Ухвала суду № 57915971, 25.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/26081/15-ц Провадження № 22-ц/772/1404/2016Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.Категорія 27Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Рибчинського В. П., Зайцева А. Ю.,

при секретарі Топольській В. І.,

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ПАТ «Дельта Банк» Горобця Д. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним договору іпотеки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2016 року, -

встановила:

В листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним іпотечний договір укладений між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого єПАТ «Дельтабанк») та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В.- 23 квітня 2008 року. Позовні вимоги мотивувала наступним: в жовтні 2015 року вона дізналася, про те що ПАТ "Дельтабанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність квартири АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору № 0101/0408/71-082-2-01 від 23 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 Під час укладення іпотечного Договору ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі. 23 квітня 2008 року ними як подружжям була придбана квартира АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю, проте документально була оформлена на ОСОБА_5 Вказує, що укладення будь-яких договорів щодо квартири одним із подружжя, які виходять за межі дрібних побутових правочинів - повинні укладатися за згодою другого з подружжя, а у випадку укладення одним із подружжя договору, що потребує нотаріального посвідчення - згода іншого з подружжя має бути також нотаріально засвідчена. Проте, при укладенні іпотечного Договору вона згоди не давала. Крім того, на момент укладення Договору позивач та відповідач ОСОБА_5 мали доньку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1. Придбавши квартиру, вони стали власниками єдиного житла і, відповідно, з моменту купівлі квартири, тобто з 23 квітня 2008 року, їх родина почала користуватися нею. Оскільки вони як батьки дитини набули право власності на квартиру, їх дитина набула право користування цією квартирою також, а тому іпотечний договір був укладений без врахування цих обставин, в порушення вимог Закону, а саме без дозволу органу опіки та піклування, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Рішенням Вінницького міського суду від 10.03.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доказами що й позовну заяву, зазначає, що суд дав невірну оцінку обставинам, що склалися: купуючи квартиру АДРЕСА_1, вона з чоловіком та донькою ОСОБА_7 з того ж дня почали проживати у ній, з огляду на те, що батьки набули права власності на квартиру, дитина також набула права користування цією квартирою. Тому укладення іпотечного договору без дозволу опіки і піклування порушує права дитини, адже дана квартира є єдиним жилим приміщенням на яке дитина має право користування, що є підставою для визнання недійсним договору іпотеки.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав, представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» Горобець Д.Г. проти апеляційної скарги заперечив, зазначив, що на момент укладення договору іпотеки ні позивач, ні відповідач не мали права користування квартирою, а тому такого права не мала і дитина, окрім того, позивач знала про існування договору іпотеки з моменту його укладення, тобто з 2008 року. Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою від 05.05.2016 року № 35.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходив з того, що неповнолітня дитина на момент укладення договору іпотеки у спірній квартирі не проживала та не була зареєстрована, також не проживали та не були зареєстровані ніхто із батьків, а тому права та інтереси неповнолітньої укладеним іпотечним договором не порушені, відповідно підстав для визнання договору недійсним немає.

Такий висновок суду є вірним, ґрунтується на нормах закону та відповідає встановленим обставинам по справі.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- ОСОБА_5 та ОСОБА_8 02.06.2007 року зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка та дружини ОСОБА_5, що підтверджено Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.11).

- ІНФОРМАЦІЯ_2 року в них народилася донька ОСОБА_7, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.18).

- 23 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Седбанк» був укладений іпотечний договір №0101/0408/71-082-2-01, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В. і зареєстрований в реєстрі за № 1544, відповідно до п.1 якого іпотекодержатель надав ОСОБА_5 кредит в сумі 35 000 доларів США на підставі кредитного договору № 0101/0408/71-082 від 23.04.2008 року (Основне зобов'язання). На забезпечення виконання Основного зобов'язання ОСОБА_5 передав в іпотеку належну йому на праві власності однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, про що зазначено в п. 2 Іпотечного договору(а.с.8-9). Зазначений договір іпотеки зареєстровано у Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна (а.с.116-119).

- квартира АДРЕСА_3 була придбана ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2008 року (а.с.112 - 114).

- при укладенні договору купівлі-продажу вказаної квартири та передачі її в іпотеку ОСОБА_2 надавала нотаріально засвідчену копію заяви про те, що вона дає згоду своєму чоловікові ОСОБА_5 на купівлю квартири АДРЕСА_4 та передачу в іпотеку вказаної квартири ВАТ «Сведбанк» в забезпечення його зобов'язань по кредитному договору від 23.04.2008 року (засвідчена копія заяви на а.с.120).

Відповідно до ст.ст. 1, 6 закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ст. ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В позовній заяві ОСОБА_2 посилалася на те, що укладений її чоловіком іпотечний договір є недійсним, оскільки дана квартира придбана під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя, а згідно ч. 3 ст. 65 СК України, вона не надавала нотаріально засвідченої згоди на його укладення.

Однак судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_2 надала згоду чоловіку ОСОБА_5 на укладення кредитного договору з ВАТ «Седбанк», оформлення всіх необхідних документів, отримання кредиту по кредитному договору, купівлю квартири та передачу її в іпотеку в забезпечення його зобов'язань по кредитному договору від 23.04.2016 року, написавши 23.04.2008 року нотаріально засвідчену заяву(а.с.120).

Стосовно аргументу ОСОБА_2 щодо невірної оцінки судом першої інстанції тієї обставини, що укладеним іпотечним договором порушено права їх неповнолітньої дитини ОСОБА_7: договір іпотеки укладено без згоди органу опіки та піклування.

Частиною 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" на здійснення правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідна попередня згода органу опіки та піклування.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

Згідно з ч.3 ст. 17 закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати зобов'язання.

Укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено ст. ст. 203, 215 ЦК України.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у ряді Постанов, зокрема і в Постановах №6-405цс15, № 6-1055 цс 15, № 6-1793 цс 15 та ін..

Як зазначено в Правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в Постанові від 27.01.2016 року у справі №6-1055цс15, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цього ж Закону в редакції Закону України від 21 грудня 2010 року № 2823-VI «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку перевіряти на момент укладення оспорюваного договору наявність у дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначено й дитину) або на законі (стаття 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору ? з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання.

Отже, вирішуючи такі справи суд повинен встановити чи мала дитина право на житло, передане в іпотеку, чи мала вона інше місце проживання чи житло, на яке в неї було право користування та и порушує укладений договір її права.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та доведено матеріалами справи, що на момент укладення договору іпотеки позивач ОСОБА_2, її чоловік ОСОБА_5 та їхня неповнолітня дочка ОСОБА_9 не були зареєстровані та не поживали в спірній квартирі. Згідно довідки про місце проживання, про склад сім'ї та реєстрацію № 196 від 29.03.2008 року в квартирі АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.75).

Як вбачається з відповіді начальника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 04/2420 від 23.02.2016 року на запит суду № 127/26081/15-ц та з талонів реєстрації за місцем проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані з 24.07.2008 року (а.с. 131, 132, 133), в талон реєстрації за місцем проживання ОСОБА_2 24.07.2008 року вписана донька ОСОБА_7.

Відповідно до ст. 18 закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідачеві ОСОБА_5 (батькові неповнолітньої) на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_5 що підтверджується свідоцтвом на право власності на житло, виданим 26.12.2006 року Виконкомом Вінницької міської ради народних депутатів (а.с.135), а тому, виходячи з положень ст. 29 ЦК України, на момент укладення оспорюваного договору іпотеки неповнолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, мала право користування житлом, що належить її батьку ОСОБА_5.

Отже, суд дійшов вірного висновку про те, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки неповнолітня дитина іпотекодавця зареєстрована в квартирі не була і права користування квартирою, що є предметом іпотеки, не мала, тому згода органу опіки та піклування для укладання даного договору не вимагалася, а відтак, права неповнолітньої дитини укладеним договором іпотеки не порушені.

Таким чином, розглядаючи справу за апеляційною скаргою на оскаржуване рішення, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини у справі, подані сторонами докази, вірно визначився з характером правовідносин. Судом першої інстанції виконані вимоги ст. 212 ЦПК України, судове рішення мотивовано, наведене в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовує, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: /підпис/ Т. М. Шемета

Судді: /підпис/ В.П.Рибчинський

/підпис/ А.Ю.Зайцев

З оригіналом згідно: Т. М. Шемета