Ухвала суду № 57900965, 18.05.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/3414/15-ц Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 47 Доповідач Худяков А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

Григорусь Н.Й.,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом Новоград-Волинського міжрайонного прокурора в інтересах держави до ОСОБА_2, Новоград-Волинської райдержадміністрації про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови райдержадміністрації та визнання недійсним державного акту на право власності на землю

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Новоград-Волинський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся з позовом до Новоград-Волинської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що розпорядженням голови Новоград-Волинської райдержадміністрації від 26 липня 2010 року №595 надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га із земель запасу на території Суслівської сільської ради.

Розпорядженням голови Новоград-Волинської райдержадміністрації від 21 березня 2011 року №321 затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

орієнтовною площею 1,9234 га на території Суслівської сільської ради Житомирської області (кадастровий номер НОМЕР_1).

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 30.09.2011 року видано державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_2 на площу 1,9234 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Суслівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 на момент прийняття спірних розпоряджень, на праві власності вже належала земельна ділянка площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства в с.Майстрів Новоград-Волинського району Житомирської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 03.04.2008 року, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2016 року в задоволені позову відмовлено.

У апеляційній скарзі заступник прокурора Житомирської області вважає рішення незаконним, необґрунтованим та просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, цитує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.08.2013 року (справа №6/17-4949-2011) та вказує, що судом не враховані доводи позивача, що Новоград-Волинській міжрайонній прокуратурі про наявність спірних розпоряджень голови Новоград-Волинської райдержадміністрації та державного акту на право власності на земельну ділянку стало відомо 20.08.2015 року під час розгляду звернення депутата Новоград-Волинської райдержадміністрації Газарова А.О.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,5000 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с.Майстрів Новоград-Волинського району, що підтверджується державним актом серії НОМЕР_3 від 03.04.2008 року.

Розпорядженням голови Новоград-Волинської райдержадміністрації від 26.07.2010 року №595 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель запасу Суслівської сільської ради Новоград-Волинського району.

Розпорядженням голови Новоград-Волинської райдержадміністрації від 21.03.2011 року №321 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9234 га, у тому числі пасовища - 1,9234 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі розпорядження голови Новоград-Волинської райдержадміністрації від 21.03.2011 року №321 ОСОБА_2 30.09.2011 року видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 1,9234 га для ведення особистого селянського господарства на території Суслівської сільської ради Новоград-Волинського району.

Вирішуючи спір та встановивши, що позов є обґрунтованим, проте ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування згідно ст.267 ЦК України позовної давності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування розпоряджень голови райдержадміністрації та визнання недійсним державного акту на право власності на землю, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, навівши відповідні мотиви з посиланням на практику Європейського суду з прав людини та постанову Верховного Суду України від 16.09.2015 року №6-68цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Так, Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Першого протоколу та Протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, прокурор у даній справі не є самостійним суб'єктом, який захищає власні інтереси, а відповідно до ст.45 ЦПК України діє в інтересах держави. Отже, матеріальне право прокурора на судовий захист у даному випадку є похідним від права держави, а його права і обов'язки як сторони по справі є тотожними правам даного суб'єкта, за винятком права укладати мирову угоду (ч. 1 ст.46 ЦПК України).

Представлення держави у спірних правовідносинах іншими суб'єктами не перериває перебігу позовної давності, оскільки прокурор є лише спеціальним процесуальним представником держави, залучення якого до захисту її прав та інтересів на будь-якому етапі не може впливати на обсяг цивільних прав та обов'язків держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх

скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі

відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року та 23 грудня 2014 року .

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов до суду подано 28.08.2015 року з пропущенням позовної давності, перебіг якої розпочався 30.09.2011 року - тобто з дати отримання ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність судового рішення не впливають.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді