Ухвала суду № 57911016, 25.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 467/969/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1199/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Вакарук В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді: Вакарук В.М.

суддів: Василишин Л.В., Горейко М.Д.

секретаря: Драганчук У.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Приватний вищий навчальний заклад «Коломийський коледж права і бізнесу» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 квітня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Арбузинського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Приватний вищий навчальний заклад «Коломийський коледж права і бізнесу» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 27.06.2008 року в розмірі 292801,64 грн. та 1000 грн. судових витрат.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 07.07.2015 року дану справу було передано Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області, та 30.07.2015 року прийнято дану справу до свого провадження.

11.02.2016 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 27.06.2008 року в розмірі 292801,64 грн. та 1000 грн., стягнення судових витрат

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 представник ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду в цій частині незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. Суд розглянув справу поверхнево, не встановив істотні обставини справи, не застосував норми матеріального права, які поширюються на дані правовідносини та дійшов помилкового висновку про відмову задоволенні позовної вимоги до поручителя ОСОБА_3 Апелянт вказує, що основне зобов'язання повинне бути виконане в строк до 26.12.2010 року, а також з урахуванням вимог ч.4 ст.559 ЦК України, банк повинен був пред'явити вимогу до поручителя 26.06.2011 року. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором позивач відповідно до норм закону та вимог договору поруки пред'явив письмову вимогу від 03.06.2010 року, яка була відправлена 04.06.2010 року поштовим рекомендованим повідомленням про вручення до поручителя ОСОБА_3 та повернута адресату з причиною повернення: «за відмовою адресата від одержання». Вказаний лист має суттєве значення для повного та всебічного розгляду справи, оскільки спростовує факт не направлення вимоги поручителю. Вказане означає, що поручитель ОСОБА_3 перебувала за місцем реєстрації в момент надходження до неї вказаного повідомлення, ознайомилась із тим, від якого відправника надійшов лист, але розуміючи наслідки самостійно відмовилась отримати вимогу. Таким чином, позивачем не було пропущено строк звернення до суду з вимогами до поручителя ОСОБА_3, а тому позовна вимога про стягнення з останньої підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 вимоги скарги підтримав, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вимоги скарги заперечив, інші сторони в судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 27.06.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та приватним вищим навчальним закладом «Коломийський коледж права і бізнесу» було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 400000 грн., на поповнення обігових коштів під 22.96% річних, а при порушенні зобов'язань - 54% річних, з терміном оплати до 26.06.2009 року та щомісячною сумою платежу до 5 числа місяця, сплата винагороди, пені - п.А.8, А.10, п.5 (а.с.22-28).

26.06.2009 року до даного кредитного договору були внесені зміни додатковим договором №1, згідно якого збільшено в т.ч. відсоткова ставка - до 23.46% річних, при порушенні зобов'язань - 59,4% річних, строк виконання - до 26.12.2010 року та інші умови зміненого зобов'язання (а.с.32-40).

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань за вказаним договором між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 27.06.2008 року щодо солідарної відповідальності з позичальником, термін дії поруки - до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. До договору поруки були внесені зміни додатковою угодою №1 від 26.06.2009 р. (а.с.29,41).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.12.2010 року було задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» та ще чотирьох фізичних осіб (поручителів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9) про стягнення солідарно заборгованості за даним кредитним договором в сумі 429705.65 грн., судових витрат (а.с.189).

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.12.2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27.06.2008 року станом на 29.11.2011 р. в розмірі 692043.01 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки що належить позичальнику - іпотекодавцю (а.с.190-193).

15.08.2014 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань за вказаним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки з обсягом відповідальності поручителя - 1000 грн. (а.с.30-31).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до поручителів: ПАТ «Акцентбанк» (договір поруки від 20.10.2010 року) та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27.06.2008 року було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 1191546.1 грн., стягнуто солідарно з двох відповідачів 10000 грн., стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір. Дане рішення було скасовано за заявою відповідача, позивачем збільшено позовні вимоги та рішенням від 15.10.2015 року позов було задоволено в повному обсязі, а саме стягнуто в солідарному порядку з відповідачів заборгованість станом на 23.05.2013 року в сумі 1 201 546.1 грн., судові витрати на правову допомогу та судовий збір (а.с.156-158, 20-21, 126,159-161). Однак, Апеляційним судом Дніпропетровської області від 17.12.2015 року дане рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.10.2015 року скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.168-170). При цьому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про припинення договорів поруки, в т.ч. щодо поручителя ОСОБА_3, оскільки строк повернення кредиту визначено до 26.12.2010 року, а позов подано 05.07.2013 року.

Як вбачається з розрахунку позивача станом на 20.04.2015р. заборгованість по кредитному договору за період з 27.06.2008 року по 20.04.2015 р. становила (за мінусом стягнутої суми рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.10.2015 року - 1 201 546.1грн.) 293 801.64 грн., з яких: різниця нарахувань стягнутих за рішенням суду - 278 858.7грн., штраф 14942.94грн. (а.с.6-19, 182-188).

З матеріалів справи вбачається, що позивач в обґрунтування вимог про направлення вимоги поручителю ОСОБА_3 долучив до матеріалів справи копію повідомлення від 24.03.2015 року (а.с.5), в той час як до суду він звернувся 19.05.2015 року /а.с.2/ і жодного доказу про направлення його адресату не надав.

Відповідно до вимог ст.ст. 553,554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В даному спорі за кредитним договором зобов'язання забезпечені порукою декількох осіб. У випадку поруки ОСОБА_3 передбачено солідарну відповідальність її із позичальником, аналогічно і з поручителем ОСОБА_2 Однак, дана заборгованість не підлягала до стягнення з поручителів в солідарному порядку, при цьому суд правильно виходив з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 554 ЦК особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, з кожним поручителем кредитором були укладені окремі договори поруки про відповідальність кожного з них у повному обсязі солідарно з позичальником.

Відповідно до ст. 541 ЦК солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Зважаючи на те, що норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою.

За своєю правовою природою порука є зобов'язанням, у зв'язку з чим до таких правовідносин застосовуються загальні правила про припинення зобов'язання, визначені у гл. 50 розд.1 кн.5 ЦК, а саме: в результаті виконання поручителем договору поруки; за домовленістю сторін тощо. Крім того, ЦК у ст. 559 передбачає спеціальні підстави припинення поруки. Так, порука припиняється (ч.4) після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Припинення поруки у разі відсутності спору відбувається відповідно до закону і не потребує звернення до суду, тобто порука припиняється з моменту настання підстав, з якими законом пов'язане припинення поруки.

З приводу зазначеної в договорі умови про дію договору поруки до повного виконання основного зобов'язання, то Верховний Суд України неодноразово висловлювався свою правову позицію з цього питання (постанови від: 21 травня 2012 р. у справах: № 6-48цс11, № 6-68цс11; 23 травня 2012 р. у справі № 6-33цс12; 18 липня 2012 р. у справі № 6-78цс12).

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати.

Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК). Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

Отже, зазначення замість строку, обчисленого датою, терміну припинення договору поруки (події, з якою пов'язується таке припинення) не дає підстав не застосовувати ч. 4 ст. 559 ЦК.

Слід мати на увазі, що порука - це строкове зобов'язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у справі № 6-6цс14-1 (постанова від 17 вересня 2014 р.).

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки розуміється як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Отже, виходячи з вищезазначеного та ч. 4 ст. 559 ЦК, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що порука з поручителем ОСОБА_3 є припиненою з 27.06.2011 року по строках договору (або ще раніше, оскільки кредитор звернувся до позичальника з вимогою погашення заборгованості за рішенням Коломийського міськрайонного суду від 24.12.2010 року, з якого неможливо встановити чи даний позов був пред'явлений про стягнення суми боргу достроково). Дані обставини вже встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 року (позов був з інших підстав та іншими сторонами, на що звернув увагу представник позивача при з'ясуванні судом підстав закриття провадження в частині вимог до одного з відповідачів), які відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Щодо поручителя ОСОБА_2, то рішення суду в цій частині не оскаржується, тому апеляційний суд його не переглядає.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З цих підстав доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «Приватбанк» відхилити, рішення Івано-Франківського міського суду від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.М. Вакарук

Судді: Л.В. Василишин

М.Д. Горейко