Рішення № 57896575, 23.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.05.16 Справа № 904/2401/16

За позовом Приватного підприємства "ГРИБНИЙ ГУРМАН", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІРОВОГРАД ВІРТУС", м. Підгородне, Дніпропетровський область

про стягнення боргу

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. б/н від 10.05.16

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Грибний гурман" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоград Віртус" про стягнення основного боргу у розмірі 25000 грн., трьох відсотків річних у сумі 116, 85 грн. та пені у розмірі 142500 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № б/н від 24.12.2015 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 11.05.2016.

11.05.2016 позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 12000 грн. основної заборгованості, 135,19 грн. трьох відсотків річних та 164200 грн. пені.

Дана заява не прийнята судом до розгляду, оскільки позивачем не додано доказів направлення даної заяви на адресу відповідача, відповідно до вимог ст. 56 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 11.05.2016 розгляд справи відкладено на 23.05.2016.

20.05.2016 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про уточнення позовних вимог, в якому він просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 13000 грн., штраф за неприйняття поставленого товару у сумі 12000 грн., пеню у розмірі 2245, 81 грн., три відсотки річних у розмірі 153, 02 грн. та інфляційні втрати у сумі 758 грн. Всього 28156, 83 грн.

Відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Щодо поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, то судом враховано п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, де зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, подана позивачем заява про уточнення позовних вимог, розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог та, оскільки дана заява не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

23.05.2016 позивач подав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи документів.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою: 52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Ювілейна, буд. 10-А, відповідно до витягу з ЄДРПОУ (арк. с. 75-76), оскільки поштові конверти (арк. с. 36, 66) з ухвалою суду, який направлявся на вищезазначену адресу відповідача, повернувся з поштовою відміткою: «така організація за даною адресою не зареєстрована».

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 23.05.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.12.2015 між Приватним підприємством "Грибний гурман" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоград Віртус" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 241215 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору та замовлення.

Товар поставляється в асортименті, узгодженому сторонами договору в специфікації (додаток № 1) та за цінами, що визначені в Прайс-листі (додаток № 2), які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.2 договору товар, вказаний у специфікації. поставляється (відвантажується) постачальником окремими партіями товару, у кількості та асортименті відповідно до замовлень покупця, узгодженими сторонами у встановленому цим договором порядку.

Оплата товарів за цим договором здійснюється на підставі виставлених постачальником рахунків (п. 2.9 договору).

Відповідно до п. 2.12 договору у випадку виставлення постачальником покупцю рахунку на оплату партії товару, такий рахунок підлягає оплаті не пізніше 14 днів з моменту його отримання.

Пунктом 3.10 договору встановлено, що передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості, якості і ціні проводиться на підставі видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної.

Датою приймання партії товару та переходу права власності та ризиків вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця (п. 3.11 договору).

29.12.2015 відповідачем було складено замовлення на поставку товару - гриби вешенка мариновані класичні, 500 г у кількості 1000 шт. (арк. с. 18).

30.12.2015 позивач виставив відповідачеві рахунок № 19 на оплату вищевказаного замовлення на загальну суму 25000 грн. (арк. с .19).

На виконання умов договору та замовлення, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 25000 грн., що підтверджується видатковою накладною від 04.01.2016 № 1, підписаною обома сторонами та скріпленою печатками підприємств (арк. с. 20).

10.02.2016 відповідач здійснив часткове повернення позивачеві поставленого товару на суму 12000 грн., що підтверджується накладною на повернення від покупця № 2, підписаною обома сторонами та скріпленою печатками підприємств (арк.с. 80).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 13000 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою видатковою накладною та не надано доказів повної його оплати на суму 13000 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 13000 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, нарахував відповідачу пеню у розмірі 2245, 81 грн. за період з 19.01.2016 по 23.05.2016 та штраф у розмірі 12000 грн., на підставі п. 5.7 договору.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.6 договору у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставлених товарів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 10 % вартості поставлених товарів за кожен день прострочення.

Пунктом 5.7 договору передбачено, що у випадку відмови покупця від прийняття товарів за умови відсутності обґрунтованих претензій щодо кількості, асортименту та якості товарів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 100 % вартості товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дані вимоги частково у розмірі 2173, 60 грн., оскільки позивачем, при здійсненні нарахування пені, не було враховано, що 2016 рік має 366 днів.

Щодо штрафу у розмірі 12000 грн., нарахованого позивачем на підставі п. 5.7 договору, суд задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 12000 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 19.01.2016 по 10.05.2016 у розмірі 153, 02 грн. та інфляційні втрати за період січень 2016 квітень 2016 у сумі 758 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 140, 98 грн., оскільки позивачем, при здійсненні нарахування трьох відсотків річних, не було враховано, що 2016 рік має 366 днів, а також невірно визначено кількість днів у періоді з 10.02.2016 по 10.05.2016. А саме, даний період складає 90 днів, в той час як позивачем здійснено нарахування троьх відсотків річних у даному періоді за 101 день.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 489, 55 грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1360, 74 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоград Віртус" (52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Ювілейна, 10-А; ідентифікаційний код 34148542) на користь Приватного підприємства "Грибний гурман" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Фрунзе, 6, оф. 303; ідентифікаційний код 38360606) основний борг у сумі 13000 грн., штраф у розмірі 12000 грн., пеню у розмірі 2173, 60 грн., три відсотки річних у сумі 140, 98 грн., інфляційні втрати у сумі 489, 55 грн. та 1360, 74 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 25.05.2016

Суддя ОСОБА_2