грн. 18 коп.

Вказана вимога отримана відповідачем 03 липня 2014 року.

Відповідно до даних картки особового рахунку відповідача борг зі сплати фінансових санкцій становить 28 026 грн. 18 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач у силу чинного на момент виникнення спірної заборгованості та спірних відносин законодавства уповноважений на обчислення страхових внесків на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, а також застосування до страхувальників фінансових санкцій, зокрема, за: приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески; за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків (статті 20 та 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у відповідній редакції).

Суди обох інстанцій констатували, що доказів узгодження відповідачем вказаної вимоги про сплату боргу, її оскарження в судовому порядку, а також сплати відповідачем визначеної у вимозі суми заборгованості протягом десяти днів з моменту її отримання сторонами суду не надано. У зв'язку з цим суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної заборгованості.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таких висновків необхідно дотримуватися судам під час ухвалення рішень.

Попре викладене, суди під час розгляду справи залишили поза увагою питання обґрунтованості висновків УПФУ, на підставі яких прийняті рішення про застосування фінансових санкцій, та не надали жодної оцінки доводам відповідача щодо сплати ним належним чином заборгованості в 2006-2007 роках.

Судами не надана оцінка доводам відповідача про стягнення суми спірних штрафних санкцій із його пенсії в порядку статті 50 Закону № 1058-IV, а так само не встановлено, з якого часу відповідач перебуває на пенсії та який вид пенсії отримує.

Колегія суддів наголошує на тому, що адміністративний суд не обмежений у оцінці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які не є предметом розгляду справи, але висновок щодо яких впливає на правильність її вирішення по суті, із зазначенням відповідного висновку в мотивувальній частині рішення. При цьому такі висновки повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 КАС України щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 227 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: