Постанова № 57898276, 24.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2016 р. Справа№ 910/25276/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Рудченка С.Г.

Федорчука Р.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.05.2016 року по справі №910/25276/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 року

по справі №910/25276/16 (суддя - Гумега О.В.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПОТЕБНІ 6"

до Фірма "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення 82 116,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПОТЕБНІ 6" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач) 82 116,51 грн., з яких: 71 767,75 грн. інфляційних втрат та 10 348,76 грн. 3% річних за прострочення оплати заборгованості в сумі 336 120,05 грн. за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.07.2014р.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2014р. у справі №910/19804/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015р., з відповідача на його користь була стягнута заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.07.2014р. в сумі 336 120,05 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6 722,40 грн. Стягнення з відповідача коштів в наведених сумах було здійснене під час виконавчого провадження з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва від 09.12.2014р., яке було відкрите на підставі постанови державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 24.12.2014р. Позивач зазначив, що грошові кошти в сумі 336 120,05 грн. та в сумі 6722,40 грн. надійшли на його рахунок: 30 грудня 2014 року в сумі 253 459,34 грн., 30 грудня 2014 року в сумі 5 069,19 грн., 27 січня 2015 року в сумі 82 660,71 грн., 27 січня 2015 року в сумі 1 653,21 грн. Постановою державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 26.01.2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. було закінчене. Позивач вважає, що він має право вимагати в судовому порядку сплати відповідачем сум інфляційних нарахувань та процентів річних окремо від сплати основного боргу, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду, здійснивши при цьому розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.04.2013р. по 29.12.2014р. за прострочення оплати заборгованості в сумі 336 120,05 грн. за житлово-комунальні послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2015р. у справі №910/25276/16 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 23.11.2015р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч.1 ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та ст.80 ГПК України щодо підстав припинення провадження у справі.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судові засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив. При цьому, від представника позивача надійшло до суду клопотання, в якому просить розглянути справу без їхньої участі.

Враховуючи зазначений вище клопотання та те, що неявка позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності останнього.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника відповідача, судова колегія встановила наступне:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2014р. у справі №910/19804/14 позов ОСББ "ПОТЕБНІ 6" до Фірми "Т.М.М." - ТОВ про стягнення 336 120,05 грн. заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги задоволено повністю, стягнуто з Фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ОСББ "ПОТЕБНІ 6" 336 120,05 грн. основного боргу та 6 722,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2014р. у справі № 910/19804/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р. у справі №910/19804/14 залишена без змін.

Вищезазначеними судовими рішеннями у справі №910/19804/14 встановлено, що 03.11.2012 рішенням загальних зборів членів ОСББ "ПОТЕБНІ 6" на підставі акту приймання-передачі від 24.12.2012р. житловий комплекс за адресою: м. Харків, вул. Потебні, 6 був прийнятий на баланс ОСББ "ПОТЕБНІ 6"; Фірма "Т.М.М." - ТОВ є власником квартир та нежитлових приміщень в житловому будинку по вул. Потебні, 6 у м. Харкові.

Судовими рішеннями у справі №910/19804/14 також встановлено, що незважаючи на неукладений договір, позивач надав відповідачу за період з 01.01.2013р. по 31.07.2014р. житлово-комунальні послуги з: утримання послуг охорони, обслуговування системи обмеження доступу в будинок, опалення, експлуатаційні послуги, гарячого водопостачання, каналізації та інше на загальну суму 336 120,05 грн., що підтверджується розрахунками послуг за вказаний період, які були надіслані на адресу відповідача рекомендованими листами з повідомленнями. Відповідач зі свого боку свої зобов'язання по оплаті за надані житлово-комунальні послуги не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на загальну суму 336 120,05 грн. за вказаний період. Наявність заборгованості відповідача підтверджується розрахунком суми заборгованості, вимогами про сплату заборгованості з доказами направленими відповідачу, поясненнями представника позивача. Водночас, доводи Фірми "Т.М.М." - ТОВ про те, що між сторонами відсутній договір про надання житлово-комунальних послуг, суди визнали необгрунтованими, врахувавши при цьому правову позицію Верховного Суду України у постанові від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13 про те, що не укладення договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати надані послуги.

В силу ч.3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, вищенаведені обставини, в тому числі стосовно наявності заборгованості відповідача за надані позивачем за період з 01.01.2013р. по 31.07.2014р. житлово-комунальні послуги на загальну суму 336 120,05 грн., встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2014 у справі № 91019804/14, яке набрало законної сили 09.12.2014, а отже, в силу приписів ч.3 ст.35 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи №910/25276/15, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

09.12.2015р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2014р. у справі № 910/19804/14, яке набрало законної сили 09.12.2015р., були видані накази Господарського суду міста Києва №910/19804/14.

Постановою державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 24.12.2014р. було відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказів Господарського суду міста Києва № 910/19804/14 від 09.12.2014р. На виконання наказів Господарського суду міста Києва від 09.12.2014р., грошові кошти в сумі 336 120,05 грн. та в сумі 6 722,40 грн. надішли на рахунок ОСББ "ПОТЕБНІ 6": 30 грудня 2014 року в сумі 253 459,34 грн., 30 грудня 2014 року в сумі 5 069,19 грн., 27 січня 2015 року в сумі 82 660,71 грн., 27 січня 2015 року в сумі 1 653,21 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №11 від 30.12.2014р., №14 від 30.12.2014р., №203 від 27.01.2015р., №205 від 27.01.2015р. Постановою державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 26.01.2015 року виконавче провадження закінчено.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про стягнення з відповідача 71 767,75 грн. інфляційних втрат та 10 348,76 грн. 3% річних за період з 01.04.2013р. по 29.12.2014р. за прострочення оплати заборгованості в сумі 336 120,05 грн. за надані житлово-комунальні послуги на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 травня 2013 року №14, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Там же зазначено, що з огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 ЦК України - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

У відповідності до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 30.10.2013р. у справі № 6-59цс13 (предметом спору в якій було стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, у разі неукладення сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі) вбачається, що правовідношення, в якому замовник зобов'язаний сплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

В силу ч.ч.1, 2 ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Отже, вищенаведені висновки Верховного Суду України у постанові від 30.10.2013р. у справі №6-59цс13 підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін у даній справі, предметом спору в якій є вимоги позивача на підставі ст.625 Цивільного кодексу України про стягнення з відповідача 71 767,75 грн. інфляційних втрат та 10 348,76 грн. 3% річних за прострочення оплати заборгованості в сумі 336 120,05 грн. за надані позивачем відповідачу житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.07.2014р.

Судовою колегією також враховано приписи п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 травня 2013 року № 14, згідно яких кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача підстав для звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Стосовно посилань відповідача на те, що судом вже вирішена справа №922/4423/14 між тими ж сторонами про стягнення інфляційних втрат за період з 01.01.2013р. по 01.10.2014р. із заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 30.09.2014р., що також є предметом розгляду даної справи Господарського суду міста Києва, у зв'язку з чим наявні підстави для припинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як вже зазначалось, предметом спору у даній справі є вимоги позивача на підставі ст.625 Цивільного кодексу України про стягнення з відповідача 71 767,75 грн. інфляційних втрат та 10 348,76 грн. 3% річних за період з 01.04.2013р. по 29.12.2014р. за прострочення оплати заборгованості в сумі 336 120,05 грн. за надані житлово-комунальні послуги.

Водночас, матеріали даної справи свідчать про наявність між сторонами спірних правовідносин, які були предметом розгляду справи Господарського суду Харківської області №922/4423/14.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2014р. у справі №922/4423/14 у первісному позові Фірми "Т.М.М." - ТОВ про стягнення 81 431,71 грн. відмовлено повністю. Зустрічний позов ОСББ "ПОТЕБНІ 6" задоволено повністю, стягнуто з Фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ОСББ "ПОТЕБНІ 6" безпідставно збережені кошти в сумі 131 706,20 грн. та стягнуто з Фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь Державного бюджету України 2 634,12 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2014р. у справі №922/4423/14 скасовано та прийнято нове рішення; первісний позов Фірми "Т.М.М." - ТОВ до ОСББ "ПОТЕБНІ 6" задоволено; стягнуто з ОСББ "Потебні 6" на користь Фірми "Т.М.М." - ТОВ безпідставно отримані грошові кошти в сумі 81 431,71 грн., 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви; зустрічний позов ОСББ "ПОТЕБНІ 6" задоволено частково; стягнуто з Фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ОСББ "ПОТЕБНІ 6" 32 403,11 грн. інфляційних втрат, 647,99 грн. витрат по сплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви; в іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено; стягнуто з ОСББ "ПОТЕБНІ 6" на користь Державного бюджету України 2 634,12 грн. витрат по сплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви; стягнуто з ОСББ "ПОТЕБНІ 6" на користь Фірми "Т.М.М." - ТОВ 1 138,37 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2015р. у справі №922/4423/14 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 року скасовано щодо зустрічного позову та розподілу судових витрат (абзаци 5-9 резолютивної частини) і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 року у справі № 922/4423/14 залишено без змін.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2015р. у справі №922/4423/14, яка набрала чинності, рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2014р. у справі № 922/4423/14 скасовано частково, а саме в частині про задоволення зустрічного позову та стягнення з позивача за первісним позовом на користь Державного бюджету України 2 634,12 грн. судового збору. В цій частині прийнято нове рішення. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Зокрема, у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2015р. у справі № 922/4423/14 встановлено, що предметом спору у даній справі за зустрічним позовом ОСББ "ПОТЕБНІ 6" до Фірми "Т.М.М." - ТОВ є повернення безпідставно утримуваних коштів, якими позивач за зустрічним позовом вважає: інфляційні нарахування за період з 01.01.2013р. по 01.10.2014р. в сумі 50 132,11 грн. та заборгованість за житлово-комунальні послуги за серпень - листопад 2014 року в сумі 81 574,09 грн., а також встановлено, що при поданні зустрічного позову ОСББ "ПОТЕБНІ 6" в якості підстав заявлених вимог зазначено збереження Фірмою "Т.М.М." - ТОВ без достатніх правових підстав майна за рахунок стягувача (ст.1212 ЦК України).

При цьому відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про невідповідність обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту порушених прав інших власників багатоквартирного будинку шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначила, що ОСББ "ПОТЕБНІ 6" з метою захисту законних інтересів інших співвласників багатоквартирного будинку має право на звернення до суду з позовом про стягнення з власника кватири (нежитлового приміщення) вартості отриманих ним комунальних послуг з утримання спільного майна в багатоквартирному будинку. При цьому, сама по собі відмова співвласника багатоквартирного будинку від сплати отриманих житлово-комунальних послуг не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на викладене, предмет і підстава позову у даній справі Господарського суду міста Києва №910/25276/15 та предмет і підстава зустрічного позову у справі Господарського суду Харківської області №922/4423/14 є різними, у зв'язку з чим відсутні підстави для припинення провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України.

Стосовно посилання відповідача на рішення Київського районного суду м Харкова від 19.07.2013р. у справі №640/7154/13-ц, яким з відповідача була стягнута заборгованість за житлово - комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.05.2013р. у сумі 80 510,16 грн., яке в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04.11.2013р. із закриттям провадження у справі, тоді як в порядку примусового виконання зазначеного рішення Київського районного суду м.Харкова від 19.07.2013р. у справі №640/7154/13-ц Київським ВДВС ХМУЮ з рахунку Фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ОСББ "ПОТЕБНІ 6" 23.09.2013р. були стягнуті грошові кошти в сумі 80 510,16 грн., які були перераховані з рахунку Київського ВДВС ХМУЮ на рахунок ОСББ "ПОТЕБНІ 6" 03.04.2014р., у зв'язку з чим відповідач робить висновок про те, що грошові кошти в сумі 80 510,16 грн. за житлово - комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.05.2013р. не перебували в користуванні відповідача з 23.09.2013р., а з 03.04.2014р. - взагалі перебували в користуванні позивача, а відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.04.2013р. по 29.12.2014р., нарахованих на суму боргу в розмірі 80 510,16 грн. за житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.05.2013р. відповідач вважає безпідставними, судова колегія зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, кошти в сумі 80 510,16 грн. згідно виконавчого листа №640/7154/13-ц н/п 2/640/2192/13/14, виданого 08.08.2013р. Київським районним судом м. Харкова, дійсно були стягнуті Київським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції з рахунку Фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ОСББ "ПОТЕБНІ 6" 23.09.2013р.. Наведене підтверджується платіжною вимогою Київського ВДВС Харківського МУЮ від 18.09.2013р. та випискою по рахунку Фірми "Т.М.М." в АТ "ОЩАДБАНК" від 23.09.2013р.

Крім того, постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р. у справі №910/19804/14, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015р., поміж іншого встановлено, що листом від 18.02.2015 року №01-44/04/06-14/156 управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області надало Київському апеляційному господарському суду витребувану інформацію про те, чи здійснювалися казначейством виплати на перерахування коштів в сумі 80 510,16 грн. з рахунку Київського ВДВС Харківського МУЮ на рахунок ОСББ "ПОТЕБНІ 6" в ході виконавчого провадження ВП №39719164 з примусового виконання виконавчого листа №640/7154/13-ц н/п 2/640/2192/13/14, виданого 08.08.2013р. Київським районним судом м. Харкова. У вказаному листі Державна казначейська служба зазначає, що платіжне доручення Київського ВДВС ХМУЮ від 26.09.2013 року №3487 в сумі 80 510,16 грн. оплачено управлінням в повному обсязі 03.04.2014 року ОСББ "ПОТЕБНІ 6".

Отже, спірні кошти в сумі 80510,16 грн. за житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.05.2013р. хоча і були стягнуті з відповідача 23.09.2013р., втім фактично були зараховані на рахунок позивача лише 03.04.2014р.

При цьому, обставини, пов'язані зі стягненням суми коштів за рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19.07.2013р. у справі №640/7154/13-ц існували на момент прийняття судових рішень у справі Господарського суду міста Києва №910/19804/14, а саме: рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2014, постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015, постанови Вищого господарського суду України від 21.07.2015 у справі № 910/19804/14.

Водночас, вищенаведеними судовими рішеннями у справі №910/19804/14 було встановлено наявність заборгованості Фірма "Т.М.М."- ТОВ за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2013р. по 31.07.2014р. в загальній сумі 336 220,05 грн. В свою чергу, саме у зв'язку з порушенням строків оплати цієї заборгованості в загальній сумі 336 220,05 грн. позивачем було подано даний позов до Господарського суду міста Києва.

Крім того, в судових засіданнях представник відповідача не заперечував, що повернення грошових коштів, стягнутих на виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 19.07.2013р. у справі №640/7154/13-ц, здійснювалось в межах окремого позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що дії відповідача, який прострочив виконання грошового зобов'язання щодо оплати житлово-комунальних послуг, є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм ст.625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 травня 2013 року №14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17 травня 2013 року №14).

Відповідно до п.1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 травня 2013 року №14, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства(ст.530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 травня 2013 року №14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Відповідно до п. 1 Розділу II Наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013р. № 958 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2014р. за № 173/24950, встановлено нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку), зокрема:

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;

1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2014 року по справі №91019804/14, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності основного грошового зобов'язання відповідача перед позивачем в розмірі 336 120,05 грн. за період з 01.01.2013р. по 31.07.2014р. Наявність заборгованості відповідача підтверджується розрахунками суми заборгованості, вимогами про сплату заборгованості з доказами направленими відповідачу.

З наведених у позовній заяві розрахунків сум інфляційних втрат та 3 % річних вбачається, що позивачем при визначенні початку періоду прострочення сплати заборгованості за кожний спірний період були вірно враховані дата направлення ним відповідачу вимоги про сплату заборгованості засобами поштового зв'язку рекомендованим листом та встановлений у вимозі 5 (або 7) денний термін на сплату заборгованості, з моменту отримання відповідачем вимоги, з урахуванням при цьому нормативних строків пересилання поштових відправлень.

Кінцевою датою періоду прострочення сплати заборгованості за кожний спірний період позивач визначив 29.12.2014р., з огляду на те, що на виконання наказів Господарського суду міста Києва від 09.12.2014р., грошові кошти в сумі 336 120,05 грн. та в сумі 6 722,40 грн. надішли на його рахунок: 30 грудня 2014 року в сумі 253 459,34 грн., 30 грудня 2014 року в сумі 5 069,19 грн., 27 січня 2015 року в сумі 82 660,71 грн., 27 січня 2015 року в сумі 1 653,21 грн.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п.1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17 травня 2013 року №14).

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних вище правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судом першої інстанції правомірно стягнуто з спірний період відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 10 348,76 грн. та інфляційні втрати у розмірі 71 767,75 грн.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 року по справі №910/25276/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 року по справі №910/25276/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/25276/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Г. Рудченко

Р.В. Федорчук