Ухвала суду № 57926048, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/26447/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Різник Т.С., Пономаренко О.О.відповідача:Паська Т.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року

у справі № 816/339/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясні Зорі Полтавщина"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясні Зорі Полтавщина" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, правонаступником якої є Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 січня 2015 року №0000122201/26, №0000142201/28 - повністю та податкового повідомлення-рішення від 14 січня 2015 року № 0000132201/27 в частині зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2661256,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 січня 2015 року: №0000122201 - повністю; № 0000132201 - в частині зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток - на 2661256,00 грн.; № 0000142201 - в частині зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 386820,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.

23 травня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Водночас, у судовому засіданні представники позивача вказане клопотання відкликали.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09 серпня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 18 грудня 2014 року № 2879/16-03-22-01-08/38237046.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в наслідок чого позивачем завищено суму від'ємного значення податку на прибуток за 2013 рік на 9187065,00 грн.; п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість за декларацією переробного підприємства на 401003,00 грн.; ст. 46, ст. 48 Податкового кодексу України, розділів III-IV Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в наступних звітних (податкових) періодах по рядку 23.2 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань за березень 2013 року в розмірі 82044,00 грн. (загальна декларація).

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 14 січня 2015 року: № 0000122201/26, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 82044,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20511,00 грн.; № 0000132201/27, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 9187065,00 грн.; № 0000142201/28 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 401003,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Щодо правомірності скасування судами попередніх інстанцій податкового повідомлення-рішення від 14 січня 2015 року № 0000122201/26, колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для винесення зазначеного податкового повідомлення-рішення стало порушення, на думку відповідача, порядку заповнення уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме - позивачем не відображено суму в розмірі 82044,00 грн. в рядках 16 "Коригування податкового кредиту" та 17 "Всього податкового кредиту" за попередній звітний період із зараховуванням до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 20.2 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) та не зазначено контрагента, в результаті взаємовідносин з яким підприємство отримало право на податковий кредит.

Зазначене призвело до завищення суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в наступних звітних (податкових) періодах по рядку 23.2 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за березень 2013 року в розмірі 82044,00 грн. по загальній декларації.

Водночас, як встановлена судами попередніх інстанцій, сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 82044,00 грн. знята з декларації переробного підприємства і перенесена до загальної декларації на підставі вимог пункту 199.2 статті 199 Податкового кодексу України та з урахуванням постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2013 у справі №816/1571/13-а, залишеної без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2014 року.

Відповідачем прийнято без зауважень відповідну уточнюючу податкову декларацію, що підтверджено під час розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи те, що судовим рішенням, що набрало законної сили, підтверджено право платника податків на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість в розмірі 24607115,00 грн. (в тому числі і 82044,00 грн., які є предметом даної справи), колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем безпідставно зменшено суму бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів за жовтень 2014 року в розмірі 82044,00 грн. та нараховано 20511,00 грн. штрафних санкцій.

Щодо правомірності часткового скасування судами попередніх інстанцій податкових повідомлень-рішень від 14 січня 2015 року № 0000142201/28 та №0000132201/27, колегія суддів зазначає наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з: ТОВ "Метро Кеш Енд Кері Україна", ПП "Агентство маркетингових досліджень", ТОВ "Таврія-В", ПП "Таврія-І", ПП "Таврія Плюс", ПП "Люг", ФОП ОСОБА_11 На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, звіти про визначення об'ємів реалізації продукції позивача в торгівельних мережах ТОВ "Метро Кеш Енд Кері Україна", ТОВ "АТБ-Маркет".

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що з наданих позивачем первинних документів неможливо встановити собівартість маркетингових послуг, наданих позивачем. Колегія суддів вказані доводи до увагн не бере, оскільки визначення собівартості наданих послуг здійснюється виключно контрагентами позивача, які надають такі послуги, та не залежить від позивача.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що маркетингові послуги (просування товару в торгівельних мережах з метою збільшення попиту) надані контрагентами позивача щодо товару, який не перебуває у власності позивача та належить його контрагентам. Вказане, на думку відповідача, свідчить про відсутність господарської мети укладення відповідних правочинів.

Колегія суддів вказані доводи відповідача до уваги не бере виходячи з наступного. Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом господарського діяльності позивача за КВЕД-2010 є виробництво м'яса. Як зазначено самим відповідачем в касаційній скарзі, позивачем з ТОВ "Метро Кеш Енд Кері Україна", ПП "Агентство маркетингових досліджень", ТОВ "Таврія-В", ПП "Таврія-І", ПП "Таврія Плюс" укладено договори купівлі-продажу продукції, що виробляється позивачем. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, саме з метою збільшення обсягів реалізації продукції позивача, останнім і були укладені вказані договори, за наслідками виконання яких, складено відповідні звіти, які свідчать про фактично збільшення продажів товарів, що виробляються позивачем.

Виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень у відповідних частинах.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі № 816/339/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна