Ухвала суду № 57903325, 24.05.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/7145/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1053/16Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Дорош А.І.

Суддів: Бондаревської С.М., Карпушина Г.Л.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі,-

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дорош А.І.,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року звернувся в суд з позовом до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1, на території земельної ділянки ним було проведено будівництво літньої кухні літ. «Е», альтанки літ. «е», сараю літ. «Ж». Зазначені споруди ним побудовані без будь-яких дозвільних документів, тому посилаючись на норми ст. 376 ЦК України, просив визнати за ним право власності на літню кухню літ. «Е» загальною площею 17,9 кв.м., та альтанку літ. «е» загальною площею 10,9 кв.м., сарай літ. «Ж» загальною площею 6,00 м.кв.

26.02.2016 року представник позивача надав суду заяву про залишення позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на самочинно збудований сарай (а.с. 58).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2016 року позовна вимога ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудований сарай літ.»Ж» загальною площею 6 кв.м. залишена без розгляду (а.с. 93).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі - відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26 червня 2013 року є власником земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а.с.6-11).

На земельній ділянці по АДРЕСА_1 у 2014 році самовільно збудовано літню кухню літ. «Е» та альтанку літ. «е», без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, належно затвердженого проекту; з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Літня кухня літ. «Е» та альтанка літ. «е», що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1, в експлуатацію не приймалися.

Будівництво літньої кухні літ. «Е» та альтанки літ. «е», є таким, що порушує права власника суміжної земельної ділянки, до якого позивач з позовом не звертався та не надав до суду жодних доказів про те, що таким власником суміжної земельної ділянки є саме ОСОБА_4.

Позивач у встановленому порядку не звертався до компетентного органу з питань прийняття самовільних споруд до експлуатації, відмова компетентного органу відсутня.

Крім того, має місце порушення будівельних норм і правил, зокрема, будівництво виконано на межі сусідньої земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що з урахуванням норм ст.ст. 186, 376 ЦК України позовні вимоги є безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Як встановила колегія суддів, такий висновок місцевого суду є правильним, оскільки суд дійшов його після повного, всебічного та об'єктивного з'ясування фактичних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є визнання права власності на об»єкти самочинного будівництва на земельній діоянці, яка перебуває у власності позивача.

Дані правовідносини регулюються ст. 376 ЦК України щодо самочинного будівництва, зокрема ч. 5 вказаної норми передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно п.п. 9,12,27 постанови №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.

Виходячи із предмету спору, меж заявлених позовних вимог, досліджених у судовому засіданні доказів, колегія суддів приходить до висновку про те, що дійсно відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи представника про те, що місцевим судом неправильно застосовано норми матеріального права, не заслуговують на увагу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

С у д д і: