Ухвала суду № 57925762, 19.05.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4199/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

19 травня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

представників позивача - Маркович В.О., Шевчук А.А., представники на підставі довіреності

представників відповідача - Цимбал В.А., Чайка М.Ю., представники на підставі довіреностей

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тиврівської центральної районної лікарні на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Тиврівської центральної районної лікарні до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Тиврівська центральна районна лікарня звернулась до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Представники відповідача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з рішенням Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 08.07.2015 №0003471700 до позивача на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" застосовано штраф у розмірі 345,30 грн. та нараховано пеню в загальному розмірі 11,12 грн. за несвоєчасне перерахування єдиного внеску не загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 21.01.2014 до 31.12.2014.

Відповідно до рішення № 0003481700 08.07.2015 року відносно Тиврівської ЦРЛ застосовано штраф у розмірі 75,84 грн. та нараховано пеню в розмірі 5,31 грн. за несвоєчасне перерахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 21.01.2015 до 03.02.2015.

Згідно із рішенням № 0003491700 від 08.07.2015 року до позивача застосовано штраф у розмірі 9030,98 грн. та нараховано пеню в розмірі 270,94 грн. за несвоєчасне перерахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 21.03.2015 до 26.03.2015.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що податковим органом правомірно було застосовано до позивача штрафні санкції у зв'язку з частковою сплатою єдиного внеску, на залишок несплаченої суми, та нараховану пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступні обставини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно абз.1 п. 1 ч. 1 ст. 4 "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Статтею 9 Закону України №2464-VI встановлений порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема: - платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй (п. 8 ст. 9);

- днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (пп. 1 п. 10 ст. 9);

- у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (п. 11 ст. 9).

Частиною 12 статті 9 Закону встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 13 Закону передбачено, що органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Стаття 25 Закону України №2464-VI визначає заходи впливу та стягнення, зокрема -

- на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 11 ст. 25);

- орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а саме - накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (п. 2 ч. 11 ст. 25);

- про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску (ч. 14 ст. 25).

Так, як встановлено судом першої інстанції, згідно з розрахунком штрафної санкції № 145/17/01982689 від 08.07.2015 позивачу нараховано пеню в сумі 0,76 грн. за період з 21.01.2014 по 21.01.2014; до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 10%, що складає 275,21 грн., та нараховано пеню у розмірі 0,1%, що в загальній сумі складає 11,12 грн. за період з 23.12.2014 по 25.12.2014;

згідно з розрахунком штрафної санкції № 146/17/01982689 від 08.07.2015 до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 10%, що складає 75,84 грн., та нараховано пеню у розмірі 0,1%, що складає 5,31 грн. за період з 21.01.2015 по 03.02.2015;

згідно з розрахунком штрафної санкції № 147/17/01982689 від 08.07.2015 до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 10%, що складає 9030,98 грн., та нараховано пеню у розмірі 0,1%, що складає 5,31 грн. за період з 21.03.2015 по 26.03.2015;

Проти нарахування пені в сумі 0,76 грн. за період з 21.01.2014 по 21.01.2014 у судовому засідання представники позивача не заперечували.

Обґрунтовуючи протиправність застосування штрафних санкцій та нарахування пені за період з 23.12.2014 по 25.12.2014 та з 21.01.2015 по 03.02.2015, представники позивача посилалися на звіти про заборгованість за бюджетними коштами (форма № 7д) станом на 1 листопада, 1 грудня 2014 року та платіжні доручення від 07.11.2014 №№ 1952, 1953, 1954; від 14.11.2014 №№ 1963, 1964, 1965; від 19.11.2014 №№1984; від 02.12.2014 №№ 2033, 2034, 2044, 2045, 2046, 2052; від 28.11.2014 №№ 2052, 2053, 2057, 2058, 2088; від 05.12.2014 №№ 2165, 2170, 2171; від 11.12.2014 № 2201; від 25.12.2014 №№ 2279, 2280, 2284, 2291, 2285, 2286, 2290, 2291, 2295, 2301, 2302, 2312, 2313, 2314, 2321, 2326, зазначаючи, що відповідно до цих платіжних доручень повністю був сплачений єдиний внесок та жодних порушень щодо строків сплати єдиного внеску ні в листопаді, ні в грудні 2014 року позивачем не було.

Проте, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до поданої декларації за листопад позивач самостійно нарахував 360235,94 грн. єдиного внеску (термін сплати 22.12.2014). Згідно з даними картки особового рахунку платника станом на 22.12.2014 за Тиврівською РЦЛ рахувалася переплата з єдиного внеску в сумі 356783 грн. 22.12.2014 відбувалася часткова сплата єдиного внеску, на залишок несплаченої суми були нараховані штрафні санкції. 25.12.2014 сума недоїмки була погашена, за несвоєчасну сплату єдиного внеску нарахована пеня.

Відповідно до платіжних доручень, на які посилаються представники позивача, була погашена сума єдиного внеску, нарахованого Тивріською РЦЛ за жовтень 2015 року, та відбулося збільшення суми переплати, що підтверджується карткою особового рахунку платника.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено висновок щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за період з 23.12.2014 по 25.12.2014.

Стосовно правомірності застосування штрафних санкцій та нарахування пені за період з 21.01.2015 по 03.02.2015, суд установив, що відповідно до поданої декларації за грудень позивач самостійно нарахував 402236,83 грн. єдиного внеску (термін сплати 20.01.2015). Згідно з даними картки особового рахунку платника станом на 20.01.2015 за Тиврівською РЦЛ рахувалася переплата з єдиного внеску в сумі 402236,83 грн. 20.01.2015 відбувалася часткова сплата єдиного внеску, на залишок несплаченої суми були нараховані штрафні санкції. 03.02.2015 сума недоїмки була погашена, за несвоєчасну сплату єдиного внеску нарахована пеня.

Таким чином, є правомірним застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за період з 21.01.2015 по 03.02.2015.

Щодо правомірності застосування штрафних санкцій та нарахування пені за період з 21.03.2015 по 26.03.2015, суд установив, що відповідно до поданої декларації за грудень позивач самостійно нарахував 381359,10 грн. єдиного внеску (термін сплати 20.03.2015). Згідно з даними картки особового рахунку платника станом на 20.03.2015 за Тиврівською РЦЛ рахувалася переплата з єдиного внеску в сумі 336204,16 грн. 20.03.2015 відбувалася часткова сплата єдиного внеску, на залишок несплаченої суми були нараховані штрафні санкції. 26.03.2015 сума недоїмки була погашена, за несвоєчасну сплату єдиного внеску нарахована пеня.

Таким чином, за позивачем на кінець 2014 року рахувалась недоїмка (3452,94) зі сплати єдиного внеску, а тому частина платежів, які були здійснені позивачем пішла на погашення існуючої, на час вчинення операцій, заборгованості.

Несвоєчасність сплати єдиного внеску також стверджується актами звірення розрахунків між податковим органом та Тиврівською ЦРЛ №1670-02, №1678-02, №34824-02, №34822-02 від 19.04.2016 року, вказану звірку було проведено на виконання вимог апеляційного суду.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України №2464-VI позивачу необхідно було сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, проте як встановлено з матеріалів справи районною лікарнею за спірні періоди було несвоєчасно сплачено вказаний вид внеску, що призвело до нарахування позивачу пені.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що не бере до уваги доводи позивача щодо неправомірності застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, оскільки невчасне перерахування позивачем коштів було не з вини позивача, а у зв'язку з несвоєчасним надходженням бюджетних асигнувань. При цьому позивач посилається на ст. 218 ГК України.

Так, відповідно до ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Однак, згідно зі ст. 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, фінансові відносини за участю суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Також відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Отже, як встановлено з норм чинного законодавства Господарський кодекс не поширюється на правовідносини, оскільки відповідно до вказаного спір між позивачем та відповідачем має регулюватись нормами Податкового кодексу України.

Стосовно посилання апелянта на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року у справі № 825/2426/14 за позовом Комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська центральна районна лікарня» Чернігівської районної ради Чернігівської області до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішень, у якій, як зазначає позивач, суд дає оцінку тотожним правовідносинам, - то суд апеляційної інстанції не бере до уваги вказані посилання, оскільки у справі №825/2426/14 давалась оцінка правовідносинам, які стосувалися нарахуванню єдиного внеску за рахунок заробітної плати, у той час як у справі №802/4199/15-а йде мова про несвоєчасну сплату єдиного внеску.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податковим органом правомірно було застосовано до позивача штрафні санкції та нараховано пеню на підставі рішень №0003471700, №0003481700 та №0003491700 від 08.07.2015 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Тиврівської центральної районної лікарні залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 травня 2016 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Ватаманюк Р.В. Сторчак В. Ю.