Рішення № 5791635, 03.06.2009, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

від "03" червня 2009 р. по справі № 01/30-87

за позовом підприємця ОСОБА_1, м. Житомир

до товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк “Західінкомбанк”, м. Луцьк

про зобовязання здійснити переказ грошових коштів

Суддя Якушева І.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 підприємець (свідоцтво серії ВОО № 760305)

від відповідача: Смалюх Р.Я. (довір. № 19-159/317 від 16.02.2009р.)

Суть спору: позивач в позовній заяві просить зобовязати ТзОВ «КБ «Західінкомбанк» здійснити переказ грошових коштів в сумі 14820 грн. з рахунку фізичної особи підприємця ОСОБА_1 НОМЕР_2, відкритому в Житомирській філії ТзОВ «КБ «Західінкомбанк»МФО 311670 на рахунок НОМЕР_3 в ЖОД ВАТ «Райффйзенбанк АВАЛЬ»МФО 311528, одержувач коштів ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, призначення платежу для зарахування на картковий рахунок НОМЕР_4.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення угоди на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20.02.2001р. безпідставно не виконав платіжного доручення №12-02 від 12.02.2009р. про перерахування 14820 грн. з його рахунку, відкритому в Житомирській філії ТзОВ «КБ «Західінкомбанк», на його рахунок, відкритий в ЖОД ВАТ «Райффйзенбанк АВАЛЬ». Вважає, що він не є кредитором банку, а є його клієнтом; відповідно до угоди на банківське обслуговування рахунку банк прийняв на себе зобовязання здійснювати обслуговування поточного рахунку клієнта; зобовязання банку обслуговувати поточний рахунок клієнта ґрунтуються на Закону (Цивільний кодекс України, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), а виконання умов мораторію на підзаконному акті; неможливість банку виконати свої зобовязання перед клієнтом не означає, що такий клієнт автоматично стає кредитором банку.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги вважають безпідставними та необгрунтованими, посилаючись на те, що банк не зміг виконати свої зобов'язання по перерахуванню коштів позивача у зв'язку з низькою ліквідністю.

Постановою Правління НБУ від 12 лютого 2009р. № 68 з метою стабілізації роботи банку та покращення його фінансового стану в КБ „Західінкомбанк" строком на один рік - з 13.02.2009 р. до 12.02.2010 р. - призначено тимчасову адміністрацію та строком на шість місяців - з 13.02.2009 р. до 12.08.2009р. - введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно ч.2 ст. 58 Закону України “Про банки і банківську діяльність”банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

У відповідності до наказу тимчасового адміністратора Малютіної В.А. від 18.02.2009 року “Про тимчасовий порядок виконання платіжних документів клієнтів в національній та іноземній валютах”залишки коштів, що обліковувались на рахунку позивача станом на 16.02.2009 року, тимчасово заблоковані.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, господарський суд

в с т а н о в и в:

20.02.2001р. між позивачем підприємцем ОСОБА_1 та відповідачем товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк “Західінкомбанк” було укладено угоду на здійснення розрахунково касового обслуговування (далі угода, а.с. 10 ).

Згідно з п. п. 1, 4.1. 4.2 договору банк зобовязався відкрити клієнту (позивачу) рахунки в національній валюті та здійснювати його розрахунково касове обслуговування; належним чином виконувати умови угоди, своєчасно здійснювати операції відповідно Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті України.

Згідно з п. 13 угоди вона укладена на невизначений строк, дія її припиняється за згодою сторін або у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Доказів припинення дії угоди сторонами не подано.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Між сторонами зобовязання виникли з угоди від 20.02.2001р.

Як було встановлено ст.ст.151, 161 Цивільного кодексу УРСР, діючого на час укладення угоди, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки правовідносини сторін продовжуються, то у відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України, ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.1 ст.626, п. 1 ст. 628, ст.629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно із ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою угода на здійснення розрахунково касового обслуговування від 20.02.2001р. відноситься до договорів банківського рахунку.

Стаття 1066 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

У відповідності до вимог статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

12.02.2009р. на підставі вищевказаної угоди позивачем згідно з платіжним дорученням №12-02 (а. с. 13) було доручено ТзОВ «КБ «Західінкомбанк»здійснити переказ грошових коштів в сумі 14820 грн. з рахунку фізичної особи підприємця ОСОБА_1 НОМЕР_2, відкритому в Житомирській філії ТзОВ «КБ «Західінкомбанк»МФО 311670 на рахунок НОМЕР_3 в ЖОД ВАТ «Райффйзенбанк АВАЛЬ»МФО 311528, одержувач коштів ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, призначення платежу для зарахування на картковий рахунок НОМЕР_4.

Однак, у здійсненні цієї операції позивачу було відмовлено на підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2009р. N 68 "Про призначення тимчасової адміністрації в товаристві з обмеженою відповідальністю комерційний банк “Західінкомбанк” (м. Луцьк) у зв'язку з введенням мораторію.

У відповідності із ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права рівні перед законом.

Відповідно до статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління банку (ради директорів) переходить до тимчасового адміністратора.

За змістом статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Протягом дії мораторію:

1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;

2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Частиною 4 статті 85 Закону передбачено, що мораторій не поширюється, зокрема, на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором.

Доводи відповідача про те, що на вимогу позивача про перерахування 14820 грн. поширюється дія мораторію, не заслуговують на увагу, оскільки постановою Правління НБУ від 12.02.2009р. N 68 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, проте виходячи з виду договірних відносин, позивач є клієнтом банку, а не кредитором у розумінні чинного законодавства.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Отже, позивач є клієнтом банку, який за визначенням, наведеним у статті 2 вказаного Закону - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" позивач та відповідач є відповідно учасником та членом платіжної системи, та відносини між ними, як між суб'єктами переказу, регулюються угодою, укладеною між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, правовідносини між сторонами ґрунтуються на угоді на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20.02.2001р., що відноситься до договорів банківського рахунку, за яким підприємець ОСОБА_1 є клієнтом банку.

Таке визначення його як учасника договору банківського рахунку відповідає приписам глави 72 Цивільного кодексу України.

Зокрема, в статті 1066 ЦК України вказано, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 3 статті 1068 ЦК України визначено обов'язок банку за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 8.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу, в день його надходження. А у разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов'язаний виконати доручення, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Однак, відповідачем порушено договірні зобов'язання щодо перерахування грошових коштів з рахунка позивача, згідно з поданим платіжним дорученням №12-02 від 12.02.2009р. на суму 14820 грн., а також порушені вимоги чинного законодавства, що регулює відносини в сфері проведення банківських розрахунків.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняючи щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч.3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частиною 2 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За змістом ст.1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Доказів на підтвердження наявності такого судового рішення не подано .

З огляду на викладене, позовна вимога підприємця ОСОБА_1 про зобовязання ТзОВ «КБ «Західінкомбанк» здійснити переказ грошових коштів обґрунтована і підлягає до задоволення.

Керуючись ст.13 Конституції, ст.11, ч.2 ст.13, ст.319, 509, 526, 598, 610, 612, п.1 ст.626, п. 1 ст. 628, ст.629, ст. 1066, ст.1074, ч.3 ст.1068 Цивільного кодексу України, ст.173, ч.3 ст.5, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 5, 8.1. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статті 2, 78, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст.44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Зобовязати ТзОВ «КБ «Західінкомбанк»здійснити переказ грошових коштів в сумі 14820 грн. з рахунку фізичної особи підприємця ОСОБА_1 НОМЕР_2, відкритому в Житомирській філії ТзОВ «КБ «Західінкомбанк»МФО 311670 на рахунок НОМЕР_3 в Житомирській обласній дирекції ВАТ «Райффайзенбанк АВАЛЬ»МФО 311528, одержувач коштів ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, призначення платежу для зарахування на картковий рахунок НОМЕР_4.

3. Стягнути із ТзОВ «КБ «Західінкомбанк»(м. Луцьк, пр. Перемоги, 15, ідентифікаційний код 19233095)на користь підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 85 грн. витрат, повязаних з оплатою держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя І.О.Якушева

Дата виготовлення повного тексту рішення:5.06.2009р.