Рішення № 57914038, 04.05.2016, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/9803/15-ц

№ провадження 2/646/80/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.05.2016 місто Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Шелест І.М.

за участі секретаря - Біляєвої Ю.В., Славгородської К.В.

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними

в с т а н о в и в :

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася суду із позовом, в обґрунтування якого зазначила, що між нею та її дочкою, ОСОБА_2, 17.01.2015 року був кладений договір дарування квартири АДРЕСА_1. Цей договір на підставі довіреності підписала її онука ОСОБА_4 Договір вчинено під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для неї умовах. Наміру безоплатно віджувати квартиру вона не мала, оскільки іншого житла не має. Вимушена була укласти цей договір з огляду на те, що сама з 2008 року пересуватися не може, потребує сторонньої допомоги та догляду, на час укладення договору знаходилася у важкому стані хвороби. На підписання договору була вимушена піти на вимогу своєї доньки, яка зазначила, що якщо вона не подарує їй свою частку у квартирі, вона не буде здійснювати за нею догляд, що унеможливлює її подальше існування. Дійсна воля сторін не спрямовувалася на безоплатний перехід права власності на майно з часу його укладання. Домовленість сторін вплинула на їх волевиявлення, має істотне значення й свідчить, що без зазначених обставин цей договір між ними не був би укладений. Через деякий час після укладання договору, дочка ОСОБА_2 заявила, що не має наміру здійснювати за нею догляд та її утримання. Тому просила визнати недійсним договір дарування, укладений 17.01.2015 року між нею та ОСОБА_2.

Також просила визнати недійсним договір про визначення ідеальних часток у частині квартири АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю від 17.01.2015 року, оскільки він укладений від її імені ОСОБА_4 за наявності важкої обставини на вкрай невигідних для неї умовах (ст. 202 ЦК України) і став передумовою укладання договору дарування.

Також у позові зазначила, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20.10.1998 року, виданого органом приватизації житлового фонду Харківського електротехнічного заводу «Трансзв'язок» була зареєстрована за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі і на належну йому частку у квартирі АДРЕСА_1, яку успадкували вона та її дочка ОСОБА_2, отримавши 16.01.2015 року свідоцтво про право на спадщину за законом, видане держаним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори Грошевою О.Ю. Відповідно до цього свідоцтва, ОСОБА_1, 1927 року народження, успадкувала 1/3 частину у спадщині, а ОСОБА_2, 1960 року народження - 2/3 частини у спадщині, з урахуванням 1/3 частини у спадщині, від якої на її користь відмовився син спадкодавця ОСОБА_3 Спадщина, на яку у вказаних частках видано свідоцтво, складається з ? частини квартири АДРЕСА_1.

Позивач просить визнати недійсним свідоцтво на спадщину за законом, видане 16.01.2015 року на ім'я ОСОБА_2, з огляду на те, що спадщина не була прийнята ОСОБА_2, яка разом не проживала із своїм батьком ОСОБА_3 ані на момент його смерті, так і після його смерті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 позов підтримав і просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 позов та викладені в ньому обґрунтування визнали і просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3, який повідомлявся про дена та час слухання справи, у судове засідання з невідомих для суду причин не з'явився.

Представники третіх осіб ОСОБА_5 - ОСОБА_12 та ОСОБА_6 - ОСОБА_13 у судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити за його недоведеністю та безпідставністю, надали суду письмові заперечення з правовим обґрунтуванням заперечень, вважають, що даний позов викликаний тим, що на ОСОБА_5, як власник квартири АДРЕСА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві власності, а даний позов ОСОБА_1 та безумовне визнання цього позову відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_4 є зловживанням ними своїх прав і наміром шляхом визнання договору дарування визнати недійсним договору іпотеки, укладеному між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Суд, вислухавши докази, дослідивши наявні у справі докази, приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог, на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона повинна довести суду переконливість своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20.10.1998 року, виданого органом приватизації житлового фонду Харківського електротехнічного заводу «Трансзв'язок» була зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_2, що підтверджується даними свідоцтва про народження, ОСОБА_4 - дочкою ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7.

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі і на належну йому частку у квартирі АДРЕСА_1.

Як вбачається з даних спадкової справи, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є його дружина ОСОБА_1, дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3, який відмовився від належної йому частки спадкового майна на користь своєї сестрі ОСОБА_2

16.01.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як спадкоємці першої черги, отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, видане держаним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори Грошевою О.Ю. і зареєстроване в реєстрі за № 5-77. Відповідно до свідоцтва, ОСОБА_1, 1930 року народження, успадкувала 1/3 спадщини, яка складається ? частини квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2, 1960 року народження - 2/3 частини у спадщині, з урахуванням 1/3 частини у спадщині, від якої на її користь відмовився син спадкодавця ОСОБА_3

Крім того, у відповідних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_8 успадкували вклади в Ощадбанку та отримали свідоцтво.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як встановлено судом, на підставі документів, що містяться в матеріалах спадкової справи, на момент відкриття спадщини і по теперішній час ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Зазначена обставина підтверджується даними паспорту ОСОБА_2, даними довідки КП «Жилкомсервіс» від 13.01.2015 року про те, що спадкодавець ОСОБА_7 був зареєстрований за адресою; АДРЕСА_2 з 18.10.1974 року по день смерті. Разом з ним у квартирі зареєстровані ОСОБА_1 з 18.10.1974 року по теперішній час, ОСОБА_2 з 22.03.1978 року по теперішній час.

Протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини ОСОБА_3 відмовився від належної йому частки на користь ОСОБА_2, подавши 23.08.2008 року відповідну заяву нотаріусу, а ОСОБА_2 своєю заявою підтвердила згоду на визначення частки спадкодавця у розмірі ? частини.

Належних та допустимих доказів того, що на момент відкриття спадщини, а саме у квітні 2008 року, ОСОБА_2 не проживала із спадкодавцем за місцем своєї реєстрації, суду не надано.

Ця обставина не була доведена і до відома нотаріуса іншими спадкоємцями на момент оформлення спадщини.

Таким чином, суд приходить до висновку, до ОСОБА_2 прийняла спадщину у порядку, визначеному ч. 3 ст. 1268 ЦК України, як особа, яка постійно проживала із спадкодавцем на момент відкриття спадщини і протягом строку, визначеного ст. 1270 ЦК України не заявляла про відмову від спадщини. Тому ОСОБА_2 правомірно, у порядку, встановленому статтею 1296 ЦК України, видано свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним з підстав, визначених статтею 1301 ЦК України - відсутні.

Визнання відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_4 позову в цій частині висновків суду не спростовує. Як встановлено судом, на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_4 не є власниками квартири АДРЕСА_3. ОСОБА_1 звернулася до суду після відчуження даної квартири ОСОБА_6 (як іпотекодержателем) ОСОБА_5 на підставі договору купівлі - продажу від 30.07.2015 року, тобто визнання позову відповідачем та третьою особою порушує права інших осіб.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд враховує ту обставину, що у заяві від 16.01.2015 року до Першої харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_1 за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 06.01.2015 року за р.н. 12, зазначили адресою проживання квартиру АДРЕСА_2, а також те, що прийняли спадщину, оскільки на час відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем. Ні ОСОБА_1, ні її представник ОСОБА_4 при оформленні спадщини не заперечували факту проживання ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_7

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

За змістом ч. 4 ст. 720 ЦК України договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник і таке доручення повинно містити ім'я обдарованого.

Так, судом встановлено, що 06.01.2015 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_15, 1985 року народження, підписати від її імені на умовах на її розсуд договір про визначення ідеальних часток у частині квартири, що є спільною сумісною власністю, а саме квартири АДРЕСА_2, власником якої вона є, а також уповноважила ОСОБА_15 подарувати від її імені на ім'я ОСОБА_2 усю належну їй частину квартири з відповідною частиною місць спільного користування АДРЕСА_2, яка належить їй на праві власності, для цього наділила представника певними правами, в тому числі з правом підписання вказаних договорів, що підтверджується даними довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 06.01.2015 року за р.н. 10.

17.01.2015 року ОСОБА_8, ОСОБА_4., яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1 на підставі вказаної довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 06.01.2015 року за р.н. 12, як співвласники, уклали договір про визначення ідеальних часток у частині квартири АДРЕСА_2, а саме, що частки ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у зазначеному вище спільному майні, яке складається з ? часток, визнаються рівними і становлять по ? частині квартири з відповідною частиною місць спільного користування і що, після укладання цього договору, право спільної сумісної власності на вказану частину квартири між ними припиняється. Також сторони договору засвідчили, що зміст і правові наслідки правочину їм роз'яснено і договір відповідає їх внутрішній волі, договір не є фіктивним або удаваним, спрямований на реальне настання наслідків правочину. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. і зареєстровано в реєстрі за № 51.

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Суд вважає, що наведені позивачем обґрунтування, а саме, що, договір про визначення ідеальних часток був передумовою укладання договору дарування, який був укладений в умовах важкої обставини, не є підставою для задоволення позову в цій частині, оскільки волевиявлення сторін у даному договорі було спрямовано саме на визначення ідеальних часток та зміну виду права власності зі спільної сумісної власності на право спільної часткової власності. Позивачем не доведено в чому саме полягали для неї вкрай невигідні умови при укладання даного договору, оскільки фактично вказаним договором розмір частки позивача у праві власності на квартиру не змінився.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Судом встановлено, що 17.01.2015 року приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 54 договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4, що діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 06.01.2015 року за реєстром № 10 з однієї сторони, та ОСОБА_2, з другої сторони, уклали договір про те, що ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 передає ОСОБА_2 за цим договором безоплатно у власність усю належну ОСОБА_1 частину квартири АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1: ? частина квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20.10.1998 року, виданого органом приватизації житлового фонду Харківського електротехнічного заводу «Трансзв'язок» та Договору про визначення ідеальних часток від 17.01.2015 року ; 1/12 частина на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою харківською нотаріальною конторою 16.01.2015 року за реєстровим № 5-82.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Разом із тим за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Відповідно до ст. 229 ЦК України, на яку посилалася позивач, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

За правилами ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Позивач посилається на те, що договір дарування був укладений нею за наявності тяжкої обставини та на вкрай невигідних для неї умовах, в той же час зазначає, що вона була змушена піти на вимогу своєї дочки, яка тільки після укладання договору дарування обіцяла надавати їй необхідний догляд. Але після укладання договору її дочка відмовилася від надання їй необхідного догляду та допомоги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, 1930 року народження, є людиною похилого віку , відповідно до наданих медичних довідок від 07.07.2015 року та від 13.11.2015 року страждає на хворобу Паркінсону, сердечні захворювання та інші хвороби, з 1980 року перебуває на диспансерному обліку, у листопаді 2015 року стан здоров'я погіршився, відвідувалася терапевтом на дому, потребує стороннього догляду.

ОСОБА_2 є дочкою позивача і в силу ст. 202 СК України зобов'язана утримувати свою матір, яка є непрацездатною і потребує допомоги.

Суду не доведено належними та допустимими доказами наявність помилки щодо обставин, які мали істотне значення для укладання договору дарування між матір'ю та дочкою.

Посилання позивача на зазначені обставини, а саме знаходження під впливом тяжких обставин, в наслідок яких вона змушена була піти на вимогу відповідача ОСОБА_2 і укласти договір дарування, оскільки дочка, в разі не підписання договору дарування відмовлялася від догляду та піклування за нею і тільки за умови підписання договору піклуватися про неї, виключають можливість визнання правочину недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 233 ЦК України. Так, відповідно до наведених роз'яснень Пленуму, особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Також суду не доведено, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби ОСОБА_1, її похилого віку) такий правочин не було б вчинено або вчинено не на таких умовах.

Тобто, факт збігу тяжких для позивачки обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з її волевиявленням укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах не доведений належними та допустимими доказами.

Самі по собі твердження позивача, без надання належних та допустимих доказів, не є підставою для задоволення позовних вимог.

Тому суд відмовляє у задоволенні позову за його недоведеністю.

Визнання обставин, зазначених у позові відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_15 суд оцінює критично.

Так, в ході розгляду справи у якості третіх осіб залучено до участі у справі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які звернулися до суду з відповідними заявами

Судом встановлено, що 20.01.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. за реєстром № 61.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 зазначила, що свої зобов'язання за договором позики перед ОСОБА_6 в забезпечення якого було укладено нею договір іпотеки, в повному обсязі не виконала.

30.07.2015 року між ОСОБА_6, як іпотекодержателем, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу, предметом якої стала квартира АДРЕСА_4. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. за реєстром № 1052. Тобто, на даний час власником спірної квартири є ОСОБА_5

Суд вважає, що визнання позову ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають на меті в подальшому визнання недійсним договору іпотеки, про що свідчить позов ОСОБА_4, у прийнятті якого було відмовлено і зміст зміненого, після початку розгляду справи по суті, ОСОБА_1 предмет позову щодо визнання недійсним договору іпотеки (у прийнятті зміненого позову відмовлено). Крім того, як вбачається з договору купівлі продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 17.01.2015 року ОСОБА_4 також подарувала своєї матері ОСОБА_2 свою ? частину спірної квартири. Таке визнання позову, без надання належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, порушує права та інтереси нового власника квартири.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61, 88, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними - відмовити.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Харківської області через Червонозаводський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не буди присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І.М. Шелест