Ухвала суду № 57902242, 20.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 366/2195/15-ц Головуючий у І інстанції Гончарук О. П.Провадження № 22-ц/780/2372/16 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 52 20.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:Березовенко Р.В., суддів:Верланова С.М., Таргоній Д.О.,при секретарі:Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про стягнення компенсації за невикористані дні відпусток, стягнення грошової компенсації за затримку повного розрахунку, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про стягнення компенсації за невикористані дні відпусток, стягнення грошової компенсації за затримку повного розрахунку, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що він з 01 березня 2001 року перебував в трудових відносинах з Іванківським держагролісгоспом та займав посаду лісника Шпилівського агролісництва, що підтверджується записом в трудовій книжці за №22 від 01. 03. 2001 р.

28 липня 2014 року він звільнився з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, за весь період своєї праці починаючи з 2001 року по 2014 рік ОСОБА_5 лише двічі перебував у щорічній відпустці, але за який термін використовував відпустку йому не відомо.

При звільненні з роботи позивач поставив питання перед бухгалтером ДП СЛП «Київоблагроліс» щодо отримання грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, але отримав відповідь, що з цими питаннями потрібно звертатися до генерального директора ДП СЛП «Київоблагроліс».

11 серпня 2014 року на ім'я генерального директора ДП СЛП «Київоблагроліс» ним було направлено письмову заяву, про що свідчить фіскальний чек, але відповіді він не отримав.

Просив стягнути з ДП СЛП «Київоблагроліс» на його користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 26920,08 грн.; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 7851, 69 грн.; грошову компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за невикористані дні відпусток у розмір 37219, 05 грн.; моральну шкоду у розмірі 2000 грн.; звільнити від сплати судового збору.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ДП СЛП «Київоблагроліс» на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 26920,08 грн.

Стягнуто з ДП СЛП «Київоблагроліс» на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 7851,69 грн.

Стягнуто з ДП СЛП «Київоблагроліс» на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за невикористані дні відпусток у розмірі 37219,05 грн.

Стягнуто з ДП СЛП «Київоблагроліс» на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 2 000 грн.

Вирішено питання щодо судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ДП СЛП «Київоблагроліс» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 березня 2001 року позивач був прийнятий на роботу до Іванківського Держагролісгоспу на посаду лісника Шпилівського агролісництва.

03 березня 2003 року позивача було переведено до «Київоблдержагроліс», у зв'язку з реорганізацією Іванківського Держагролісгоспу.

26 жовтня 2012 року позивача було звільнено, у зв'язку з переведенням до ДП СЛП «Київоблагроліс», у зв'язку з реорганізацією останнього в «Київоблдержагроліс».

28 липня 2014 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням.

Зазначені переведення, у зв'язку з реорганізацією підприємств лісового господарства підтверджуються записами в трудовій книжці позивача та наказом №92 від 09 серпня 2012 року.

ОСОБА_5 вказував, що він не був у відпустці 11 років.

У відповіді департаменту агропромислового розвитку Київської ОДА зазначається, що відомості про те куди та коли передавались архіви підприємства Іванківського СДАП «Держагролісгосп» в департаменті відсутні.

Згідно підпункту 515 розділу 6 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5 - підприємством можуть створюватись документи (графіки, заяви, відомості) про надання та використання щорічних, творчих, соціальних відпусток та відпусток без збереження заробітної плати. Термін зберігання таких документів встановлений в один рік.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на 22 липня 2015 рік компенсація за невикористані дні відпусток позивачу не виплачена, він має право на отримання відповідної грошової компенсації, середнього заробітку за затримку повного розрахунку та моральної шкоди, оскільки відповідно до норм діючого законодавства, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні відпусток.

Також, місцевим судом вірно зазначено, що на день звільнення позивачу не виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток і додаткових відпусток за особливий характер праці за період його роботи у відповідача (який є павонаступником «Київоблдержагроліс», яке в свою чергу було правонаступником Іванківського Держагролісгоспу) з березня 2001 року по 28 липня 2014 року в кількості 264 дні основної відпустки та 77 днів додаткової відпустки.

З такими висновками погоджується судова колегія, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і не суперечать вимогам діючого законодавства, виходячи з наступного.

Враховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною 1 ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До складу заробітної плати згідно зі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час (наприклад, за час виконання державних обов'язків, за час простою не з вини робітника та ін.).

До виплат, що не належать до фонду оплати праці, визначених розділом 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (кореспондується з розділом 4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 року № 323, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1995 року за № 465/1001), зазначені виплати не відносяться.

Отже за викладеним, компенсаційні виплати за невикористані дні щорічних відпусток пов'язані з трудовими правовідносинами та їх слід віднести до заробітної плати.

Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про відпустки" забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Частиною другою статті 12 Закону України "Про відпустки" передбачено, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Статтею 9 Конвенції Міжнародної організації праці 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки (ратифікована Україною у травні 2001 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року за який надавалася відпустка.

Отже, ненадання працівнику щорічних відпусток у визначені законодавством терміни є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності.

Проте, законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання, а тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, в тому числі і за 5 чи 10 років, то він має право їх використати, а в разі звільнення йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (стаття 24 Закону України "Про відпустки" ).

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999р., якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу.

При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом "Про відпустки" (до 1 січня 1997 р.). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Судом встановлено, що позивач 01 березня 2001 року був прийнятий на роботу до Іванківського Держагролісгоспу на посаду лісника Шпилівського агролісництва. 03 березня 2003 року позивача було переведено до «Київоблдержагроліс» у зв'язку з реорганізацією Іванківського Держагролісгоспу. 26 жовтня 2012 року позивача було звільнено у зв'язку з переведенням до ДП СЛП «Київоблагроліс», у зв'язку з реорганізацією останнього в «Київоблдержагроліс». 28 липня 2014 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням. Розрахунок при звільнені здійснено в розмірі 4188,13 грн.

На день звільнення позивачу не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в кількості 264 день і додаткових відпусток в кількості 77 днів, за період його роботи з 2001-2014 роки.

Відповідно до розрахунку наданого позивачем компенсація за невикористані дні щорічних відпусток складає 26 920,08 грн., компенсація за невикористані дні додаткових відпусток складає 7 851,69 грн., середній заробіток за час затримки при звільнені з часу звільнення по день подачі уточненого позову складає 37 219,05 грн.

Даний розрахунок було проведено позивачем на підставі довідки про середню заробітну плату виданої ДП СЛП «Київоблагроліс» 20 травня 2015 року на його вимогу, відповідно до якої його середня заробітна плата складає 101,97 грн.(а.с.15).

Відповідач зазначений розрахунок належними та допустимими доказами не спростував, а посилання представника відповідача на довідку про середню заробітну плату від 17 листопада 2015 року (а.с.124.125), надану до суду, колегія суддів розцінює критично, оскільки вона помісячно містить аналогічну інформацію, що і довідка надана позивачу від 20 травня 2015 року, однак не містить визначеного розміру середньої заробітної плати за відповідний період, а отже не спростовує інформацію вказану у довідці від 20 травня 2015 року.

За таких обставин, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, врахував всі фактичні обставини справи, вимоги закону і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили про те, що останній не перебував у відпустці, або, що він за період своєї роботи з 2001-2014 роки не отримував компенсацію за невикористані відпустки, не заслуговують на увагу, оскільки працівнику об'єктивно не можливо довести факт перебування його у відпусткі протягом більш ніж десять років, розрахунку всіх належних йому виплат при звільненні, правильності розрахунку заборгованості вказаної відносно нього у «Передавальному акті» від 05 листопада 2012 року, а відповідач не спростував обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, відповідними бухгалтерськими, кадровими та розрахунковими документами, адже саме підприємство де працював позивач повинно надати такі документи та за аналогією із ст. 614 ЦК України обов"язок доведення відсутності вини з цього питання лежить саме на підприємстві.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розміри належних сум - спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням розміру спірної суми, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком та інших конкретних обставин (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Відповідно до указаних норм та роз'яснень, які містяться в п. п. 6, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середнього заробітку слід керуватися Порядком.

Згідно з абзацами 1, 6 розділу 2 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначати остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-159цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16 та відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Так, статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Отже, враховуючи, що саме з вини работодавця були порушені права позивача, щодо отримання своєчасного розрахунку при звільненні висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди, також, є правильними та обгрунтованими.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з"ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені, застосовані правильно, ухвалено законне і обгрунтоване рішення, а інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених у рішенні.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» - відхилити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: С.М.Верланов

Д.О. Таргоній