Рішення № 57922692, 24.05.2016, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/555/16

Єдиний унікальний № 742/1193/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Білокур В.І., при секретарі Сірій І.В., за участю сторін та їх представників, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Прилуки справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на ? частину спільно нажитого майна,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 вказує на те, що з 30.01.1993 року по 23.03.2001 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2. Від цього шлюбу мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення, тобто з 23.03.2001 року по червень 2015 року вона продовжувала проживати з відповідачем однією сім»єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. В період перебування у шлюбі, згідно договору купівлі-продажу від 28.12.2000 року на імя відповідача ОСОБА_2 вони придбали житловий будинок в смт. Ладан по вул.Удайська, 4, а в період спільного проживання однією сім»єю без шлюбу вонипридбали транспортні засоби: автомобіль марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1993 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та автомобіль марки ЗАЗ 1102, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2. Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на положення ст.ст. 60, 70, 74 Сімейного Кодексу України, позивачка просить суд :

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, придбаний відповідно до договору купівлі-продажу за реєстровим №1122 від 28.12.2000 року на імя ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, селище ОСОБА_4, вулиця Удайська, 4.

- визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, селище ОСОБА_4, вулиця Удайська, 4.

- встановити факт проживання однією сім»єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 23 березня 2001 року по червень 2015 року.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортні засоби: - автомобіль марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1993 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, - автомобіль марки ЗАЗ 1102, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, які зареєстровані на імя ОСОБА_2.

- визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину транспортних засобів: автомобіль марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1993 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобіль марки ЗАЗ 1102, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с.4,83).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_5 підтримали вищеназвані позовні вимоги про що дали відповідні пояснення, а відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_6 не визнали позов і повністю заперечуючи проти його задоволення вважають позивачку взагалі не причетною до набуття у власність вищеназваного житлового будинку та двох транспортних засобів, а періодичне спілкування з позивачкою, в т.ч. відпочинок на морі, не вважають підтвердженням факту їх спільного проживання однією сімєю.

В судовому засіданні допитані свідки заявлені стороною позивача, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, суть пояснень яких зводиться до того, що вони вважають проживали однією сімєю позивачка ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2, в т.ч. після їх офіційного розлучення, оскільки спостерігали випадки їх спільного приїзду із смт.Ладан в с.Журавка до матері позивачки (ОСОБА_11М.).

В судовому засіданні допитані свідки заявлені стороною відповідача, а саме: ОСОБА_12 пояснив, що у січні 2016 року він як працівник поліції проводив перевірку щодо спору про поділ майна між ними (ОСОБА_1 та ОСОБА_2В.), а інші свідки: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 пояснили, що рідко бачили в смт.Ладан позивачку разом з відповідачем і вважають, що після розлучення у 2001 році ОСОБА_1 та В.В. однією сімєю не проживали.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши та проаналізувавши наявні по справі докази, суд приходить до висновку частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, з таких підстав.

Судом установлено, що сторони у даній справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 січня 1993 року по 23 березня 2001 року та мають від цього шлюбу дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.2-4), що позивачка ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи (а.с.7).

З пояснень сторін, свідків та досліджених в судовому засіданні копій документів підтверджується, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в смт. Ладан по вул. Удайській,4, придбаний відповідно до договору купівлі-продажу за реєстровим №1122 від 28.12.2000 року на імя ОСОБА_2, тобто, в період зареєстрованого шлюбу подружжя. А інше спірне майно - два автомобілі: 1)марки ЗАЗ 1102, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, 2)марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1993 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, придбані відповідачем ОСОБА_2 поза межами шлюбу і зареєстровані на його імя відповідно 06.06.2006 року та 17.08.2013 року. Вищенаведене підтверджується копіями договору купівлі-продажу будинку, свідоцтв про реєстрацію цих транспортних засобів та відповідними реєстраційними довідками (а.с. 5-6, 12-13, 50, 62-64).

За таких обставин, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання житлового будинку в смт.Ладан по вул.Удайській,4 спільною сумісною власністю та визнання за нею права власності на його ? частину, суд керується вищевикладеними фактичним обставинами та діючими на час набуття спірного будинку нормами матеріального права -ст. ст. 22, 29 Кодексу про шлюб та сімю України (в ред.1970р.) про набуття права власності і приходить до висновку задовольнити вимоги позивачки в цій частині, а саме, визнати цей будинок спільним сумісним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину будинку як такого, що був придбаний без визначення часток у спільну сумісну власність подружжям у період шлюбу незалежно від ступені участі кожного із них у надбанні цього майна і незалежно від того, що правова реєстрація цієї садиби здійснена лише на одного із них відповідача ОСОБА_2.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, суд вважає необхідним відмовити, з слідуючих підстав. Позивачка просить суд встановити факт проживання однією сім»єюз відповідачем, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 23 березня 2001 року по червень 2015 року та визнати за нею право на ? частину транспортних засобів: автомобіля марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1993 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобіля марки ЗАЗ 1102, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, посилаючись на положення ст. 74 Сімейного кодексу України про те, якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Проте Сімейний кодекс України не має зворотної сили і регулює відносини, які виникли після 01.01.2004 року (дата набрання чинності цим Кодексом), а тому дія ст.74 СК України не поширюється на правовідносини між сторонами з 23.03.2001року по 01.01.2004року. Тому, вирішуючи спірні правовідносини сторін з 01.01.2004 року за правилами ст.74 СК України, суд вважає, що стороною позивача не підтверджено беззаперечними доказами факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім»єюбез реєстрації шлюбу по червень 2015 року, оскільки, згідно визначених у ст.ст. 3, 74 СК України поняття «сім»я» та відповідно до установлених судом фактично складених відносин між позивачкою та відповідачем у період з 01.01.2004р. по червень 2015р. - не складали єдину сімю і суд не вважає їх такими, що спільно проживали та були повязані спільним побутом, мали взаємні права та обовязки.

На підтвердження такого висновку суду, свідчать фактично установлені обставини у даній справі, а саме, згідно паспортних даних (а.с.2-зворот) позивачка ОСОБА_1 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2, а місцем реєстрації відповідача є вул.Удайська,4 смт.Ладан (а.с.51-52). Інших доказів, зокрема, пояснень свідків, довідки органу місцевого самоврядування на підтвердження місця та часу спільного проживання сторін однією сімєю за певною адресою - не надано. Суд також бере до уваги, що в судовому рішенні про розлучення від 31 січня 2001 року зазначено, що сімейні стосунки сторони припинили (а.с.49). Згідно положень ст.61ч.3 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі.... не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Отже судом установлено, що на час придбання відповідачем спірних 2-х автомобілів (06.06.2006 року та 17.08.2013 року), позивачка не перебувала з ним у шлюбі, а тому на ці правовідносини не поширюються положення ОСОБА_15 8 Сімейного Кодексу України при визначенні майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності чоловіка та жінки (ч.2ст.74 СК України). Як стверджує позивачка, її співмешкання із відповідачем виникло з 23.03.2001 року, тобто, під час дії Кодексу про шлюб та сімю УРСР, а тому, вирішуючи спір суд виходить із доведеності кожної сторони в придбанні зазначеного майна та керується відповідними нормами Цивільного Кодексу України. Однако, позивачка ОСОБА_1 не зазначила в позовній заяві та не довела в судовому засіданні жодним доказом про вкладення її особистих чи спільних з ОСОБА_2 коштів у придбання спірних автомобілів марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1993 року випуску, д.н.з.СВ 5734 ВВ та марки ЗАЗ 1102, 1994 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2.

В силу ст. 60 ЦПК України обов»язок доказування і подання доказів покладається на сторони і доказуванню підлягають обставини, які заперечуються іншою стороною по справі.

За таких обставин, проаналізувавши всі надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги щодо встановлення факту проживання факт проживання однією сім»єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 23 березня 2001 року по червень 2015 року - задоволенню не підлягають, унаслідок чого не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо визнання за позивачкою права власності на ? частину спільно нажитого майна у вигляді 2-х вищеназваних автомобілів.

При цьому, суд не вважає заслуговуючими на увагу доводи сторони позивача і надані фотографії про спільний відпочинок (а.с34-43,60-61), листування з родичами (а.с.44), переписку в інтернет з депутатом облради про облаштування дороги (а.с.26-33), оскільки, ці дані не спростовують доводів сторони відповідача та не свідчать про те, що після розлучення у 2001 році бувше подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складали єдину сімю, спільно проживали та були повязані спільним побутом, мали взаємні права та обовязки.

Вирішуючи таким чином позовні вимоги, суд, за правилами ст. 88 ЦПК України вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави 801 грн. 15 коп. судового збору виходячи із 1% оціночної вартості будинку (а.с.100), оскільки позивачка як інвалід 1гр. звільняється від сплати такого при зверненні до суду, а також слід стягнути з відповідача на користь позивача 2546 грн. 54 коп. витрат за надання правової допомоги, згідно заяви, розрахунку та квитанції (а.с.101-103).

Керуючись ст.ст. 10, 15, 59, 60, 61, 88, 213215, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, придбаний відповідно до договору купівлі-продажу за реєстровим №1122 від 28.12.2000 року на імя ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, селище ОСОБА_16, вулиця Удайська, 4.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, селище ОСОБА_16, вулиця Удайська, 4.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, за їх недоведеністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 801 грн. 15 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2546 грн. 54 коп. витрат за надання правової допомоги.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя Білокур В.І.