Ухвала суду № 57926192, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/46960/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській областіна постановуЧернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 рокуу справі№825/468/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Маяк»до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Маяк») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Ріпкинському районі ГУ Міндоходів у Чернігівській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 07 листопада 2013 року №0000182200 та №0000192200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 07 листопада 2013 року №0000182200 та від 07 листопада 2013 року №0000192200 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 31455,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Маяк» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2013 року.

За результатами перевірки 22 жовтня 2013 року складено акт №59/22/03796809, в якому зазначено про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 209.1, 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість в загальній декларації з податку на додану вартість на загальну суму 417254,00 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201, пунктів 209.1, 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Маяк» занижено суму податку на додану вартість в скороченій декларації з податку на додану вартість в сумі 11666,00 грн. та завищено від'ємне значення (рядок 24 скороченої декларації з ПДВ) на суму 39023,00 грн.

У зв'язку з виявленням зазначених порушень відповідачем 07 листопада 2013 року винесено податкові повідомлення - рішення:

№0000182200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 428920,00 грн. за основним платежем та 214460,00 грн. за штрафними санкціями;

№0000192200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 39023,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про реальність здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій з поставки кукурудзи та купівлі культиваторів і відповідності первинних документів, оформлених в результаті виконання договорів, нормам законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість стало ненадання позивачем під час перевірки посвідчень про відповідність зерна державним стандартам та реєстрів транспортних засобів із зазначенням якісних показників, які видавались зерноскладом ТОВ «Маяк».

Крім того, податковим органом під час перевірки встановлено, що одна і та сама кукурудза була реалізована позивачем ТОВ «Українські Аграрні Інвестиції» та ТОВ «Бад-Алтай».

На обґрунтування безпідставності віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених позивачем за договором купівлі - продажу культиваторів, відповідач посилається на скасування свідоцтва платника податку на додану вартість - продавця.

Аналізуючи наведені доводи податкового органу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підтвердження реального виконання договору купівлі - продажу культиваторів від 29 травня 2012 року №46, укладеного позивачем з ТОВ «Агро-Актив 2009» надано копії видаткової накладної, податкових накладних, актів здачі-приймання товару, гарантійних документів (паспортів), акту введення в експлуатацію основних засобів, платіжних доручень. Також позивачем надано відомість по основним засобам за 05 червня 2012 року по 31 січня 2014 року, в якій відображені дані по експлуатації культиваторів, зносу та залишковій вартості.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої за придбані культиватори.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність включення до скороченої податкової декларації з податку на додану вартість сум податку, нарахованих за операціями продажу кукурудзи ТОВ «Українські Аграрні Інвестиції» та ТОВ «Бад-Алтай».

Реальне виконання зазначених договір підтверджується належним чином оформленими первинним документами та довідками податкових органів, складеними за результатами проведення зустрічних звірок юридичних осіб, які здійснювали зберігання кукурудзи.

При цьому, досягнення між позивачем та «Українські Аграрні Інвестиції» домовленості про повернення останнім поставленої ТОВ «Маяк» кукурудзи та зміну призначення отриманих за неї коштів на поворотку фінансову допомогу, не зумовлює виникнення у останнього обов'язку з нарахування податку на додану вартість та віднесення його до загальної декларації.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі №825/468/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна