Рішення № 57904989, 12.05.2016, Оболонський районний суд міста Києва

12.05.2016 Справа № 756/6041/15-ц

Справа ун. № 756/6041/15-ц

пр.№2/756/320/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Луценко О.М.,

при секретарі - Бублієві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ « Сведбанк», ТОВ « Факторингова компанія Вектор Плюс» про визнання договору припиненим, -

В С Т А Н О В И В

В травні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», ТОВ « Факторингова компанія Вектор Плюс» про визнання іпотечного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив наступне. Відповідно до кредитного договору № 2706/0907/71-335 від 05.09.2007р., укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ „Сведбанк", яке виступає правонаступником АБ „ТАС-Комерцбанк", банк (Відповідач) надав позивачеві кредит в сумі 193 000,00 доларів США строком до 05.09.2032р. В якості забезпечення виконання Позивачем своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, 05.09.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір, посвідчений приватними нотаріусами КМНО Морозовою С.В., згідно яких, квартира придбана Позивачем за кредитні кошти за адресою АДРЕСА_1, що складається з однаєї жилої кімнати загальною площею 93,9 кв. м., одночасно з цим, дана квартира виступила як предмет іпотеки.

Позивач, мотивує вимоги тим, на момент укладення іпотечного договору, позивач не мав права передавати квартиру в іпотеку, оскільки не здійснив повноцінної реєстрації належного йому майна.

Представник позивача під час судового розгляду позовні вимоги підтримував з підстав, які викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» позов не визнав.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що, відповідно до кредитного договору № 2706/0907/71-335 від 05.09.2007р., укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ „Сведбанк", яке виступає правонаступником АБ „ТАС-Комерцбанк", банк (Відповідач) надав позивачеві кредит в сумі 193 000 доларів США строком до 05.09.2032 р. (а.с. 8-13).

В якості забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, 05.09.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір (а.с. 19-22), що зареєстрований в реєстрі під № кдз4344 посвідчений приватними нотаріусами КМНО Морозовою С.В., згідно якогох, квартира придбана Позивачем за кредитні кошти АДРЕСА_1, що складається з однаєї жилої кімнати загальною площею 93,9 кв. м.

28.11.2012р. між ПАТ « Сведбанк» та ТОВ « ФК Вектор Плюс» був укладений договір факторингу№15, а також договір про відступлення прав за іпотечним договором.

Згідно з Договором факторингу відбулося відступлення права вимог за кредитним договором №2622/0808/71-093 від 15.08.2008 року, що був укладений між ПАТ « Сведбанк» та позивачем та іпотечним договором.

Відповідно до ст..514 ЦК України до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Згідно п. 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Частина 3 статті 203 ЦК України передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦПК України, сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, забезпечення виконання зобов'язань позичальника по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, оплаті комісій, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов даного договору та інших витрат банку, пов'язаних з одержанням виконання, виступає іпотека об'єкта нерухомості, що придбавається позичальником за договором купівлі-продажу.

Предмет іпотеки належить іпотекодержателю на підставі договору купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В., 05.09.2007 р. та зареєстрований в реєстрі за № кдз4341, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 05.09.2007 р.

Відповідно до литса Міністерства юстиції України № 31-4-8 від 23.12.2004 р., відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України „Про іпотеку", у разі, якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатись одночасно.

Відповідно до ст. 334 ЦК України,в редакції від 31.05.2007р, що діяла на момент укладення договору купівлі- продажу від 05.09.2007р., право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 671, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Згідно п. 38 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 03.03.2004 р. № 283/8882, правочини про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

Згідно п. 96 даної Інструкції, чинний на момент посвідчення спірного договору іпотеки, договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчується нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, державної реєстрації прав на це майно. Договори про заставу нерухомого та рухомого майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна. При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укладенням іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазначені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Договір іпотеки та договір купівлі-продажу був посвідчений одним і тим самим нотаріусом, тобто після укладення договору купівлі-продажу квартири та у останнього були в наявності необхідні документи. Нотаріусом було зроблено витяг з Державного реєстру правочинів та на підставі поданих документів було здійснено посвідчення договору іпотеки.

Оскільки посилання позивача про порушення прав позивача з боку відповідача не знайшли свого підтвердження, позовні вимоги є необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 208, 213- 215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ « Сведбанк», ТОВ « Факторингова компанія Вектор Плюс» про визнання договору припиненим - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано Апеляційному суду м. Києва, через Оболонський районний суд м. Києва протягом 10 днів, з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів після отримання копії рішення стороною, яка не була присутня при його оголошені.

Суддя: О.М.Луценко