Рішення № 57904743, 17.05.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1201/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 55 Смоляр А. О. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівБабенка В. М., Карпенко О. В. при секретаріШоколенко Т. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства «Медіт-Сервіс» про стягнення заробітної плати за час відпустки у зв'язку з навчанням ,-

в с т а н о в и л а :

25 листопада 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Медіт-Сервіс» про стягнення заробітної плати за час відпустки у зв'язку з навчанням, посилаючись на те, що з 01 вересня 2009 року по 29 вересня 2014 року він перебував у трудових відносинах з ПП «Медіт-Сервіс», працював на посаді водія автобуса.

Позивач вказує у позові, що в той час, коли його прийняли на роботу, він навчався на 2-му курсі Національного Університету «Одеської юридичної академії» за спеціальністю «Правознавство» на заочній формі навчання. В подальшому, працюючи на даному підприємстві, він поєднував роботу з навчанням та кожного разу перед заліково-екзаменаційною сесією, надавав керівництву підприємства офіційні виклики з академії. Однак, жодна додаткова відпустка на навчання керівництвом ПП «Медіт-Сервіс» не була оплачена позивачу, навіть після його звільнення він не отримав коштів. Тому ОСОБА_6 звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з ПП «Медіт-Сервіс» на його користь заробітну плату за додаткові оплачувані відпустки в зв'язку з навчанням за період роботи з 1 вересня 2009 року по 29 вересня 2014 роки в сумі 9038,12 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Приватного підприємства «Медіт-Сервіс» про стягнення заробітної плати за час відпустки у зв'язку з навчанням - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2016 року скасувати, позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та представників відповідача, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що трудові відносини між ПП «Медіт-Сервіс» та позивачем були розірвані ще у 2014 році. В період з 2014 року по день звернення до суду позивач не пред'явив жодної вимоги про нарахування та виплати йому заробітної плати за час додаткової відпустки в зв'язку з навчанням за період роботи з 01 вересня 2009 року по 29 вересня 2014 рік.

Судом враховано вимоги ст. 233 КЗпП України, згідно якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд першої інстанції, перевіривши надані сторонами докази, давши їм належну оцінку, вважав, що в судовому засіданні було доведено факт виплати позивачу всіх належних йому сум заробітку за час відпустки у зв'язку з навчанням, а вимоги позивача, про виплату йому ще додаткової заробітної плати протирічать вимогам чинного законодавства. За таких обставин суд прийшов до висновку про недоведеність заявлених позивачем ОСОБА_6 вимог під час судового розгляду, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б давали підстави для задоволення його позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки вважає, що такий висновок не відповідає вимогам чинного законодавства, обставинам справи.

Відповідно вимог до ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні з 01 вересня 2009 року по 29 вересня 2014 року ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах з ПП «Медіт-Сервіс» на посаді водія маршрутного автобуса. Позивач ОСОБА_6 на момент прийняття на роботу був студентом 2 курсу Національного Університету «Одеської юридичної академії», навчався на заочній формі навчання.

Відповідно до наказів про додаткову відпустку ОСОБА_6 надавалися додаткові відпустки у зв'язку з навчанням згідно ст. 216 КЗпП України, а саме: № 7/1 від 08 січня 2010 року, № 43/1 від 28 травня 2010 року, № 7 від 06 січня 2011 року, № 42 від 27 травня 2011 року, № 57/1 від 28 жовтня 2011 року, № 9 від 27 січня 2012 року, № 57/1 від 12 жовтня 2012 року, № 11 від 08 лютого 2013 року (а. с. 16, 17, 19, 20, 23, 26, 29, 30).

Згідно вимог ст. 202 КЗпП України працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.

Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст. 215 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 КЗпП України працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки, що також передбачено ст.15 Закону України «Про відпустки».

Згідно ст. 217 КЗпП України на час додаткових відпусток у зв'язку з навчанням за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

ОСОБА_6, звертаючись до суду із даним позовом, посилався на те, що підприємством не була оплачувана жодна його додаткова відпустка на навчання, хоча він неодноразово усно звертався з вимогами до керівництва підприємства, яке просило його почекати та обіцяли повністю оплатити відпустки за період навчання.

Статтею 202 КЗпП України передбачено, що працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції відповідач ПП «Медіт-Сервіс» створив належні умови для позивача ОСОБА_6, що підтверджується вищевказаними наказами про додаткову відпустку в зв'язку з навчанням № 7/1 від 08 січня 2010 року, № 43/1 від 28 травня 2010 року, № 7 від 06 січня 2011 року, № 42 від 27 травня 2011 року, № 57/1 від 28 жовтня 2011 року, № 9 від 27 січня 2012 року, № 57/1 від 12 жовтня 2012 року, № 11 від 08 лютого 2013 року.

В свою чергу позивачем ОСОБА_6 частково надано суду докази на підтвердження надання ним ПП «Медіт-Сервіс» довідок - викликів на сесію. У матеріалах містяться лише довідки - виклики на сесію № 1387/11 від 17 травня 2011 року на період з 20 травня 2011 року по 18 червня 2011 року; № 1452 від 24 жовтня 2011 року на період з 31 травня 2011 року по 19 листопада 2011 року; № 1525 від 12 січня 2012 року на період з 30 січня 2012 року по 18 лютого 2011 року (а.с.21,24,27). Тоді як довідки - виклики на інші сесії позивачем підприємству не давалися, хоча накази про відпустки видавалися і позивача використовував їх повністю.

Наявність та відсутність вказаних документів, а саме довідок - викликів, дає підстави зробити висновок, що позивач ОСОБА_6 на протязі свого поєднання роботи з навчанням отримував належно оформлені додаткові відпустки в зв'язку з навчанням, відповідно до своїх заяв та отримував оплату за період відсутності на роботі в зв'язку з навчанням.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2014 року задоволено частково позов ОСОБА_6 до ПП «Медіт-Сервіс», ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, яким визнано незаконним та скасовано наказ № 62 від 29 вересня 2014 року про звільнення ОСОБА_6 за п.4 ст.40 КЗпП України та поновлено його на посаді водія в ПП «Медіт-Сервіс» з 30 вересня 2014 року. Стягнуто з ПП «Медіт-Сервіс» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3945,06 грн., моральну шкоду в сумі 2000 грн., всього 5945,06 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

На підставі даного рішення, наказом ПП «Медіт-Сервіс» № 83 від 26 грудня 2014 року ОСОБА_6 з 30 вересня 2014 року поновлено на роботі; перераховано йому середній заробіток за один місяць; скасовано наказ № 62 від 29 вересня 2014 року про звільнення ОСОБА_6 за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2014 року скасовано. Вказане рішення в частині часткового задоволення позову: про визнання незаконним та скасування наказу № 62 від 29 вересня 2014 року про звільнення ОСОБА_6 за п.4 ст.40 КЗпП України; про поновлення ОСОБА_6 на посаді водія в ПП «Медіт-Сервіс» з 30 вересня 2014 року; про стягнення з ПП «Медіт-Сервіс» на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3945,06 грн., моральної шкоди в сумі 2000 грн., всього 5945,06 грн. - скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено повністю. Судом касаційної інстанції дане рішення залишено без змін.

На виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року наказом ПП «Медіт-Сервіс» № 20 від 04 березня 2015 року, наказ № 83 від 26 грудня 2014 року вважати таким, що втратив чинність; звільнено ОСОБА_6 з посади водія за прогули з 29 вересня 2014 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Отже, судом достовірно встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_6, перебуваючи у трудових відносинах з ПП «Медіт-Сервіс» з 2009 року, одночасно навчався у період з 2010 по 2013 рік, та звільнився з роботи у вересні 2014 року.

Згідно даних інформації, зазначеної у довідці від 25 березня 2015 року № 316/23-01-17-0508/25211844 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Медіт-Сервіс»», складеній головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Черкаси та головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Черкасах, станом на дату проведення перевірки заборгованості по виплаті заробітної плати громадянину ОСОБА_6 - ПП «Медіт-Сервіс» відсутня (а. с. 65).

Згідно даних довідки Головного управління ДФС у Черкаській області від 04 січня 2016 року № 5/23-01-17-0508/25211844 «Про результати фактично перевірки ПП «Медіт-Сервіс»», станом на 31 грудня 2015 року перевірки заборгованості із виплати заробітної плати громадянину ОСОБА_6 за ПП «Медіт-Сервіс» не рахується (а. с. 72).

Дані перевірки були проведенні ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області за зверненням ОСОБА_6 у березні 2015 року. Претензій від ОСОБА_6 також не поступало під час перебування з відповідачем у трудових відносинах та при звільненні з роботи, оскільки такі дані відсутні, що не заперечується сторонами.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що відповідачем свідомо не надано розрахунково-платіжних відомостей з його особистим підписом в отриманні заробітної плати за додаткову відпустку в зв'язку з навчанням, однак колегія суддів вважає дані доводи є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме актами ПП «Медіт-Сервіс» № 2 від 22 липня 2014 року та 11 січня 2016 року № 3 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», згідно яких, відомості про нарахування та виплату заробітної плати були знищенні (а. с. 90-97).

Із матеріалів справи вбачається, що представником ПП «Медіт-Сервіс» - Руденко М.О. під час розгляду даної справи в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності з підстав того, що трудові відносини між сторонами були розірванні ще у 2014 році і тому термін позовної давності вже давно сплив, в зв'язку із чим у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Судом першої інстанції було з акцентовано увагу на даній заяві та в мотивувальній частині рішення зазначено про те, що трудові відносини між ПП «Медіт-Сервіс» та позивачем були розірвані ще у 2014 році. В період з 2014 року по день звернення до суду позивач не пред'явив жодної вимоги про нарахування та виплати йому заробітної плати за час додаткової відпустки в зв'язку з навчанням за період роботи з 01 вересня 2009 року по 29 вересня 2014 рік.

Колегія суддів не погоджується із даними мотивами суду першої інстанції, оскільки у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Даного висновку прийшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статтей 1, 12 Закону України «Про оплату праці».

Згідно роз'яснення у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі, так як при його ухваленні судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищевикладених підстав.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства «Медіт-Сервіс» про стягнення заробітної плати за час відпустки у зв'язку з навчанням - скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог до Приватного підприємства «Медіт-Сервіс» про стягнення заробітної плати за час відпустки у зв'язку з навчанням.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :