Рішення № 57911625, 19.05.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/804/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Кратко Д. М.

Доповідач Дуковський О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.

за участю секретаря: Яковлєвої Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Сільського голови Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Чумака Олега Володимировича, Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Головного територіального управління юстиції Кіровоградської області, треті особи: Реєстраційна служба Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Ленінська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, Сільського голови Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Чумака Олега Володимировича, Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Головного територіального управління юстиції Кіровоградської області, треті особи: Реєстраційна служба Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Ленінська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В обгрнутування позову зазначила, що з 24 листопада 1999 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2, а 23 січня 2015 року шлюб між ними був розірваний.

Під час розгляду справи в суді позивачці стало відомо, що ОСОБА_2 оформив на себе право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Підставою для видачі Свідоцтва про право власності стала Довідка № 479 від 09 січня 2015 року, яка була видана сільським головою Чумак О.В., згідно якої ОСОБА_2, відповідно до даних погосподарського обліку № 10, особовий рахунок № 236 проживає в будинку на правах господаря, будинок побудований у 1960 році.

Відповідно до господарської книги в вищевказаному будинку з 2000 року значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

ОСОБА_3 зазначає, що на підставі виданих незаконних фіктивних документів, було проведена державна реєстрація права власності на ОСОБА_2 на житловий будинок, що є спільною сумісною власністю.

Позивачка вказує, що земельна ділянка на якій розташований будинок на який було видано оспорюване Свідоцтво перебуває у її користуванні з 2012 року, про що також не було зазначено при видачі документів на підставі яких було видане Свідоцтво.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 23 січня 2015 року Реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області на житловий будинок, загальною площею 47,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 121,80 грн. (сто двадцять одна гривня 80 коп.).

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок асигнувань Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 121,80 грн. (сто двадцять одна гривня 80 коп.).

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити. Зазначив, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовав норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача - ОСОБА_3, представника позивача - ОСОБА_5, відповідача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_6, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно суд першої інстанції виходив з того, що п. 49-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», факт ненадання при зверненні із заявою до Реєстраційної служби про видачу оспорюваного Свідоцтва відповідачем ОСОБА_2 документів, що підтверджують його право користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не з'ясування Реєстраційною службою особи користувача земельної ділянки на якій розташований житловий будинок, вимоги про державну реєстрацію якого були заявлені ОСОБА_2, а також те, що користувачем цієї земельної ділянки станом на дату видачі Свідоцтва була позивач, дає суду зробити висновок про порушення прав позивача.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).

З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК).

Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Судом встановлено, що 24 листопада 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується актом про одруження № 6 (а.с. 31, том 1).

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 09 липня 2007 року було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 40, том1).

Після розірвання шлюбу сторони проживали разом і припинили спільне проживання у листопаді 2014 року.

30 січня 2015 року ОСОБА_3 зверталася в суду з позовом ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та поділ майна подружжя. Позивачка в даному позові просила суд в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на ? частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 1-3, том 2).

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2016 року - в задоволені позову відмовлено. (а.с. 4, том 2).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Ленінської сільської ради від 29 квітня 2015 року № 273 було вилучено з користування ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,45 га., що розташована за за адресою: АДРЕСА_1 та передано громадянину ОСОБА_2, у зв'язку із видачею Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та надано згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ( а.с. 161, том 1; а.с. 36, том 2).

Відповідно до даних наданих відділом Держземагенства у Маловисківському районі зазначено, що станом на 22 червня 2015 року згідно даних Державного земельного Кадастру на земельну ділянку, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, обмеження (обтяженя), приватизація земельної ділянки не зареєстровано, державний акт на земельну ділянку відсутній (а.с. 25, том 1).

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до погодсподарських книг № 3, 4, 10 починаючи з 1999 року по 2014 рік вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали в вищевказаному житловому будинку ( а.с. 168-170, 174-176, 180-184, том 1).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.01.2015 року власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (а.с.211, том 1).

Згідно до положень ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 11 Закону передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

Пунктом 20 Постанови Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

У разі проведення державної реєстрації прав на житловий будинок, будівлю або споруду одночасно з державною реєстрацією прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, державний реєстратор приймає одне рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації щодо таких об'єктів.

Відповідно до п. 24 Порядку, у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - свідоцтво), оформляє його у двох примірниках, які підписує і засвідчує печаткою.

ОСОБА_3 оскаржує лише свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, рішення про державну реєстрацію, на підставі якого було сформовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно останньою не оскаржується.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на нерухоме майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку, або незаконність права власності не випливатиме із закону. Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно. Водночас окремими нормативно-правовими актами передбачаються різноманітні правовстановлюючі чи інші документи, якими має підтверджуватися право власності.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новозбудоване майно виникає з часу державної реєстрації на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Якщо право власності відповідно до закону на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту державної реєстрації. У такому порядку право власності може виникнути, зокрема, на житловий будинок. Так правозастосовча практика системи загальних судів України, знайшла своє відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 04.10.1991 р.

У відповідності до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 не оскаржує підстави набуття права власності відповідача на житловий будинок.

Крім того, позивачка не зазначає яким чином на підставі ст. 3 ЦПК України правовстановлюючі документи на право власності на житловий будинок порушує її особисті права, не заявляє вимог про усунення її порушеного права та не вказує спосіб його відновлення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участи у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 на підставі ст. ст. 58, 60 ЦПК України, належними та допустимими доказами не довела незаконність дій чи бездіяльності ОСОБА_2 в отриманні оскаржуваного свідоцтва.

Таким чином, позивачкою не доведено та не надано доказів про набуття нею у спільну сумісну власність подружжя житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Згідно вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 312, ст. 313, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року - скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Сільського голови Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Чумака Олега Володимировича, Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Головного територіального управління юстиції Кіровоградської області, треті особи: Реєстраційна служба Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Ленінська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя

Судді: