Рішення № 57920093, 25.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3467/16

Головуючий у першій інстанції Мурзенко М. В.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки по заборгованості за несплачені аліменти, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2016 року,

встановила:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народились діти - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_5, 1992 р.н.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24.04.2012 року з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_5 за період з 22.08.2006 року по 09.04.2010 року в сумі 30132 грн. 71 коп., додаткові витрати на утримання доньки в сумі 4839 грн., а також пеню за прострочення зі сплати аліментів за період з серпня 2006 року по січень 2012 року з урахуванням обмеження загальної суми до 5000 грн.

Оскільки відповідачем вказане рішення в частині сплати аліментів за 2007 рік не виконано, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь пеню в розмірі 1% від суми аліментів за кожен день прострочення за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 17850,00 грн.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення зі сплати аліментів за 2007 рік за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 17850,00 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Зазначене рішення суду після його перегляду судом першої інстанції оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4

В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялася належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Таким чином, при вирішенні справи суд повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної форми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Вказаним нормам закону судове рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_4 неустойку за несплачені аліменти за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 17850,00 грн. суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість по сплаті аліментів за рішенням суду виникла з вини ОСОБА_4, тому одержувач аліментів ОСОБА_3 має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, передбаченому статте. 196 СК України.

Проте погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24.04.2012 року з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_5 за період з 22.08.2006 року по 09.04.2010 року в сумі 30132 грн. 71 коп., додаткові витрати на утримання доньки в сумі 4839 грн., а також пеню за прострочення зі сплати аліментів за період з серпня 2006 року по січень 2012 року з урахуванням обмеження загальної суми до 5000 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили 13 листопада 2012 року. (ухвала апеляційного суду Одеської області від 13.11.2012 року)

За даним судовим рішенням було видано виконавчий документ та пред'явлено його до примусового виконання, відкрито виконавче провадження та ОСОБА_4 сплачувались аліменти.

Відповідно до ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 22 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року, роз'яснено рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2012 року в частині стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів у загальному розмірі 5000 грн., вказано, що пеня стягується за 2006 рік за період з серпня 2006 року по січень 2012 року.

Із довідки Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції № 9613 від 27.05.2015 року вбачається, що на виконанні у державної виконавчої служби перебуває три виконавчих провадження, по виконанню виконавчих листів № 1519/2-2283/11 від 14.02.2013 року про стягнення з ОСОБА_4 пені в сумі 5000 грн., боргу про стягнення аліментів в розмірі 30132,71 грн., додаткових витрат в сумі 4839 грн. Сума боргу по аліментам сплачується частково, по 1000 грн. щомісяця, що підтверджено відповідними квитанціями про сплату на загальну суму 11000 грн. Загальна сума залишку по трьом виконавчим провадженням складає 28971,71 грн. (а.с.139)

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживаєокремо від дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За змістом ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Отже, з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, у якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різнитись.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.

Оскільки встановлено, що спір між сторонами щодо стягнення аліментів перебуває на розгляді різних судових інстанції тривалий час, борг по аліментам сплачується відповідачем частково, матеріалами справи підтверджено відсутність вини платника аліментів ОСОБА_4 у виникненні заборгованості по сплаті аліментів за рішенням суду, тому позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 неустойки за несплачені аліменти за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 17850,00 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, в судовому рішенні взагалі відсутній розрахунок, за яким нарахована пеня, а розрахунок, наданий ОСОБА_3 до позовної заяви щодо розміру неустойки за несплачені аліменти за зазначений період не відповідає вимогам, встановленим ч. 1 ст. 196 СК України. (постанова Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року в справі № 6-81цс13, постанова Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року в справі № 6-1477цс15)

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування та не дав їм належної оцінки.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки по заборгованості за несплачені аліменти відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

Н.В.Ісаєва

О.С.Комлева